«…Я Господь, Бог твій, Бог ревнитель, що карає дітей за провину батьків до третього і четвертого роду тих, які ненавидять Мене, і творить милість до тисячі родів тим, що люблять Мене і дотримуються заповідей Моїх» (Вих. 20:5,6).
За гріхи батьків страждають діти. Як можна зрозуміти те, що діти можуть страждати за гріхи батьків і каратися за них? Чи так Господь несправедливий у тому, що карає дітей за гріхи батьків? Звичайно ж, ні.
Кожен скоєний гріх, як причина, викликає за собою наслідок, який виражається через покарання, відплату, як у законі причин і наслідків. Усе у світі взаємопов’язане, кожну подію можна пояснити іншими подіями, які передували їй і впливали на неї. Ставлячи питання: «Чому щось сталося?», «Як щось могло статися?», ми шукаємо причину цих подій. Поглиблюючись у пошуки причин, ми бачимо, що досягти істинної першооснови тільки логікою ми не можемо. Це відбувається тому, що ланцюжок, в якому один гріх є наслідком попереднього і причиною наступного, веде до першопричини, до пропащого Люцифера.
Будь-який прояв гріха в людині є наслідком, і в нього є причина. Ця причина викликає гріх, а гріх (як наслідок причини), у свою чергу, спричиняє за собою інший наслідок – покарання. Батьківський гріх – це причина, наслідком якої може бути прояв цього гріха в дітях, і тому покарання за цей гріх переходить і на дітей, разом з проявом цього батьківського гріха. Іншими словами, причина прояву гріхів у дітях міститься в батьках, тому і причину покарання, і причину прояву гріхів у дітях слід шукати в батьках.
За цією ж схемою причин і наслідків потрібно розглядати і перехід духів від батьків до дітей. За законом духовного світу, покарання або ж нечисті духи передаються дітям до третього і четвертого покоління, а благословення передається до тисячі родів: «…Я Господь, Бог твій, Бог ревнитель, що карає дітей за провину батьків до третього і четвертого роду тих, які ненавидять Мене, і творить милість до тисячі родів тим, що люблять Мене і дотримуються заповідей Моїх» (Вих. 20:5,6). Діти наслідують гріхи батьків при їх зародженні в утробі матері. У немовляти вже можна бачити прояви характеру одного з батьків і визначити, чий характер, чиї якості він успадкував більшою мірою. Якщо батьки – люди, не відроджені від Бога, не звільнені від гріхів Кров’ю Ісуса Христа, то діти наслідують їх гріхи. Навіть якщо батьки, бачачи в дитині ту або іншу якість свого характеру, осмислену ними самими тільки з роками, хотіли б, щоб дитина не повторила вже зроблені ними помилки, усі їх зусилля не увінчаються успіхом. Це відбувається тому, що в дітях гріх батьків закладений при зародженні, і батьки бачать тільки наслідок причини, що призвела до гріха.
Інакше йде справа з дітьми Божими, чиї гріхи прощені і обмиті Кров’ю Ісуса Христа. При зародженні дитини в такій сім’ї, гріхи батьків не переходять у спадок дітям, бо їх більше не існує, вони змиті Кров’ю Христовою. Але діти можуть успадкувати благословення батьків, якщо батьки не просто прощені грішники, але, до того ж, живі, духовні послідовники Христові. Якщо ж один з батьків – вірний, що живе у святості Божій, а інший – невіруючий, то тоді святість віруючого з батьків покриває гріховність іншого. Дитина від такого шлюбу народжується під благословенням і святістю віруючого з батьків і не наслідує гріхи невіруючого, бо: «Той, Хто у вас, більший за того, хто у світі» (1Ін. 4:4). Про те, що святості одного з батьків вистачає для того, щоб дитя було звільнене від спадкових гріхів або спадкових духів, кажеться в Писанні: «Бо невіруючий чоловік освячується жінкою віруючою, невіруюча жінка освячується віруючим чоловіком. Інакше діти ваші були б нечистими, а тепер святі» (1Кор. 7:14). Це не означає, що діти, народжені у віруючих батьків, не потребують очищення від гріхів, і що вони безгрішні. Вони не звільняються від власної гріховної плоті, тому теж потребують звільнення від власних гріхів, успадкованих від Адама, але гріхи батьків або ж одержимість нечистими духами одного з батьків їм вже не передається.
