Особа: що привернуло б мою увагу – частина 3

«Ще нікому не відомий, Він приходить у село Галілейське. Селяни зустрічають Його холодно і суворо. Усе життя вони прожили в бідності і прекрасно знають, де лежить межа між просто бідністю і убогістю. На вигляд Він звичайний жебрак. Проте де ж раболіпний погляд, де плаксивий голос? І ступає Він твердо… Він говорить про Божі заповіді, і люди слухають швидше з цікавості. Вони всі знають про закони і владу, про царство і імперію. Адже вони сплачують податки і борги, недоїдають і хворіють, їх утискують і пригноблюють. Що їм дійсно цікаве, так це відповідь на питання: чи може Царство Боже допомогти паралізованим, сліпим або біснуватому, який самотньо бродить серед могил на краю села?» – Жан Домінік Кросан

Сусіди Христові незабаром зрозуміли, що Він здатний зробити для них. Він поставив на ноги паралізовану дитину, дав зір сліпому, вигнав демонів, що мучили біснуватого. Коли Ісус почав учити і зціляти, Його сусіди тільки в потилиці чухали: «Звідки в Ньому премудрість ця і сили? Чи Він не син теслі? Чи не Його Мати зветься Марією» (Мф. 13:54-55).

Спочатку, напевно, десь близько року, Ісус користувався великою популярністю. Люди натовпами стікалися до Нього, так що іноді Йому доводилося рятуватися від натовпу на човні. Звичайно, славу Йому принесли саме зцілення. Юдеї вірили, що хвороби насилає диявол і святі люди можуть зціляти словом Божим. Цілителів в Ізраїлі завжди вистачало. (Один з них, на ім’я Хоні, жив незадовго до Ісуса, його ім’я згадується істориком Йосифом Флавієм.) Ісус знав про інших цілителів і не давав Своїм учням викривати їх.

Біля третини євангельських історій про Ісуса розповідають про зцілення, і я, підкоряючись журналістському інстинкту, напевно, розслідував би всі ці випадки, поговоривши з лікарями і родичами тих, хто розповідав про диво. Зцілення не походили одне на друге. Одну людину Ісус зцілив на відстані. Деякі хворі видужували миттєво, в інших випадках на це йшов певний час. Часто від самого хворого вимагалося зробити щось.

Звернемо увагу на цікаве протиріччя, пов’язане з чудесами. З одного боку, Ісус зціляв усіх, хто цього потребував: Він бачив хворого, шкодував його і зціляв. Жодного разу Він не залишив заклик про допомогу без відповіді. З другого боку, Ісус зовсім не прагнув афішувати Свою силу. Він докоряв, що цей «рід лукавий і перелюбний» (Мф. 12:39), вимагає знамень, і боровся зі спокусою вразити натовп, як робив це ще в пустелі. У Марка ми знаходимо сім випадків, коли Ісус просить зціленого хворого: «Не кажи нікому»! Там, де в людях не було віри, Він не творив чудес.

Можна, звичайно, пуститися в міркування про те, що людина з такою силою зробила б у Римі, Афінах або Александрії. Брати Ісусові пропонували Йому відправитися в Єрусалим, в столицю Ізраїлю. Проте Сам Ісус вважав за краще триматися в тіні, чимдалі від натовпу. Більшу частину часу Він проводив у маленьких провінційних містечках.

Проте, Він міг без коливань використовувати диво, як доказ того, Хто Він такий. «Вірте Мені, що Я в Отці і Отець у Мені. Якщо ж ні, то вірте Мені за самими ділами», – казав Він Своїм учням (Ін. 14:11). Його двоюрідний брат Іоанн Хреститель, запроторений до темниці, послав до Ісуса своїх учнів, щоб дізнатися, чи Месія Той. От яку відповідь Ісус дав їм:

«Розкажіть Іоанну, що бачили тут. Розкажіть про сліпих, які отримали орлиний погляд. Розкажіть про кульгавих, які викинули милиці і наділи чоботи-скороходи. Розкажіть, як забиті розпрямили плечі, а найнікчемніші уперше зрозуміли, що означає жити». переказ Фредеріка Бюхнера

* * *

Якби я задався метою розповісти сучасникам Ісуса, Хто Він такий, я б вибрав слово «рабі» – «учитель». Сьогодні у світі не знайти паралелей Ісусового життя. Звичайно, Його життя відрізнялося від життя нинішніх проповідників з їх наметовими містечками і стадіонами, з їх групами підтримки, рекламними щитами і поштовими розсилками, з їх презентаціями, обладнаними електронікою. У Нього була лише маленька група послідовників, які ходили разом з Ним з міста в місто без особливого плану.

«Лисиці мають нори і птахи небесні – гнізда, Син же Людський не має де голови прихилити», – казав Ісус (Мф. 8:20). Живи Він у наш час, коли з бродяжництвом борються, Ісуса, швидше за все, заарештували б і видворили б з міста. У древні часи, проте, було багато мандруючих проповідників.

В Індії мені довелося побачити людей, які живуть подібно до Христа. Місцеві місіонери наслідують «святих людей», які сповідували індуїзм і буддизм. Деякі підходять до пасажирів на вокзалах і запитують, чи не хочуть ті більше дізнатися про Бога. Інші подорожують з міста в місто разом зі своїми учнями. Хтось запрошує учнів в ашрами, де вони разом моляться і вивчають Писання.

