Чим віра відрізняється від ідеології?

Сьомим серед плодів Духа в Посланні до Галатів (Гал. 5:22) названа віра. Що таке віра?

Ми всі потребуємо відповідей на деякі фундаментально важливі питання. Хто ми такі? Навіщо ми тут? Яке наше місце у світі? Які наші обов’язки? Як нам будувати наші стосунки зі світом і ближніми? Нам дають різні відповіді. І ми приймаємо ці відповіді на віру – ми покладаємося на слова інших людей.

Це особливо стає помітним, коли йдеться про ідеології – Хто ми? Пролетарі! Який наш обов’язок? Битися і працювати заради Світлого Комуністичного Майбутнього! Яка наша надія? Що воно, колись, настане, шкода тільки жити в цю пору прекрасну вже не припаде ні мені ні тобі. Чи інше – Хто ми? Арійці! Який наш обов’язок? Битися і працювати заради тисячолітнього Рейху! – і т. д. Бувають і менш шкідливі варіанти – Хто ми? Споживачі! Який наш обов’язок? Заробляти гроші і придбавати товари і послуги! У чому наша надія? Купити нову річ!

Те чи інше послання, прийняте з вірою, визначає життя людини – те, заради чого вона працює, б’ється, витрачає час і сили. Страшно, коли люди вірять чомусь, що не є істиною, коли вони йдуть за хибними вченнями і лідерами. Християнська віра є віра Істині – як каже про Себе Христос, «Я є путь, і істина, і життя; ніхто не приходить до Отця, як тільки через Мене» (Ін. 14:6).

Саме Христос визначає, хто ми такі, що нам робити і на що сподіватися. Вірити – означає будувати своє життя на підставі Його слова. Христос – і тільки Він – визначає наше місце у всесвіті. Відповіді на всі питання про наше життя ми дізнаємося зі слова Божого.

Ми ті, ким нас називає Христос, наш обов’язок – виконувати Його волю, наша надія – увійти до Його радості.

Віра приймає слово Боже, так би мовити, «на себе», як що відноситься до себе особисто. Обітниці (тобто обіцянки) і веління Господні вірний розглядає не просто як істинні, але як істинні стосовно нього особисто.

Розглянемо, наприклад, слова з Послання до Колосян: «Дякуючи Богові й Отцеві, Який покликав нас до участи у спадщині святих у світлі, визволив нас від влади темряви і ввів у Царство улюбленого Сина Свого, у Якому ми маємо відкуплення Кров’ю Його і прощення гріхів» (Кол. 1:12-14).

Хто ці «ми» стосовно яких Бог зробив усі ці благодіяння? Чи входжу особисто я в їх число? Віра каже – так, це слово звернене і до мене теж, воно визначає і моє місце у світі, мою надію і мої зобов’язання. Як далі сказано там само: «Отже, вдягніться, як обрані Божі, святі та улюблені, в милосердя, благість, смиренномудрість, лагідність, довготерпіння, поступаючись один одному і прощаючи взаємно, коли хто на кого має скаргу: як Христос простив вас, так і ви» (Кол. 3:12,13).

Хто ці обранці Божі? Кому наказано вдягатися в усі ці чесноти? До кого тут звернення? До якихось інших людей або до мене теж? Віра приймає – це стосується і мене. Бог приєднав і мене до Своєї Церкви через Хрещення і затверджує цю приналежність через причастя Святих Христових Тайн. Все ті вражаючі речі, які Писання обіцяє вірним, обіцяні і мені; зобов’язання, пов’язані з цим новим статусом, покладені і на мене.

