Молитва після відвідин вмираючої дівчини

Пам’яті Полети

Я прийшов з лікарні. Медсестра не залишила мені жодної надії. З хвилини на хвилину вона може відійти.

Господи, я не розумію. І знаю, що марно щось намагатися розуміти, чи, зрештою, робити.

Залишається лише бути тут і молитися, як це тільки можливо. Я увійшов в її палату, як і щовечора впродовж останнього тижня. Сьогодні вона мене не впізнала. Вперше.

Здавалось, вона була десь дуже далеко. Далеко від мене, від лікарні, від усього.

Шістнадцять років…

Я подивився на її одяг на кріслі, взуття поряд з її ліжком, так, ніби… Я подивився на всі ці речі, які вона більше не одягне.

Господи, запитую Тебе, що такого вона могла зробити, щоб так терпіти і померти в шістнадцять років?

Питання, жахливе питання постало переді мною раптово, непримиренно, і я звернувся до Тебе, вже будучи готовим докоряти Тобі.

Та пізніше я усвідомив величезне значення того, що я скажу. Так, ніби така річ, як смерть шістнадцятилітньої дівчини, поставала в точних геометричних поняттях…

Так, ніби я сподівався, що зможу міркувати про це, як про проблеми поїзда чи кранів, вирішення яких я шукав, коли ще навчався в ліцеї…

Хіба ж я щось знаю, Господи, про людську трагедію, життя, смерть, адже мені ще немає й сорока років?

Хіба я щось знаю про таємницю цієї дитини, Твоєї любови до неї?

Хіба я ще щось знаю крім того, що у всьому цьому присутній Ти?

<< Молитва полоненого

Молитва людини, втомленої життям >>