Ісус з учнями не мали ні власності, ні штаб-квартири. В їх групці не було офіційного розподілу обов’язків, окрім хіба скарбника (Іуда). Вони, схоже, ледве зводили кінці з кінцями. Ісус посилав Петра рибалити, щоб назбирати грошей на сплату податків. Йому довелося просити монету, коли Він говорив про кесаря, та і осла Він позичив. Коли Його учні йшли через поля, вони зривали колоски та їли їх, оскільки закон Мойсеїв дозволяв бідним брати невелику частину урожаю. Ісусові зустрічалися впливові люди на кшталт Никодима і багатого юнака, проте Він жодного разу не скористався їх грошима і владою.

На які ж кошти жив Ісус? У ті часи на Близькому Сході проповідники існували на пожертвування вдячних слухачів. Лука відмічає, що багато жінок, яких Ісус зцілив, – і серед них дружина домоправителя Іродового! – допомагали Йому. Під час пасхальних свят деякі жінки навіть зважилися на довгу і небезпечну подорож з Галілеї в Єрусалим. Вони залишалися з Ісусом до самого кінця, навіть коли учні покинули Його.

Ісус був великим проповідником. Він захоплював слухачів магнетичною силою слів. Самі натхненні Свої проповіді Ісус вимовляв без всякої підготовки, відповідаючи на питання. У жінки було сім чоловіків. Дружиною якого вона буде у вічному житті? Чи дозволено платити податки кесареві? Що робити, щоб наслідувати життя вічне? Хто стане першим у Царстві Небесному? Як людина може народитися, якщо вона вже стара?

Ісус, подібно до Сократа, любив так ставити питання, що підводив співрозмовника до істини. Він завжди вмів заглянути в суть питання і в серця слухачів. Бесіда з Ісусом позбавляла і від самовпевненості і самовдоволення.

Живи я в ту пору, притчі Ісусові – Його фірмовий знак – вразили б мене. Письменники всіх часів захоплювалися Його майстерністю на життєвих прикладах розбирати глибокі істини. Докучлива жінка дошкуляє судді. Цар обмірковує військові плани. Діти сваряться на вулиці. Розбійники пограбували подорожнього і кинули його помирати. Жінка втратила монету і шукає її, немов втратила скарб. В Ісусових притчах немає ні казкових героїв, ні заплутаних сюжетів, Він просто описує навколишнє життя.

Притчі – саме те, що треба Ісусові. Послухати цікаву історію хочеться всім, а Ісус був чудовим оповідачем. Його слухачі – в основному безграмотні селяни і рибалки. Історії запам’ятовуються набагато легше, ніж абстрактні ідеї і поняття. Притчі допомагали зберігати Його вчення: через багато років, роздумуючи над Його вченням, люди в найменших деталях згадували ці притчі. Одна справа – міркувати про безмежну любов Господню. І зовсім інша – розповісти про людину, яка життя віддала за друзів, або про батька, який щоночі тяжко вдивляється в горизонт, очікуючи блудного сина.

Ісус прийшов на землю повний «благодаті й істини», читаємо ми в Євангелії від Іоанна 1:14. У цій фразі – сама суть Його вчення. Він повний благодаті: законники обтяжували віру безліччю формальностей, Ісус же просто говорив про Божу любов. Господь дарує нам Свою любов без всякої причини – ми цієї любові не вартуємо та все ж отримуємо її безоплатно, без умов, «з доставкою додому».

Відома притча того часу розповідає про власника винограднику, який наймав працівників на збирання врожаю. Час йшов, і лише до одинадцятої години  (до п’ятої години вечора), він відправив на поле останню бригаду. Працівникам залишалася всього лише година, щоб показати свою старанність. У класичній версії ті, хто запізнився, працювали з таким завзяттям, що керівник у нагороду заплатив ним, як за цілий день. Коли цю притчу розповідає Ісус, Він нічого не каже про старанність працівників. Він підкреслює щедрість Хазяїна винограднику, Господа, Який рівно віддає і тим, хто прийшов першими, і тим, хто спізнився. Він нікого не обманює і кожному дає значно більше, ніж той заслуговує.

Ісус багато говорив про милість Божу, проте в жодному разі не принижував Його святість. Я швидше, навпаки, здивувався б суворості Ісусової проповіді, суворості, на яку не вирішувалися навіть найсуворіші рабини того часу. Тоді вважалося, що не можна «накладати на общину вимог, якщо більшість її членів не в змозі їх виконувати». Ісус не був таким поблажливим. Він прирівняв гнів до вбивства, похіть до перелюбства, заздрість до злодійства. «Будьте досконалі, як Отець ваш Небесний досконалий», – сказав Він, встановивши моральну планку на недосяжній висоті (Мф. 5:48).

Елтон Трублад помітив, що символи, до яких прибігає Ісус, найчастіше пов’язані із суворими випробуваннями: ярмо – непосильна ноша, чаша – страждання, рушник – рабство і, на кінець, хрест – страта. Ісус чесний зі Своїми послідовниками. Вичисліть витрати, – попереджає Він.

Попередній запис

Особа: що привернуло б мою увагу - частина 2

Тепер ми залишимо питання про зовнішність Христа і спробуємо розібратися, що Він був за Людиною. Які особові характеристики виявили б ... Читати далі

Наступний запис

Особа: що привернуло б мою увагу - частина 4

Наш сучасник, рабин Якоб Нойснер, фахівець в області юдаїзму в епоху раннього християнства, у книзі «Рабин говорить з Ісусом» роздумує ... Читати далі