Матвія 27:27-37 – Знущання і розп’яття Ісуса
«Тоді то намісникові вояки, до преторія взявши Ісуса, зібрали на Нього ввесь відділ. І, роздягнувши Його, багряницю наділи на Нього. І, сплівши з тернини вінка, поклали Йому на голову, а тростину в правицю Його. І, навколішки падаючи перед Ним, сміялися з Нього й казали: Радій, Царю Юдейський! І, плювавши на Нього, хапали тростину, та й по голові Його били…
А коли назнущалися з Нього, зняли з Нього плаща, і зодягнули в одежу Його. І повели Його на розп’яття. А виходячи, стріли одного кірінеянина, Симон на ймення, його змусили нести для Нього хреста. І, прибувши на місце, що зветься Голгофа, цебто сказати Череповище, дали Йому пити вина, із гіркотою змішаного, та, покуштувавши, Він пити не схотів. А розп’явши Його, вони поділили одежу Його, кинувши жереба. І, посідавши, стерегли Його там. І напис провини Його помістили над Його головою: Це Ісус, Цар Юдейський.»
Сьогодні багато країн намагаються розставити пастки для багатих туристів, щоб їх гроші плавно перетікали в місцеву економіку. Юліан Барнс використовує це в сюжеті свого роману «Англія, Англія»: маленький прибережний острів Вайт заради туристів перетворений на мініатюрну модель усієї країни, яка стала доступною для огляду. Король і королева житимуть у точній копії одного зі своїх палаців і в певні години виходитимуть на балкон, щоб помахати натовпу. У туристів складеться враження, що вони бачать справжні події, хоча їм добре відомо, що це лише великий тематичний парк, створений заради їх грошей.
А от навіщо був потрібен фальшивий спектакль на «царську» тему, описаний в Євангелії від Матвія, – це питання складніше. Адже солдати, що знущалися з Ісуса, не отримували жодної вигоди, коли вони одягали Його як царя і фальшиво вітали, стаючи перед Ним на коліна. До цього солдати довго билися з тими, кого ми зараз назвали б терористами, – єврейськими борцями проти Риму. Можливо, ці борці убили когось з друзів солдатів, до того ж римляни просто втомилися від життя далеко від дому, там, де постійно виникають небезпечні і несподівані ситуації.
І от перед ними чоловік, що звинувачується в спробі стати «Царем Юдейським». Звичайно, незабаром він помре, але чом би зараз не повеселитися за його кошт – познущатися, побити, – щоб продемонструвати римське ставлення до «царів» інших народів? Як і «король» мініатюрної копії Англії в романі Юліана Барнса, цей «цар юдейський» на ділі дізнається, хто є справжнім володарем.
Читаючи цей уривок, треба пам’ятати, що йдеться про того самого Ісуса, Який кілька днів тому протистояв у Храмі первосвященику і старійшинам, а трохи раніше зціляв людей, святкував Пасху і проповідував Царство Боже. Але Ісусове розп’яття – не просто сумне завершення Його блискучої кар’єри, а кульмінаційний момент усього Його життя. Саме тепер Ісус зайняв Свій «престол» на хресті, а Його царський титул над головою повинен сприйматися як істинний. Над головами засуджених зазвичай вішали напис, що означає їх злочин, і для Пилата і римських солдатів таким злочином була заява Ісуса про те, що Він істинний Юдейський Цар. Але для євангелістів розп’яття Христове було засобом встановлення Царства. Адже Ісус заздалегідь говорив Своїм учням про той день, коли Він займе царський престол, по обидві сторони від якого знаходитиметься людина (20:22). Але, кажучи про престол, Ісус мав на увазі саме Свій хрест.
Адже те Царство, яке було згадане Ним вже у Нагорній проповіді, не може бути встановлене військовим шляхом, а тільки шляхом любові, готової принести себе в жертву. Зверніть увагу, що в цьому уривку знаходять втілення багато положень Нагорної проповіді. Відповідно до вірша 5:39, коли Ісус отримав удар по обличчю, Він не відповідає тим же. Ісус не чинить опір, коли солдати знімають з Нього увесь одяг (див. 5:40). Коли Він йде на страту, солдати використовують своє «право» змусити когось нести їх ношу (5:41), і тепер важкий дерев’яний хрест стає ношею Ісуса.
