Традиційна наука не займається цією сферою людського буття. Тому тут логічно спиратися на християнські джерела, без посилань на практику і наукову теорію. Ми маємо право міркувати про конкретні факти, особливо зі Священного Писання. Достовірність прикладів, взятих звідти, освячена авторитетом богословської традиції Церкви.
Згідно з древнім старозавітним пророцтвом, дружина Іуди Іскаріота овдовіє, а діти його осиротіють. Вони стануть убогими блукачами; їм ніхто не зробить милості: “…згинуть усі нащадки його, і вже в наступному поколінні ніхто не згадає й імені його” (Пс. 108:13). Більше того, богозрадництво якимсь нез’ясовним чином відіб’ється навіть на покійних предках Іуди: “Нехай згадаються перед Господом беззаконня батьків його, і гріх матері його не буде очищений… і Він знищить і спомин про них на землі“. (Пс. 108:14,15). От до чого призводить свідоме зречення від Христа!
Другий біблійний приклад – історія з життя царя Давида. Колись він спокусився красою Вирсавії, дружини свого воєначальника Урії. Давид послав Урію на вірну смерть і, звільнивши собі бажане місце, схилив Вирсавію до заміжжя. За умисне вбивство, перелюб і, головне, нерозкаяність у скоєному Бог покарав царя. Пророк Нафан відкрив Давиду очі на його беззаконня, і той визнав свою провину. Тоді Нафан відповів: “…Господь зняв з тебе гріх твій; ти не помреш; але оскільки ти цим ділом подав привід ворогам Господа хулити Його, то помре народжений у тебе син… І вразив Господь дитя, яке народила дружина Урії Давиду, і воно занедужало” (2 Цар. 12:13-15).
Давид гірко каявся. Він разом з щирою молитвою наклав на себе строгий піст. Цар сподівався, що Господь помилує його і дитя виживе. Крик скорботної душі утілився в чудових покаянних рядках п’ятдесятого псалму. Проте немовля все ж померло… І виправдалося слово Писання: “…Кожен спокушається, захоплюючись і зваблюючись власною похіттю; похіть же, зачавши, породжує гріх, а вчинений гріх породжує смерть” (Як. 1:14,15).
Але на цій сумній ноті любов Давида і Вирсавії не закінчується. Після того, як вони принесли гідні плоди покаяння, Бог освятив їх шлюб і дарував їм сина – легендарного царя Соломона. “І Господь полюбив його“, – уточнює Священне Писання (2Цар. 12:24). Цар Соломон перевершував усіх правителів землі багатством, славою і мудрістю. Заради благочестя свого батька він жив довго і щасливо. Незважаючи на це, під кінець днів дружини розбещили його серце і схилили до ідолопоклонства. За це Бог покарав Соломона: у нього народився “убогий розумом Ровоам”, який своїм безумством спричинив народу багато лих (3Цар. 11:43 і Сир. 47:28).
Вдумаємося: наймудріший з людей породив недоумкувату дитину! Можна було б пояснити це роковою випадковістю або відомим прислів’ям: “На дітях геніїв природа відпочиває”. Але справа тут саме в Промислі Божому. Неважко Богові щедро благословити всіх наших нащадків за благочестя батьків.
Резюмуємо вищесказане. Взаємовідношення гріхів батьків і хвороб дітей набагато складніше, ніж здається на перший погляд. Гріх може призводити до хвороби, а хвороба – до гріха. У зв’язку з цим він служить духовним чинником стресів, особових конфліктів, морально негативних рис характеру, психічних травм і шкідливих звичок, а отже, тих захворювань, які з ними пов’язані.
Безумовно, у багатьох випадках можна прослідкувати цілком земні, природні механізми, що ведуть нас до гріха, а через нього – до соматичної, психічної чи духовної хвороби. Але нерідко ці шляхи завуальовані, опосередковані різними умовами, приховані від людського погляду. Різноманіття зв’язків усередині гріховних пристрастей, а також між соматичними і психічними захворюваннями не завжди дозволяє чітко класифікувати, що йде за чим, відокремити первинне від вторинного. Але іноді все ж вдається конкретно пояснити, як саме гріх призводить до хвороби. І це – не дозвільні вигадки, а серйозні факти. Ігнорувати їх – означає помилятися. Уважне ж і вдумливе ставлення до них, безумовно, пішло б на користь, як медикам, так і пацієнтам.
Здатність до опору хворобам залежить від спадковості, імунітету, виховання, довкілля, сили несприятливої дії і т. д. Не останню роль грає наша реакція на якусь подію, міру самоконтролю і самовладання, уміння впоратися зі своїми емоціями і почуттями. Слабохарактерність, дратівливість, недовірливість, злопам’ятність, образливість, самовдоволення й інші пристрасті дорослих – потужні союзники недуг. Тому в багатьох випадках причини страждань наших дітей зростають на ґрунті нашого серця. “Бо зсередини, від серця людського, виходять лихі помисли, перелюбства, любодійства, вбивства, злодійство, здирство, лукавство, зради, ганебні вчинки, заздрісне око, богохульство, гордощі, безумство” (Мк. 7:21,22).
