У пустелі

Таким чином, Він дні і ночі залишався, щоб слухати самого Себе і знаків, які до Нього мали промовляти. Але впродовж цих днів і ночей єдиною річчю, яку Він зміг пізнати, була присутність цього нескінченого простору. Сонце, зорі, вітер, пісок, тепло і холод були Його нерозлучними друзями. Чи залишався на місці, чи вирушав у пошуках нового сховку, Він не міг відкрити для Себе нічого нового, відмінного від того, що завжди відчував. Він думав, роздумував, часом навіть вголос, так, ніби вітер мав принести Йому якусь відповідь. Але не відбувалася нічого, зовсім нічого відмінного від того, що вже було в Його думках. Його почав охоплювати відчай. Але, пам’ятаючи батькові слова, під час кожного натяку на розпач Він підбадьорював Себе: рано чи пізно Він знайде те, що шукає. Але і Його дух, молодий та міцний, теж почав згасати.

Це було на початку дня, коли сонце і вітер не припиняли Йому надокучати, теж нетерпеливі в очікуванні відповіді, яка не приходила.

Він відчував спрагу, однак не міг напитися досхочу. Відчував голод, але не мав нічого їстівного, крім кількох корінців, що забезпечать Йому виживання ще на якийсь час. Його мучив біль у шлунку, нагинаючи аж до землі. «Ось, їж цей пісок, якщо хочеш втамувати голод», – подумав Він, дивлячись на маленькі блискучі піщинки. Не їх Він потребував, щоб зупинити це болюче відчуття пустоти. Однак, якби Він повернувся додому, все закінчилося б: мав би вдосталь і їжі, і пиття. Але Він не міг здатися, не міг повернутися, поки не знайде відповіді. Він відчував сонце, що обпікало Йому голову.

«Треба знайти якийсь сховок, якщо хочу повернутися живим із цієї пустелі».

З труднощами Він заховався за скелю. Шлунок припинив свої протести і подарував Йому хвильку для роздумів.

«Я хотів би, щоб хтось приніс Мені прохолодної води і їжі для Мого пустого шлунка. Але що Мені з того? Те, чого Я шукаю для заспокоєння Свого духа, – це щось інше!».

Ісус побачив щось, що рухалося в піску. Можливо, якась комашка. Він швидко простягнув руку і міцно стиснув пісок у кулаку. Він затамував подих, так, ніби Своїм подихом міг дозволити жертві втекти. Обережно розкрив долоню і побачив комашку, що метушилася в піску. Раптом Ісус відчув гострий біль у шлунку, який змусив Його випустити з руки те, що в ній тримав. Він спостерігав за комашкою, яка ховалася, намагаючись врятуватися.

«Слушно, ти також маєш право жити. Це несправедливо змушувати тебе вгамовувати пустоту Мого шлунка, жертвуючи твоїм життям. Якщо хочу їсти – маю дім, куди можу повернутися. Якщо ж кидаю виклик Своїй долі, то мушу обходитися без того, чого не можу мати. Їжа є річчю минущою, і Я зможу чинити опір її спонукам».

Він скрутився клубком і відчув полегшення. Але, оскільки Його шлунок продовжував бурчати, нікуди Він не пішов. Ісус змочив губи тими краплинами води, що в Нього залишилися, і взявся пережовувати корінець, який витягнув з сумки.

Ніч прийшла швидко і, як кожного вечора, розклала свій зоряний плащ.

Ісус знайшов першу відповідь і довірив її зірці, яку вибрав Собі за товаришку.

«Я зрозумів, що в житті не повинен клопотатися про їжу чи про дім. Буду жити тим, що матиму, тим, як Мене прийматимуть, поклавшись на доброту милосердного Бога, Який забезпечує всім необхідним того, хто без вагання йде за своїм покликанням».

Ніч увійшла у своє царство. Холод проймав до кісток і думки витали далеко. Ісус відчув, що повіки стали важкими, і подумав, що вдасться поспати.

Він уявив Себе головою села.

