Пройшло декілька років, після того, як закінчилися події в Персидській затоці. Мене запросили в Білий дім. Президент Біл Клінтон був сильно стурбований падінням своєї популярності серед євангельських християн і зібрав нас – дванадцять віруючих – на сніданок, щоб ми поділилися своїми думками. Кожному з нас було дано по п’ять хвилин, щоб висловити наболіле президентові і віце-президентові. Мені на думку спало питання: «А що б сказав у такій ситуації Ісус?». І я раптом зрозумів: з можновладцями Він зустрівся лицем до лиця тільки один раз, та і то коли Його руки були зв’язані, а спина залита кров’ю.
З тих самих пір відношення між церквою і державою залишаються натягнутими.
Я відкрив Заповіді блаженства і пережив ще один шок. А якщо перекласти мову Ісуса сучасною мовою?
«Пане Президенте!
Передусім дозвольте дати вам пораду: не хвилюйтеся так через стан економіки і високий рівня безробіття. Зниження темпів росту національного валового продукту сприятливо позначиться на нашому народові. Невже ви не знаєте, що бідні блаженні? Чим більше буде в Штатах убогих – тим блаженніше всі ми будемо. «Блаженні убогі – бо їхнє є Царство Небесне!»
Не витрачайте стільки часу, щоб поліпшити систему охорони здоров’я. Бачте, Пане Президенте, ті, що плачуть – теж блаженні. Бо вони втішаться.
Рада у справах релігії вам вже доповіла про зростаючу секуляризацію суспільства. У школах більше не дозволяють молитися. Супротивників абортів кидають до в’язниці. Заспокойтеся, сер. Гоніння з боку держави дають християнам можливість стати вигнаними за правду, а тому – блаженними.
Дякую за увагу»
Але президенту Клінтону я цього не казав. Йому я розповів про зростаючу заклопотаність американських християн, але події цієї не забув.
Чи не безглузді Заповіді блаженства в суспільстві, що обожнює самовпевнених, упевнених у собі і багатих? Ми вважаємо: блаженні щасливі і сильні. Блаженні спраглі до насолод, які прагнуть в усьому бути першими…
Психологи і психіатри – прихильники Фрейда – запевняють нас, що Заповіді блаженства свідчать про психічну нестійкість Ісуса. У виступі перед Королівським медичним товариством один іменитий британський психолог сказав наступні слова:
«Дух самопожертвування пронизує собою все християнське віровчення, він вважається похвальною якістю християнина, але що це, як не проповідь мазохізму в м’якій формі? Найбільше вираження ця думка знаходить у Нагорній проповіді Христа. Він благословляє бідних, лагідних, гнаних. Він закликає нас не опиратися злу, підставляти другу щоку кривдникові, а також робити добро ворогам і прощати людям їх провину. Кожне слово віддає мазохізмом!»
Отже, що перед нами – проповідь мазохізму чи найглибша мудрість? Той, у кого вже готова проста і чітка відповідь на моє питання, мабуть, мало замислювався про суть Нагорної проповіді.
Поставлю питання прямо: чи істинні Заповіді блаженства? Якщо це так, то чому тоді церква не заохочує бідність, скорботу, лагідність, гоніння? Чому церква бореться проти усього перерахованого? У чому суть Заповідей блаженства – етичного стержня усього Христового вчення?