Апостол Павло пояснює, що таке рятівна віра, на прикладі Авраама. Авраам – одна з найбільших фігур Старого Завіту, «Отець Віри», шанований Юдеями, Християнами і Мусульманами, отримав від Бога обіцянку, що його потомство буде численним, як морський пісок, і як зірки небесні. Час минав, Авраам і його дружина, Сарра, постаріли, і всяка природна надія мати дітей для них пройшла. Але Авраам зберігав надію надприродну – Бог виконає Своє слово, яким би неможливим це не здавалося. Як сказано в Біблії: «І не знеміг у вірі, і не вважав свого тіла, майже сторічного, за вже змертвіле, і утроби Сариної за омертвілу; не засумнівався в обітниці Божій невірою, але зміцнився у вірі, віддавши славу Богові‚ і був цілком упевнений, що Він має силу і виконати обіцяне. Тому і зараховано йому у праведність. Та не про нього одного написано, що зараховано йому, але й стосовно нас; буде зараховано і нам, віруючим у Того, Хто воскресив із мертвих Ісуса Христа, Господа нашого, Який був виданий за гріхи наші і воскрес для виправдання нашого» (Рим. 4:19-25).

Бог сильний виконати обіцяне; він виконав те, що Він обіцяв Аврааму; Він виконає те, що обіцяє віруючим в Ісуса Христа. А обіцяє Він прощення гріхів і життя вічне всім, хто сподівається на Ісуса Христа. Наприклад: «Істинно, істинно кажу вам: хто слово Моє слухає і вірить у Того, Хто послав Мене, той має вічне життя і на суд не приходить, а перейшов від смерти до життя» (Ін. 5:24); «Істинно, істинно кажу вам: хто вірує в Мене, має життя вічне» (Ін. 6:47).

Віра приймає ці слова Писання як істину, причому істину стосовно себе особисто. Ми належимо до Царства улюбленого Сина Божого; усе наше життя має визначатися цим. Головна перешкода до цієї віри – гріх, глибока ворожість і недовіра до Бога, до якого схильна пропаща людина.

Уявіть собі безпритульника, жебрака і злодія, якого усиновив Цар і зробив наслідним принцом, – це благодіяння, якого він не заслуговував і заслужити не міг. Жодні його труди і зусилля не могли б зробити його принцом. Але тепер, як принца, на нього чекають чималі зусилля, щоб залишити в минулому всі звички бродяги і злодія, і навчитися поводитися, як належить царському сину.

Безпритульнику буде важко освоїтися зі своїм новим статусом – передусім, йому буде важко прийняти його. Він звик жити у світі, де всі один одного обманюють і експлуатують; де йому можуть заподіяти зло без всякої причини, а от безкорисливого добра чекати ні від кого не варто. Він відчуватиме тяжкі підозри – навіщо мене ввели в палац? З чого раптом Цар і царедворці такі добрі? Напевно, вони вирішили обнадіяти, а потім вигнати, посміявшись над моїм легковір’ям… чи ще щось подібне.

З іншого боку, його страшенно дратуватимуть вимоги, які тепер пред’являються до нього як до принца – як це руки мити? Ніколи не мив, і от на тобі! Як це не лаятися? А для зв’язки слів?

Здається, що віра – це щось просте; Христос нас спокутував, нам потрібно тільки здатися на Його милість і прийти на Його бенкет. Але як тільки ми намагаємося зробити це – у нас відкриваються безодні недовіри і спротиву, і ми вважаємо за краще сидіти в бруді у своїй хатині з картонних коробок, поки нас наполегливо кличуть у палац. Гірше за те, ми пориваємося втекти з палацу при першій ліпшій нагоді.

І от Святий Дух творить у нас віру. Він змінює наше серце зсередини і робить нас здатними довіряти нашому Небесному Отцю. Як сказано в Посланні до Римлян: «Тому що ви не прийняли духа рабства знову на страх, але прийняли Духа усиновлення, Яким кличемо: “Авва, Отче!” Цей самий Дух свідчить духові нашому, що ми – діти Божі» (Рим. 8:15,16).

Попередній запис

Чому одні люди допомагають іншим, або Про дар милосердя

Шостим у перерахуванні плодів Святого Духа в Посланні до Галатів (Гал. 5:22) йде милосердя. Милосердя – відповідне грецьке слово означає ... Читати далі

Наступний запис

Чи варто витрачати життя на боротьбу з ворогами?

Восьмим у перерахуванні плодів Святого Духа (Гал. 5:22) названа лагідність. Словник грецької мови передає відповідне слово як «лагідність, м'якість, ласкавість, ... Читати далі