Молитва після важкої розлуки

Ще вчора о цій порі ми були разом. Зараз важче. Ще важче, ніж у ту хвилину, коли ми покидали один одного.

Господи, сьогодні ввечері мені дуже боляче, і я почуваюся надзвичайно самотнім. Біль поступово прокидається, як після наркозу, і я знав, що так буде.

Одразу важко це усвідомити. Лише згодом, коли мине доба.

Я не знаю, що ще Тобі сказати, Господи, крім того, що відчуваю біль. Вчора в той самий час…

З наближенням години розлуки я дуже добре відчував, що найважче буде продовжувати жити завтра, після того, як мине доба.

Продовжувати жити, Господи, саме тоді, коли вже немає ані бажання, ані натхнення. Зараз мені однаково. У вагоні поїзда я казав собі, що відтепер ніщо не зможе мене зворушити. Вже ніщо не зможе змусити мене страждати.

Я палко бажав вже ніколи ні до кого не прив’язуватися, щоб вже ніколи не мусити страждати. Я сказав собі: «Якби це міг бути останній раз…». О, Господи, якби речі й люди могли втратити цю здатність узяти мене і прив’язати до себе!

Адже в будь-якому разі мені доводиться постійно покидати їх…

Адже ніщо не тривке. Ніщо не є вічне, це точно.

Я казав собі, що оскільки не можу більше бути з цією людиною, то насправді прийшов час відмовитися від можливости любити.

А тепер, Господи, я запитую себе, чи правильно так міркувати.

Закритися на інших, щоб уже не було ризику колись страждати… Звичайно, це якийсь «вихід». Зрештою, не такий уже оригінальний, давній, як поганська Мудрість, як бунт серця перед муками розлуки.

Але тут надто багато злости, надто багато болю, щоб це було правдивим, чистим і простим, як Твоє Євангеліє.

Господи, зрештою, сьогодні ввечері мені краще було б попрацювати, розважитися. І спробувати заснути. А завтра побачимо.

<< Молитва у хвилини гіркоти

Молитва полоненого >>