«Я – ваш голова: відтепер і завжди саме Я буду вас провадити, а ви маєте йти за Мною, куди б вас не повів. Я читатиму для вас знаки ночі і впродовж дня вкажу вам стежку до повноти життя. Я зумію вислухати сумніви вашого серця і відповісти на запитання, які будуть вас непокоїти. Я не дозволю, щоб запанувала несправедливість і обман. Ви всі зможете дихати вранішньою свіжістю, яка вчинить вас вільними, і втамувати вашу спрагу росою, що освіжає спеку пустелі».

Сон відійшов далеко, але Він не хотів піддатися почуттю поразки.

Йому здалося, що чує голос: «Ти обманюєш Себе: Твої добрі наміри будуть розвіяні Твоїми ворогами, Тобі ніхто не повірить. Я можу навчити Тебе бути сильним, Тебе будуть поважати і боятися усі. Всі Тобі служитимуть і будуть до Твоїх послуг, що б Ти не попросив».

Так, Він, мабуть, мав би потребу в комусь, хто воюватиме за Нього, хто слухатиметься Його наказів. Він має поступати так, як і всі царі: Він повинен знайти багато воїнів і слуг, а потім піти завойовувати світ.

«Прийшов час рушати в дорогу», – подумав Він уві сні і спробував піднятися. Але Йому забракло сили і Він упав на землю. Після хвилини розгублености Він прийшов до тями і приліг у сховку під скелею.

«Мені, мабуть, наснилося щось жахливе, – вигукнув сильним голосом, так, ніби Його зірка мала Його почути. – Який сенс мати воїнів і слуг, якщо Я не знаю шляху, куди їх вести. І зрештою, лише Богові можна служити так, щоб ніхто не почувався приниженим. Я хочу бути вільним серед вільних людей». Але як цього досягти? Його знову огорнув смуток. Він ніколи не міг Собі уявити, що буде так складно. Де поділися мрії, які не покидали Його в дитинстві? Він відчув Себе загубленим і мав бажання залишити все і померти, зникнути назавжди. Та знову почув голос Свого батька: «У важкі хвилини Ти повинен знаходити у Собі силу, повинен вірити у те, що зможеш знайти Свій шлях».

Глибоко вдихнувши, Ісус відчув запах пустельної ночі. Несподівано Він втратив бажання помирати. Подивився на зірку й одна думка повернула Йому надію.

«Якщо ти сяєш кожного разу, коли Я тебе шукаю, це означає, що мусить бути якийсь спосіб здійснити Свою мрію. Тільки ти можеш вказати Мені, як це здійснити». Але скільки б Він не розпитував Свою зорю, не почув жодної відповіді.

Ісуса знову охопила туга. Він не міг рухатися, в нічній пустелі це не мало б сенсу. Не міг кликати на допомогу, бо ніхто б не почув. Не міг впасти у відчай, бо це жодним чином не допомогло б. Він був голодний, хотів, щоб усе закінчилося, але залишався самотнім уночі.

Він звернувся до Бога.

«Боже, Ти, Який знає таємниці всього, що дихає, допоможи Мені відкрити знаки, які Ти поклав на Моєму шляху; підніми Мене з цього випробування, яке, видається, є безкінечним. Якщо Я маю принести користь Твоєму народові Ізраїля, пошли Мені ангела, що спрямував би Мої кроки туди, куди Ти бажаєш. Інакше, дозволь Мені повернутися додому, з якого Я вийшов, і Я відмовлюся від будь-яких пошуків, очікуючи в мирі на кінець Своїх днів».

Він дивився в далеке небо. «Хтозна, скільки історій таять у собі зорі! Хтозна скільки інших людей вони втішали у їхніх життєвих труднощах! Ось якби ж Я тільки мав усе те, що вони можуть мати, якби Я панував над людськими історіями, якби Я міг бути господарем ночей, як вони, тоді напевно володів би таємницею Свого життя».

Але ніхто не відповів на Його запитання. Ніхто не прийшов, щоб утішити Його самотність.