Нарешті, Ісус виявився на вершині гори, і в Нього немає більше можливості залишатися непоміченим (5:14), оскільки Він йде шляхом істинного Ізраїлю, який повинен нести світло світу. З Голгофи (Лобного місця) Ісус освітить Божою любов’ю всі темні куточки світу: Він візьме на Себе все зло світу – усю його ненависть, жорстокість, насильство, знущання і тортури. Тому не можна думати, що християнська віра – це накопичення внутрішнього духовного досвіду, але вона не має відношення до реального життя. Кінець євангельської історії свідчить нам про саму суть християнства. Тут ми стикаємося віч-на-віч з неприкрашеною гіркотою і жорстокістю світу, уся сила яких обрушилася на Того, Хто утілює любов Самого Бога-Творця.
В даному випадку доречна потрійна реакція на ці трагічні події, що шокують.
По-перше, це природне обурення тим, що все це взагалі могло статися. Але що ми робимо, щоб запобігти чомусь подібному в сучасному світі?
По-друге, це упевненість, що сходження Ісуса на такий «престол» принесе прощення, зцілення і надію мільйонам людей всього світу. Але чи достатньо ми намагаємося передати цю упевненість іншим людям?
По-третє, це глибоке потрясіння тим, які страждання Христос зазнав заради нас. Але чи вміємо ми по-справжньому бути вдячними Ісусу і молитися Йому як Богу, чиє обличчя і в смерті обернене до нас з любов’ю?
Адже тільки так ми теж зможемо йти за Ним шляхом, так мальовничо описаним Матвієм у Нагорній проповіді, – тим шляхом, який до кінця пройшов сам Ісус.
Матвія 27:38-44 – Ставлення до Ісуса на хресті
«Тоді розп’ято з Ним двох розбійників: одного праворуч, а одного ліворуч. А хто побіч проходив, Його лихословили та головами своїми хитали, і казали: Ти, що храма руйнуєш та за три дні будуєш, спаси Самого Себе! Коли Ти Божий Син, то зійди з хреста! Так само ж і первосвященики з книжниками та старшими, насміхаючися, говорили: Він інших спасав, а Самого Себе не може спасти! Коли Цар Він Ізраїлів, нехай зійде тепер із хреста, і ми повіримо Йому! Покладав Він надію на Бога, нехай Той Його тепер визволить, якщо Він угодний Йому. Бо Він говорив: Я Син Божий… Також насміхалися з Нього й розбійники, що з Ним були розп’яті.»
Один мій друг вів групу спелеологів підземними тунелями і печерами, які були досліджені ним заздалегідь. Провідник був упевнений, що вони потраплять у потрібне місце, якщо вдасться пірнути під воду в одній печері, щоб дістатися до продовження шляху; раніше ніхто не намагався зробити це.
Але коли настав вирішальний момент, у деяких дослідників здали нерви. Вони заявили, що це безглуздий задум, оскільки на жодній мапі не позначений подібний прохід через печеру; пірнувши, можна попросту потонути, не знайшовши виходу. Нарешті провідник запропонував, що пірне він один, знайде вихід, а потім повернеться за іншими. Коли він збирався це зробити, деякі члени групи мовчки переживали за нього, а інші обурювалися самим задумом і глузували над ним. Занадто багатьом ти готовий пожертвувати заради мрії, казали люди, упевнені в тому, що вони заздалегідь знають усе, що може статися.
Звичайно ж, мій друг знайшов цей важкий шлях під водою, і врешті-решт усі пішли за ним, включаючи буркотунів (інакше я не розповідав би зараз цю історію). Ісус теж першим пройшов через смерть і знайшов дорогу в нове життя, хоча ніхто, окрім Нього, цього не розумів. У попередньому уривку римські солдати сміялися над Ісусом як над Юдейським Царем, що з’явився перед Пілатом. А тут ми знову зустрічаємося з єврейськими лідерами, які атакують Ісуса вимогами прямих доказів того, що Він – Син Божий, істинний Месія.