Підкреслимо: діти не розплачуються своїм здоров’ям за особисті гріхи батьків, але можуть страждати через наслідки батьківських гріхів. Не несучи персональної відповідальності за беззаконня свого роду, нащадки міцно пов’язані з предками генетично, психологічно, соціально, культурно і духовно. Тому обидва покоління – і старше, і молодше – неминуче зазнають на собі позитивний і негативний вплив одне одного. Це – не карма, не сліпа відплата долі за провину, нібито здійснену “у минулих життях”. Це – прямий результат тілесної, душевної і духовної єдності батьків і дітей.
Гріх батьків прямо чи побічно веде нащадків до хвороби і смерті. Він ніскільки не підміняє генетичні, біохімічні, фізіологічні, соціальні та інші чинники виникнення і розвитку недуг. Навпаки, в основному всі причини діють спільно, немов передають “естафету” від однієї до другої. І часто гріх стає першим ступенем, свого роду передхворобою особи. Сучасна медицина і психологія переконливо доводять це.
Отже, ми коротко розглянули деякі духовні причини страждань дітей. Напевно, наведені аргументи в когось викличуть заперечення, питання, нерозуміння. Комусь вони здадуться непереконливими, занадто хисткими і наївними. Не нав’язуватимемо читачу свого погляду. Просто поділимося тими висновками, які, що називається, лежать на поверхні.
Заперечувати наявність духовних чинників і процесів, що ведуть до хвороби і смерті, абсурдно. Хоча вони і лежать поза сферою традиційної науки, необхідно враховувати їх, разом з іншими хвороботворними чинниками і процесами, які вже тривалий час вивчають учені. Християнський погляд є тут дуже актуальним. За тисячі років до наукових розробок Біблія просто і ясно показала взаємозв’язок гріха і хвороби, емоційного стану та фізичного здоров’я: “Людина злоязична не утвердиться на землі; злоба приведе гнобителя до загибелі” (Пс. 139:12); “Лагідне серце – життя для тіла, а заздрість – гниль для кісток” (Притч. 14:30); “Веселе серце доброчинне, як лікування, а сумовитий дух сушить кістки” (Притч. 17:22).
Духовно-надрозумова залежність хвороби від гріха існує завжди, але далеко не завжди – медико-психологічна. З одного боку, чим більше грішать і слабкіше каються батьки, тим більша вірогідність, що їх дитина виявиться хворою. З другого боку, чим менше грішать і сильніше каються батьки, тим більша вірогідність, що їхня дитина виросте здоровою. Уточнимо: йдеться про стан душі. Але оскільки тілесне здоров’я багато в чому залежить від душевного, то цей висновок має пряме відношення і до здоров’я тіла.
У будь-якому випадку в кожної людини все дуже особисто, індивідуально, забарвлено персональними особливостями. У такому делікатному питанні, як духовні витоки страждань дітей, слід уникати великих узагальнень і висновків. Надзвичайно акуратним потрібно бути в міркуваннях про біснування та інші духовні недуги. Тут (втім, як і скрізь) колосальну роль грають Промисел Божий, підступи демонів, чисто людська неміч і, звичайно ж, виховання дитини. Середовище, в якому зростає людська особистість, накладає незгладимий відбиток на вроджені і придбані особливості організму, риси вдачі і темпераменту, потреби і схильності.
Але як же бути людям, які усвідомили, що причина хвороби їх дитини криється всередині них? На це питання не даси відповідь двома словами. Передусім не можна зневірятися. Навпаки, потрібне глибоке розкаяння і щира молитва до Бога. Гріх нівечить людину, а покаяння лікує її. Батькам, які неправильно виховували своїх дітей, удвічі злочинно упускати час, даний для покаяння і молитви. Сьогодні знову і знову здійснюється диво, про яке провістив святий Іоанн Предтеча: “…Бог може з каміння цього звести дітей Авраамові” (Мф. 3:9). І тоді за благочестя батьків Милосердний Господь скаже їх дітям, які страждають, дивовижні слова, колись звернені до митаря Закхея: “…Нині прийшло спасіння дому цьому, бо і він син Авраамів. Прийшов бо Син Людський знайти і спасти, що загинуло” (Лк. 19:9,10).
Визнання духовного компонента хвороби зобов’язало всіх нас нести особисту відповідальність за свою поведінку і виховання дітей. Дійсно, правий апостол Павло: “Усе мені дозволено, та не все корисне; все мені дозволено‚ та ніщо не повинне володіти мною… Усе мені дозволено, та не все повчає” (1Кор. 6:12; 10:23). Недаремно і народна мудрість свідчить: “Посієш вчинок – збереш звичку, посієш звичку – збереш характер, посієш характер – збереш долю”.
І наприкінці: духовне здоров’я батьків запобігає помилкам у справі виховання дітей. Дитина з духовно благополучної сім’ї має особливий імунітет проти духовних хвороб. Це дуже важлива закономірність.
К. В. Зорін з книги: “Чому страждають діти”
