Особа: що привернуло б мою увагу – частина 4

Наш сучасник, рабин Якоб Нойснер, фахівець в області юдаїзму в епоху раннього християнства, у книзі «Рабин говорить з Ісусом» роздумує про те, як би він відгукнувся на проповідь Ісуса. Нойснер з глибокою повагою говорить про Ісуса і християнство, а Нагорна проповідь, зізнається він, вразила його. Почувши її, – каже Нойснер, – він напевно злився б з натовпом і йшов би за Ісусом всюди, упиваючись Його мудрими розмовами.

Проте рано чи пізно, – вважає Нойснер, – їх шляхи розійшлися б. За його словами, учитель з Назарету «робить важливий крок, але не в той бік»: замість звичного для єврейської общини «ми», Він каже «Я». Нойснер не може залишити Тору і визнати авторитет Христовий. «Усе тримається на Ісусі, вчення немає… І врешті-решт Ісус вимагає від нас те, що може вимагати лише Бог». Цього Нойснер не приймає, він не в силах змінити свої погляди.

Нойснер правий, Ісус разюче відрізнявся від інших юдейських проповідників. Не походив Він ні на Конфуція, ні на Сократа. Він не шукав істину, Він являв її Собою. У Матфея ми читаємо: «Він учив їх, як Той, Хто має владу, а не як книжники і фарисеї» (Мф. 7:29). Ті рідко висловлювали власну думку, вони в усьому спиралися на тексти Писання і на існуючі тлумачення до них. Ісус говорив від Себе, Він Сам коментував Писання. «Ви чули, що було сказано древнім… Я ж кажу вам». – раз у раз повторював Він (Мф. 5:21-22). Він Сам був джерелом. Для Ісуса не було відмінностей між Своїми словами і словами Божими. І слухачі це прекрасно розуміли, навіть коли відмовлялися прийняти. «Він богохульствує!», – говорили вони (Мф. 9:3).

Ісус не боявся суперечок. Він відповідав на будь-яку критику і кепкування. Він відбив у натовпу пропащу жінку, яку вирішили побити камінням. Служителі, яким духовенство доручило схопити Його, повернулися в храм з порожніми руками. «Ніколи не говорила людина так, як Цей Чоловік», – сказали вони, приголомшені почутим (Ін. 7:46). Ісус навіть демонам віддавав накази: «Замовкни і вийди з нього» (Мк. 1:25). «Душе німий і глухий! Я тобі повеліваю: вийди з нього і більше не входь у нього» (Мк. 9:25). (І от що цікаво: біси завжди впізнавали Ісуса, зверталися до Нього «Святий Божий», «Син Бога Всевишнього», а люди сумнівалися в Христі.)

Ісус говорив про Себе нечувані речі («Я і Отець – єдине» (Ін. 10:30); «Син Людський має владу на землі відпускати гріхи» (Мк.2:10); «Зруйнуйте храм цей, і Я за три дні поставлю його» (Ін. 2:19)), за що без кінця піддавався нападкам. Його вчення настільки пов’язане з Ним Самим, що багато Його слів просто не могли існувати після Його смерті. Вони померли разом з Ним на хресті. Його послідовники, які називали Його учителем, повернулися до звичайного життя, повторюючи в печалі: «Ми ж сподівалися, що Він є Той, Хто має визволити Ізраїль» (Лк. 24:21). Тільки Воскресіння перетворило Його слова на безперечну істину.

Воскреслий Христос, Рембрандт ван Рейн

* * *

Я уявляю, як підходжу до натовпу навколо Ісуса. Мене тягне до цього рабі, але я все ще сумніваюся. А тепер спробую відірвати погляд від Ісуса і оглянутися по боках. Навколо учителя я бачу як би кілька концентричних кіл.

Далі за всіх від центру, у зовнішньому колі, зібралися роззяви, випадкові перехожі і люди на кшталт мене, які ще тільки придивляються до Ісуса. Ці люди однією своєю присутністю захищають Ісуса: Його вороги не сміють схопити учителя, адже «весь світ іде за Ним» (Ін. 12:19). Спочатку до Ісуса прибилися і прибічники незалежності Іудеї: вони вважали, що Ісус підніме повстання проти римлян. Я помічаю, що Ісус ніколи не звертається до зовнішньої групи. Проте Його проповідь звернена і до них, і цим Ісус відрізняється від проповідників-єссеїв і інших сектантів, які говорять лише з посвяченими.

Ближче до центру стоять послідовники Христові, Його вірні супутники. Їх близько сотні. Я знаю, що багато хто з них прийшов до Ісуса після арешту Іоанна Хрестителя: учні Іоанна скаржилися, що «усі» перейшли до Христа. Ісус не прагне завербувати якомога більше прибічників і говорить в основному з цими допитливими слухачами. Він веде їх все далі за Собою, Він строгий з ними і виховує їх. Не можна служити двом панам, – говорить Він. – Відмовтеся від багатства і світських задоволень. Забудьте про себе. Служіть іншим. Несіть свій хрест.