У цьому уривку Матвій хоче нагадати нам не лише про судилище Кайяфи, коли на Ісуса ринула безліч звинувачень (26:59-66), але і про інші, зовсім ранні події – про хрищення і спокусу Ісуса в пустелі. Адже саме після хрищення Бог сказав, що Ісус – Його Улюблений Син (3:17). Після цього Ісус жив і діяв з упевненістю у Своєму покликанні, хоча Він заздалегідь знав про жорстокі випробування, що чекали Його. Перше з них почалося з підступних розмов спокусника (4:1-11). Якщо Ти дійсно Божий Син, то навіщо тобі голодувати? Якщо Ти дійсно Божий Син, чом би Тобі не довести найнаочнішим чином, що Бог піклується про Тебе? Якщо Ти Божий Син, чом би Тобі не встановити Своє Царство відразу, одним помахом руки? І от тепер ми читаємо, що насмішники запитують Ісуса, Який висить на хресті, про те саме. Якщо Ти дійсно Божий Син, чому не робиш того, що обіцяв – не зруйнуєш Храм і не збудуєш його наново? Якщо Ти Божий Син, чому не зійдеш з хреста? Якщо Ти Божий Син, чому Бог не звільнить Тебе від мук і самої смерті?
На спокуси, описані Матвієм у розділі 4, Ісус відповів цитатою з Писання. Цього разу Ісус мовчить, але це не означає, що Його віра в біблійні пророцтва вичерпалася. На початку наступного уривка (в. 46) Ісус вигукне перші слова 22-го Псалму, які можна вважати Його відповіддю на кепкування. Але Матвій хоче, щоб ми зрозуміли щось важливе про служіння Ісуса вже зараз, коли Його випробування добігають кінця.
У проміжку між спокусами в пустелі і знущаннями з Ісуса, Який висить на хресті, пройшла вся Його пастирська діяльність, під час якої Йому часто кидали виклик єврейські лідери. Вони звинувачували Ісуса в порушенні Закону, у тому, що Він – у змові з дияволом. Ці законники, які відмовляються вірити, що запропонований Ісусом шлях веде в Царство Боже, схожі на тих спелеологів, які відмовилися довіритися своєму провіднику і пірнути разом з ним у темну воду глибокого печерного озера. І тим, і другим здавалося, що їм пропонують щось безумне. Шлях Ісуса в Царство Боже не притягав людей, хоча Він підкріпив Свій заклик стількома дивовижними справами і новим вченням.
Матвій пояснює нам, що неприйняття цього шляху Ісусовими співвітчизниками, разом з ненавистю іноземних загарбників, і привело Його на хрест. Уся історія публічної діяльності Ісуса – це не розповідь про Його ранній кар’єрний зліт з наступним спадом і поразкою. Багато хто, поза сумнівом, був натхненний приголомшливими чудесами Ісуса, Його словами про руйнування Храму, яке відкриє дорогу для нового Божого Царства. У той час Храмом управляли первосвященики, отримуючи для себе вигоду найрізноманітнішими способами. Багато хто знаходив ці способи жорстокими і огидними, але ніхто не міг навіть уявити, що все закінчиться стратою Ісуса.
Ніхто, окрім Нього Самого. Ісус із самого початку знав, що Його чекає попереду: подібно до Ізраїлю, що пройшов крізь води Червоного моря, Йому належало пірнути в глибоку темну воду. Він вірив, що Бог проведе Його до іншого берега, де Його чекає Земля обітована. Це був істинний шлях Ізраїлю, який вів через смерть до нового життя. Ісус не збирався просто перемогти римлян або первосвящеників. Йому належало перемогти саму смерть. Але для цього Ісусу спочатку треба було винести кепкування тих людей, які називали Його божевільним, брехуном, черговим фанатиком, що уявляє Себе Божим обранцем.
Невже Ісус зрозуміє, що помилявся, коли буде вже надто пізно? Якби Ісус дійсно був Божим Сином, невже Він не зійшов би з хреста? Але Матвій нагадує нам, що саме як Божий Син Ісус повинен був залишитися на хресті. Тільки так світ може бути врятований, а смерть переможена. Тільки так Ісус зможе виконати те завдання, яке дав Йому Отець.
І доки ми з трепетом спостерігаємо за євангельськими подіями, якийсь голос запитує кожного з нас: а ти, Моє улюблене дитя, чи готовий йти за Мною, що б не казали про це люди?
