Священне Писання стверджує, що вчинки батьків таємничим чином позначаються на здоров’ї дітей. Для того, щоб пояснити цей зв’язок, звернемося спочатку до свідоцтва Старого Завіту.
Мойсеєвий закон спеціально роз’яснює, коли діти відповідають за гріхи батьків. Наприклад, після другої заповіді (“Не роби собі кумира”) буквально наступний вірш свідчить: “…Я Господь, Бог твій, Бог ревнитель, що карає дітей за провину батьків до третього і четвертого роду тих, які ненавидять Мене, і творить милість до тисячі родів тим, що люблять Мене і дотримуються заповідей Моїх” (Вих. 20:5,6).
Ці рядки не можна висмикувати з контексту, інакше повністю спотворюється їх сенс. Під словом “діти” тут маються на увазі прямі нащадки в першому поколінні, а також рідні онуки, правнуки і праправнуки. Вседержитель не карає всіх дітей підряд, але тих, які лише ненавидять Його, і не за будь-яку провину батьків, але тільки за порушення другої заповіді Свого закону. Милість же Божа обіцяна кожному поколінню праведників у нагороду за виконання всіх заповідей, а не виключно другої.
До інших дев’яти заповідей слова про відплату до третього-четвертого роду не мають відношення, що і підтверджує п’ята книга пророка Мойсея: “Батьки не повинні бути карані смертю за дітей, і діти не повинні бути карані смертю за батьків; кожен повинен бути караним смертю за свій злочин” (Втор. 24:16). Причому, додатково строго обмовляється, за який саме. Характерно, що, зійшовши на юдейський трон, цар Амасія нещадно вбив вбивць свого батька, “але дітей убивць не умертвив” (див. 4Цар. 14:1-6).
У земному порядку речей відплата не обов’язково йде відразу за гріхом. Іноді їх розділяють багато років і покоління. Віддаленість злочину від покарання в часі дозволяє тому, над ким нависнула кара Господня, усвідомити беззаконня і покаятися.
Справедливість відплати зберігається завжди: “Якщо ж не будеш слухати голосу Господа Бога твого і не будеш намагатися виконувати всі заповіді Його і постанови Його... проклятим ти будеш…Проклятим буде плід утроби твоєї і плід землі твоєї... Господь уразить тебе і потомство твоє надзвичайними виразками, виразками великими і постійними... доки не будеш знищений” (Втор. 28:15-18;59-61).
Іншими словами: на що заслужив, те і отримай. Бог не погрожує, а застерігає. Він описує ту ситуацію, до якої людина доводить і себе, і своїх дітей, зловживаючи свободою вибору. Принцип покарання за гріхи в Старому Завіті такий же, як і в Новому. Якщо людина знала волю Божу і робила огидне, вона “буде багато бита“. “А той, хто не знав і зробив щось гідне покарання, буде битий менше. Від усякого, кому дано багато, багато й вимагається, і кому багато довірено, з того більше й спитають” (Лк. 12:47,48). Тут мова йде не лише про земне життя. Суд Божий владний над душею і після смерті тіла. “Легко для Господа – у день смерти воздати людині за ділами її“, – учить Писання (Сир. 11:26).
От приклад з біблійної історії. Господь заздалегідь попередив нечестивого царя Ієровоама, що винищить увесь рід його. Але в маленькому сині царя “знайшлося щось добре перед Господом“, і тому він єдиний “ввійде в гробницю” предків своїх і отримає надію на життя вічне (3Цар. 14:13).
Так було в старозавітні часи. Перед пришестям у світ Христа Спасителя Господь готує Свій народ до прийняття новозавітної моралі. “Навіщо ви вживаєте у землі Ізраїлевій це прислів’я, говорячи: “батьки їли кислий виноград, а у дітей на зубах оскома”? Живу Я! – говорить Господь Бог, – не будуть надалі говорити прислів’я це в Ізраїлі” (Єз. 18:2,3). Виноград і оскома – образи, що характеризують відповідальність людини не за чужі, а за свої особисті гріхи.
На питання, “чому ж син не несе провини батька свого?” – Бог відповідає: “Тому що син чинить законно і праведно, усіх уставів Моїх дотримується і виконує їх; він буде живий“. Згідно із законом Божим, душа грішника помирає, якщо він не покається. І Бог не хоче смерті беззаконника, але “щоб він повернувся від шляхів своїх і був живий“. Згідно з непорушною обіцянкою Господа, “син не понесе провини батька, і батько не понесе провини сина, правда праведного при ньому і залишається, і беззаконня беззаконного при ньому і залишається” (Єз. 18:19-23).
Те саме написане і в книзі пророка Єремії: “…Кожен буде помирати за своє власне беззаконня; хто буде їсти кислий виноград, у того на зубах і оскома буде” (Єр. 31:30). Показово, що вслід за цим віршем йде пророцтво про Новий Завіт Господа нашого Ісуса Христа.