Останнє для слухачів не порожні слова: уздовж доріг стоїть безліч хрестів. Римляни жорстоко карають тих, хто провинився, для напоумлення інших. Що ж думали учні, чувши таке «запрошення»? Учитель поведе їх на муки? Схоже на те. Одно Своє висловлювання Христос повторює частіше за інші: «Хто зберігає душу свою, загубить її, а хто загубить душу свою заради Мене, збереже її» (Мф. 10:39).

Кажуть, коли дванадцять учнів з центрального кола запевняли, що готові на цю жертву, Ісус відповів  «Не знаєте, чого просите. Чи можете пити чашу, яку Я маю пити» (Мф. 20:22). «Можемо», – простодушно відповідали вони.

* * *

Іноді я думаю, захотів би я стати одним з цих дванадцяти? Втім, мого бажання тут було б мало. На відміну від інших проповідників Христос не чекав, доки учні прийдуть до Нього, Він Сам обрав їх. Ісус мав таку привабливу силу, що кількох слів вистачило, щоб апостоли кинули свої домівки, роботу і пішли за Ним. Брати Яків та Іоанн у парі з двома іншими братами, Петром і Андрієм, ловили рибу, коли Він призвав їх. Забавно, що саме цього дня завдяки Ісусу на них чекав найбагатший у житті улов, але вони все ж залишили свої сіті. Усі учні, окрім Іуди Іскаріота, походили з рідної Ісусу Галілеї. Іуда був з Іудеї. Це зайвий раз доводить, що слава Ісусова гриміла по всій країні.

Дивно, якою різнобарвною компанією були ці дванадцять. Симон Зилот був затятим супротивником Риму, а митар Матфей фактично був у римлян на службі. Серед обраних не було ні людей учених, таких як Никодим, ні заможних, на кшталт Йосифа з Аримафеї. Жодних особливих талантів в апостолів не спостерігається, скільки ні шукай.

Та і взагалі мені здається: що і об’єднувало учнів, так це їх нетямущість. «Невже ви такі нерозумні? – засмучується Ісус. – Доки терпітиму вас?» (Мф. 17:17; Мк. 7:18). Він учить їх служити один одному, а вони тут же затівають суперечку, хто з них вищий. Їх маловір’я доводить Ісуса до відчаю. Вони бачили стільки чудес, проте всякий раз сумніваються. Учитель нагодував п’ять тисяч людей, а чотири зможе? Нерозуміння, немов димова завіса, відділяє апостолів від Ісуса.

На що здалися Ісусові ці бездари? Пошукаємо відповідь в Євангелії від Марка. От як там пояснюється, навіщо Ісус обрав дванадцять: «Щоб були з Ним і щоб посилати їх на проповідь» (3:14).

Щоб були з Ним. Ісус не приховує Своєї самотності і потреби в інших людях. Тому Він вибирає Собі не слуг, а друзів. Він ділить з ними радість і горе. Вони – Його опора в нужді. Вони – Його сім’я: Його мати, брати і сестри. Вони все кинули заради Нього, а Він від усього відмовився заради них. Він попросту любить їх.

Щоб посилати їх на проповідь. Ісус знав про те, що станеться одного разу на Голгофі, тому і призвав їх. Він знав, що час Його перебування на землі обмежений, а значить, успіх Його справи залежить не лише від Нього, але і від тих дванадцяти (вірніше, одинадцяти), які залишаться після Нього, щоб перетворитися на тисячі і мільйони.

Я озираюся в минуле, і, як не дивно, саме ординарність перших учнів дає мені надію. Ті, кого вибрав Ісус, не були ні талановитими, ні бездоганними, у них не було жодної величі. Христос оточив Себе звичайними людьми, які насилу розуміли Його, не могли похвалитися силою духу і іноді поводилися, як твердолобі школярі. Найчастіше діставалося від Ісуса братам Якову та Іоанну, а також Петру. З цих трьох двоє потім стануть першими серед пастирів ранньої церкви.

Схоже, Христос навмисно відбирав звичайнісіньких людей. Одного разу Він відправив на проповідь сімдесят Своїх учнів. Коли вони повернулися і розповіли Йому про свої успіхи, Ісус зрадів. У Євангелії, мабуть, немає іншого прикладу такої Його радості: «У той час зрадів духом Ісус і сказав: славлю Тебе, Отче, Господи неба і землі, що Ти утаїв це від премудрих та розумних і відкрив те дітям. Так, Отче, бо таке було Твоє благовоління» (Лк. 10:21). З такого от різношерстого люду Ісус створив церкву, яка і через багато віків продовжує рости.

Попередній запис

Особа: що привернуло б мою увагу - частина 3

«Ще нікому не відомий, Він приходить у село Галілейське. Селяни зустрічають Його холодно і суворо. Усе життя вони прожили в ... Читати далі

Наступний запис

Заповіді блаженства: блаженні знедолені - Вступ

У юності Заповіді блаженства не давали мені спати спокійно. Бувало, прочитаю книгу - наприклад Чарльза Шелдона «Слідами Христа», - і ... Читати далі