Небезнадійне становище і тих дітей, які народилися в батьків до того, як ті увірували, і отримали спадкові гріхи або ж спадкових духів. Оскільки у світі діє закон причин і наслідків, то перш, ніж видалити наслідок, слід видалити причину, тобто перш, ніж боротися за звільнення дитини, слід звільнити батьків. Потрібно раніше видалити причину, тоді зникне і наслідок. Звільнення дітей від гріхів потрібно починати із звільнення від них батьків.
Є різниця між прощенням і звільненням. Приходячи до Христа, кожен отримує прощення гріхів через покаяння, але можна при цьому не отримати звільнення від причини гріха. У такому разі, гріх постійно проявлятиметься в людині, і їй доведеться боротися з ним і усі сили витрачати на цю боротьбу. Особливо важко людині, якщо вона одержима якимсь злим духом. Гріхи прощені, але причина їх виникнення залишилася, а раз залишилася причина, то, з часом, знову проявляться її наслідки. Якби одного прощення гріхів було достатньо, то не потрібно було б вигнання духів. Спадкові гріхи зазвичай пов’язані саме з духами, і тому необхідно від них звільнитися, видаляючи причину гріха, яка знаходиться в основному в батьках.
Причину гріха, від якого людина ще не звільнилася, інакше можна назвати коренем усіх її гріхів і падінь. Коли корінь буде виявлений і видалений, тоді дитина отримає звільнення через вигнання спадкових духів або зречення від спадкових гріхів. Якщо цього не зробити, якщо не звільнити дитину, то діти повторять помилки батьків, повторять їх долю, як кажуть у світі. От і виходить, що діти несуть покарання батьків як наслідок їх гріхів.
З цієї ж причини так важливо, щоб батьківське ложе було непорочне, і шлюб чесний: «Шлюб у всіх нехай буде чесний і ложе непорочне; блудників і перелюбників судить Бог» (Євр. 13:4). Нечисті шлюби і зганьблене ложе, ложе поза шлюбним зв’язком – це ще одна з причин, по якій діти наслідують гріхи батьків і покарання за ці гріхи, тому боротьбу за звільнення дитини від проявів у ній зла, батькам потрібно починати з себе. Тільки в цьому випадку боротьба буде ефективною.
Між дітьми і батьками є невидимий, але дуже відчутний духовний зв’язок. Все те, що батьки носять у своїх серцях, відбивається на дітях. Яскраво виражені ці прояви в дітях до їх певного віку, а потім зв’язок хоч і залишається, але стає менш помітним. Наприклад, роздратування батьків, їх гнівний стан може виражатися в дітей підвищеною збудливістю, зайвою слізливістю і дратівливістю. Поганий настрій батьків або їх смуток теж передається дітям, а мир, радість і спокій у душі батьків наповнюють дитину щастям і роблять її спокійною і задоволеною. По цьому ж невидимому каналу дітям передається і освячення батьків. Діти освячуються святістю батьків або оскверняються їх безчестям.
Слова Ісуса Христа: «Від усякого, кому дано багато, багато й вимагається, і кому багато довірено, з того більше й спитають» (Лк. 12:48), – стосуються і батьків, бо вони відповідальні за душі дітей. Якщо їх святістю діти освячуються або ж їх оскверненням оскверняються, то означає, передусім, з батьків спитається за погане виховання дитини і за поганий стан її душі. Якщо за гріхи батьків покарання отримують діти, то, тим самим, батьки караються додатково. Вести святий спосіб життя, очищатися і освячуватися батьків зобов’язує ще і борг перед дітьми. От, як каже Сам Господь: «Бо Я – Господь Бог ваш: освячуйтеся і будьте святими, бо Я святий» (Лев. 11:44). Наш Отець святий, Його святістю і ми святі. Ми освячуємося святістю нашого Отця. «Будьте святими, бо Я святий» (Лев.11:44), – каже Господь, бо ми наслідуємо Його благословення і Його святість. Віруючі батьки звертаються до своїх дітей: «Поступайте свято, як я поступаю; живіть свято, як я живу, і наслідуватимете благословення».
Автор: Таїса Котова
