У юності Заповіді блаженства не давали мені спати спокійно. Бувало, прочитаю книгу – наприклад Чарльза Шелдона «Слідами Христа», – і даю собі урочисту клятву завжди поступати так, як поступив би Ісус на моєму місці. Після цього відкриваю Євангеліє від Матфея, перегортую розділи з п’ятого по сьомий. І що робити? Що ж мені було нівечити себе через кожний вульгарний сон, що приснився? Чи вирвати собі язика, якщо раптом сказав братові грубе слово?
Одного разу в мене розігралася совість, і я вирішив, що любов моя до матеріальних речей надмірна.
В результаті я віддав другу свою прекрасну колекцію з тисячі ста бейсбольних карток, в якій було декілька рідкісних екземплярів. Я чекав, що за таке самозречення отримаю нагороду зверху. Знаєте, що сталося? Мені довелося спостерігати, як мій друг влаштував щось на зразок аукціону і розпродав усю мою колекцію, заробивши на цьому неабияку суму. От яка несправедливість! Але я утішав себе: «Блаженні гнані за правду, бо їхнє є Царство Небесне» (див. Мф. 5-7).
Я став дорослим, але Нагорна проповідь досі не дає мені спати спокійно. Часом я намагаюся відмахнутися від неї, переконуючи себе, що це певна «риторична надмірність». Але чим краще я дізнаюся Ісуса, тим більше переконуюся: кожне її слово – невід’ємна частина Його вчення. Якщо я не зрозумію Нагорну проповідь – мені ніколи не зрозуміти Христа.
Цю найбільшу проповідь Ісус вимовив на піку Своєї популярності в народі. Куди б Він не йшов, за ним йшли натовпи, прямо-таки одержимі одним-єдиним питанням: «Він довгожданий Месія чи не Він?». І от в один з таких днів Ісус залишив осторонь притчі і удостоїв слухачів прямолінійним викладом Своєї «життєвої філософії» – так сьогодні кандидат у президенти викладає свою передвиборну програму. І яка ж програма була в Нього?
* * *
Коли прийшов час проводити заняття про Нагорну проповідь з моїм класом, я вирішив використати свою звичайну методику: переглядав фільми про Ісуса. Мені потрібні були уривки з декількох (до півтора десятків) різних фільмів. Кожного тижня годин по п’ятнадцять мені доводилося розшукувати і переглядати епізоди. Сила-силенна часу йшла на перемотування плівки. Щоб було не так нудно, перемотуючи фільм, я дивився програми Сі-Ен-Ен і дізнавався останні новини. Потім я натискав на кнопку «play» і переносився в Палестину першого століття.
У 1991 році на тому тижні, коли я готував заняття по Заповідях блаженства, у світі відбувалося багато серйозних подій. У ході наземної операції, що тривала всього лише сотню годин, союзні війська отримали нищівну перемогу над Іраком. Так закінчилася війна в Персидській затоці. Як і більшість американців, я просто повірити не міг, що війна, якої так побоювалися, закінчиться швидко і з незначними втратами. Поки мій відеомагнітофон перемотував плівку, тележурналісти за допомогою карт і графіків показували, що відбувається в Кувейті. Потім на екрані з’явився генерал Норман Шварцкопф.
Раптом Сі-Ен-Ен оголосило про зміну в програмі телепередач: очікувалася пряма трансляція з уранішньої прес-конференції командувача союзницькими силами. Певний час я намагався продовжити свої заняття: хвилин п’ять подивився, як Ісус з фільму Пазоліні говорить Нагорну проповідь, потім хвилин сім – як генерал Шварцкопф викладає свою версію введення союзницьких сил у Кувейт. Але незабаром я забув про відеомагнітофон – Норман Несамовитий повністю захопив мою увагу. Він розповів про останню сутичку з елітною Іракською республіканською гвардією, про обманне вторгнення з моря, про переможний марш на Багдад і про зломлений опір іракців. Він виразив вдячність кувейтській, британській і саудівській арміям, а також усім учасникам інтернаціональних сил. Перед глядачами був генерал, який твердо знає, що робить, абсолютно упевнений у своїй армії. Повний тріумф. Пам’ятається, тоді я подумав: «От ідеальний полководець!»
Трансляція закінчилася. Пішла реклама. Я знову включив відеомагнітофон. Макс фон Сюдов – блідий блондин, що зображував Ісуса у фільмі «Найвеличніша з колись розказаних історій» – викладав абсолютно неймовірну версію Нагорної проповіді: «Блаженні… убогі… духом, – він вимовляв слова повільно, із сильним скандинавським акцентом, – бо… їхнє… є… Царство… Небесне».
Довелося звикати до неквапливого темпу фільму, що різко контрастував з нестримністю мови Шварцкопфа. Я ледве подавив сміх: можна подумати, я щойно дивився пародію на Нагорну проповідь у виконанні Шварцкопфа!
«Блаженні сильні» – от головна заповідь генерала. Блаженні переможці. Блаженні армії багатих країн, які в змозі мати потужні бомби і ракети «Петріот». Блаженні визволителі, солдати-завойовники…
Гротесковий контраст між двома розмовами зробив абсолютно несподіваний ефект: я відчув той же шок, який, мабуть, відчули перші слухачі Нагорної проповіді в Палестині на початку першого століття. Поневоленому Римською імперією, народу, який прагнув свободи, замість довгожданого генерала Шварцкопфа явився Ісус. Його слова неприємно здивували слухачів: ударив тебе ворог по правій щоці – підстав ліву. Радій гонінням. Дякуй за убогість.
Щоб хоч якось відігратися за поразку на полі бою, іракці підпалили кувейтські нафтові свердловини – а Ісус закликає не мститися, а любити своїх ворогів. Як довго змогло б царство, засноване на подібних принципах, протистояти Риму?
«Блаженні біженці і бездомні», – от що практично сказав Ісус. Блаженні переможені. Блаженні ті, що тужать за полеглими товаришами. Блаженні курди, які все ще стогнуть під іракським ярмом. Будь-який фахівець із старогрецької мови скаже вам: блаженні – занадто м’яке і витончене слово для того, щоб виразити ті емоції, які вклав у нього Ісус. Грецьке слово означає щось на зразок захопленого викрику: «Ну, ти і щасливчик!»
«Щасливчики ж ці нещасні!» – говорив Ісус.