«Влада – ось чого Мені бракує. Я мушу панувати над морями і горами, кидати виклик вітрові і бігти по швидких ріках. Я буду господарем сонця і місяця, а також і дощ буде слухатися Моїх наказів. Не буде більше нічого, про що би Я мав благати чи бажати, бо все Мені належатиме. На землі не буде більше людини, яка могла б пошепки вимовляти Моє ім’я без страху, що Я заволодію її волею». Він марив. «Дурень, яку владу Ти матимеш, якщо не пануватимеш над Богом, Який дав Тобі життя. Тільки якщо Ти будеш сильніший і величніший від Нього, тоді знатимеш, якою є Твоя доля».

Коли Ісус знову відкрив очі, побачив перші промені світанку. Йому сильно гуділо в скронях; Він відчував Себе розгубленим і збентеженим.

«Я не витримаю ще одного дня, помру, так і не знайшовши сенсу Свого життя».

Знову згадав Свого батька і те, що він сказав, перш ніж відпустити Його в дорогу: «У важкі хвилини думай про прості життєві речі: Бог сотворив світ, щоб кожне створіння знайшло там своє місце, кожне насіння знайшло свій ґрунт, щоб пустити корені; створив хмари, щоб вони напоювали річки, море, щоб збирати воду річок, вітер, щоб високо злітав, аж до Божої оселі…».

«Справді! Чому ж Я раніше про це не подумав?».

Він збадьорився і здавалося, що сили враз повернулися. Подивився у височінь: побачив там зорі, що повільно згасали. Подивився навколо – і почав розрізняти форми, які вітер, розважаючись, намалював на піску. Потім Він подивився на Своє тіло: воно було подряпане і зодягнене у порваний одяг. Пожалів сам Себе. Поки Він ганив Себе за те, що був такий сліпий, відчув сльозу, яка стікала по обличчі: те, що Він шукав, було тут, це був Він сам, Його життя і Його бажання, це був Його спосіб думання, Його воля, Його страждання і Його щастя…

Він відчув нестримне бажання подякувати Богові.

«Дякую Тобі, о Боже, бо Я знав, що Ти Мене не покинеш. Я шукав Тебе у складних речах, далеких, у славі, у посіданні, у задоволеннях цього тіла. Тепер Я знаю, що Ти перебуваєш значно ближче – Ти є у Мені, у самому Моєму єстві. Я уявляв Тебе там, за зорями, і не знайшов Тебе. Я думав, що Ти бажаєш чогось надзвичайно великого, і не знайшов Свого шляху, який, натомість, був у Моїх ногах. Я шукав Твого подиху, кидаючи виклик природі, яка Мені не належить, і сподівався, що смерть примирить Мене з віддаленістю від Тебе. Тепер Я зрозумів: Ти присутній у простих речах, які Ти сотворив, Ти є в тому, що нас оточує, Ти є в таємницях життя. Ти, як батько, сидів біля Мене і чекав, коли Я перестану кричати, протестувати, щоб перерахувати Тобі все, у чому Я маю потребу, аби згодом Ти міг говорити зі мною. Тепер Я знаю, що Ти ганяв Мене, аби дати зрозуміти, що Я не повинен зі всіх сил шукати Свою стежку: Ти сам поведеш Мене до тих, хто Тебе шукає.

І власне тепер Я повертаюся додому, щоб сказати Своєму батькові і Своїй матері, що нарешті Я знайшов сенс Свого життя: допомагати тим, хто вирушив у дорогу, розпізнавати знаки шляху, який веде до Тебе».

Сонце, що сходило, висушило цю єдину сльозу і вказало Ісусові стежку додому. Ще до вечора Він знову побачить Свій дім і буде готовий до нового життя.

Попередній запис

Початок нового життя

Сонце вже сідало. Проминув ще один день, а Ісуса продовжували мучити потаємні думки. Багато років тому, захоплений юнацьким запалом, Він ... Читати далі

Наступний запис

Хрещення в ріці Йордані

І цього ранку ріка Йордан також спокійно текла собі в море. На її берегах вже зібрався натовп, що прийшов сюди ... Читати далі