Християнська мораль органічно сприйняла слова старозавітних пророків і надала їм особливий сенс. Йдеться про Хресну Жертву Спасителя. На думку преподобного Ісака Сирина, не можна називати Бога справедливим, оскільки за гріхи світу Він не пощадив Свого Єдинородного Сина. Праведник безневинно постраждав за неправедних. “…Бог же Свою любов до нас доводить тим, що Христос помер за нас, коли ми були ще грішниками“, – стверджує апостол Павло (Рим. 5:8). Страждання Сина Божого вище за будь-які людські уявлення про справедливість. Він добровільно віддав Своє життя не як плату за власні гріхи, а в спокутування гріхів роду людського. “Бо ви куплені дорогою ціною“, – перестерігає апостол Павло (1 Кор. 6:20).
Роздум над біблійними текстами дає нам ключ до розуміння багатьох життєвих проблем, зокрема того, як страждання дітей залежать від гріхів батьків.
Між гріхами батьків і хворобами дітей можна прослідкувати цілком очевидні “ланцюжки”. Розглянемо конкретні приклади. Господь суворо засуджує ідолопоклонство. Воно губить душі і супроводжується вкрай нечестивими обрядами, аж до кривавих жертвопринесень. Так, відступивши від віри в Єдиного Бога, євреї “стали служити ідолам …приносили в жертву бісам синів своїх і дочок своїх; проливали кров безвинну…” (Пс. 105:36-38).
А от факти з нашого буденного життя. Припустимо, батько чи мати не вчать дітей елементарній гігієні і охайності. Тоді ризик заразитися дизентерією (хворобою немитих рук) і іншими кишковими інфекціями практично дорівнює ста відсоткам. Якщо в сім’ї всі проблеми вирішуються галасом, на підвищених тонах, то дитину важко віднадити кричати з будь-якого приводу. Вона не привчена стримувати свої емоції і почуття. Наростаюча дратівливість з часом приймає невротичний характер. Дитина стає неврівноваженою, нервовою, запальною. Розбалансована, буквально розтерзана сімейними колотнечами психіка дає зриви і штовхає на неадекватні вчинки.
Серед духовних причин хвороб дітей з вини їх батьків є і менш очевидні.
У своїй практиці віруючий педіатр Т. Костенко стикалася з прокляттям нашого часу – кинутими дітьми. Вчинок “матері-зозулі” викликає в них духовно-моральний шок. Характерна реакція на батьківське зречення. Коли новонароджену дочку приносили на годування до матері, малятко посміхалося, добре додавало у вазі. Тільки сталася трагедія, дівчинку ніби підмінили. Увесь її вигляд став жалюгідним, сповненим внутрішнім трагізмом і самотністю. Вона гірше їла, здавалася сумною і в’ялою. Діти взагалі дуже гостро відчувають материнську зраду, самотність, що несподівано спіткала їх, відчуження і безвихідність. Не стільки усвідомлюють, скільки відчувають.
Педіатри вирішили, що немовля захворіло. Але через кілька днів, немов адаптувавшись до зради, дівчинка змінилася на краще. Проте продовжував дивувати вираз її очей. У них стояло чи то питання, чи то прохання, чи то благання. Очі кинутого малятка сильно відрізнялися від погляду дітей, зігрітих материнською ніжністю, ласкою і любов’ю.
З погляду богослов’я тут усе зрозуміло. Свідома відмова від дитини на догоду власним примхам (бажання зберегти колишній спосіб життя, свою свободу, зайнятися комерцією і т. д.) є недбальство про дітей. Грішно не давати груди дитині з якоїсь причини, окрім хвороби. Це докорінно перекручує материнський інстинкт, суперечить задуму Божому про сім’ю і шлюб.
У психологічному плані раптове і передчасне переведення на штучне вигодовування є потужним стресом. Новонароджений втрачає найголовніше – спілкування з матір’ю, її тепло і турботу, те, що серед людей називають “вітаміном М” (материнською любов’ю). Повноцінний контакт з матір’ю створює найкращі умови для нормального психофізичного розвитку дитини, для встановлення теплих і довірливих стосунків, глибокого духовного зв’язку на довгі роки. Відвикання ж від грудей і звикання до пляшки роз’єднує з матір’ю, змушує дитину “спілкуватися” не з живою людиною, а з неживим предметом.
Отже, зречення від дитини чи навіть просто необґрунтована відмова від годування грудьми вкрай негативно впливають на немовляти. Знати це особливо важливо зараз, коли відсоток кинутих і “пляшкових” дітей збільшується, а природне вигодовування “виходить з моди”.
І, нарешті, є такі зв’язки батьківських гріхів і дитячих хвороб, в яких розібратися під силу тільки духовно досвідченій і прозорливій особі. “Одна і та ж хвороба, – підкреслює єпископ Варнава (Бєляєв), – може статися в однієї людини за неповагу до батьків, у другої – за злодійство; і навіть в однієї й той самої людини один раз – за один гріх, другим разом – за інший”.
