
Нерідко в причині своїх невдач і страждань люди бачать не наслідок свого способу життя, а Боже покарання, причому за гріхи батьків, бабусь і дідусів. Такий хибний образ мислення міцно закріпився у свідомості мільйонів. Більше того, багато хто упевнений, що про це каже навіть Біблія. Наскільки ж це вірно?
Оскома від предків
Укорінене спотворене уявлення про Бога, Який карає дітей за гріхи їх батьків, старше, ніж ми можемо собі уявити.
Більше двох з половиною тисяч років тому ізраїльський народ був полонений вавилонськими військами і майже повністю переселений з Іудеї в далекі землі Месопотамії. Так виконалося Боже покарання цілого народу за його тотальний і зухвалий відступ від Божих законів. У той час у середовищі цих полонених ізраїльтян отримало широке поширення прислів’я: «Батьки їли кислий виноград, а у дітей на зубах оскома» (Єз. 18:2). Цим іносказанням, на виправдання собі, полонені звинувачували своїх батьків і дідів за те, що вони свого часу поклали початок загальному відступництву, яке згодом обернулося трагедією для всієї нації. Окрім цього, замість глибокого розкаяння вони ще і побічно звинувачували Бога в несправедливості і непослідовності, вважаючи, що Всевишній, не розібравшись у ситуації, поспіхом «зачепив» їх – «безневинних» жертв обставин Своїми покараннями. Суть цього прислів’я можна висловити: «Боже, Ти не тих покарав».
На подібні уявлення Всевишній відреагував однозначно: «Живу Я! – говорить Господь Бог, – не будуть надалі говорити прислів’я це в Ізраїлі. Бо ось, усі душі – Мої: як душа батька, так і душа сина – Мої: душа, яка згрішає, та помре» (Єз. 18:3,4). Цією заявою Бог викриває юдеїв, що опинилися в полоні через свої гріхи, і викриває логіку їх прислів’я. Він акцентує увагу на тому, що згідно Його справедливості караються лише ті, що грішать, тобто оскоми (Божого покарання дітей за гріхи батьків) не може бути. Кожен несе відповідальність суто за свою провину: «Син не понесе провини батька, і батько не понесе провини сина» (Єз. 18:20). Також Господь проілюстрував Свою справедливість на прикладі батька, сина і онука (Див. Єз. 18:5-32). От що зауважує з цього приводу професор Даума: «Батько, який дотримувався законів Яхве (одне з древніх імен Всевишнього), – праведний, і він житиме. Його син, який поступає зовсім навпаки, – помре. Він сам на себе накликав смерть. Його онук, який бачить, як поступає його батько, і не йде його шляхом, але дотримується заповідей Яхве, обов’язково залишиться живим. Він вірний Яхве, і не буде покараний за гріхи батька».
До четвертого роду

Окрім згаданої вище Божої заяви існує інше, яке, на перший погляд, повністю йому суперечить. Це друга з десяти заповідей закону Божого: «Не роби собі кумира і ніякого зображення того, що на небі вгорі, і що на землі внизу, і що у воді нижче землі; не поклоняйся їм і не служи їм, бо Я Господь, Бог твій, Бог ревнитель, що карає дітей за провину батьків до третього і четвертого роду тих, які ненавидять Мене, і творить милість до тисячі родів тим, що люблять Мене і дотримуються заповідей Моїх» (Вихід 20:4-6). Хіба зміст цієї заповіді не підтверджує правдивість прислів’я про оскому? Ні! Важливо звернути увагу на стан тих, кого в цій заповіді Господь обіцяє карати: «дітей… які ненавидять Мене». Тобто йдеться про покарання дітей, які знаходяться в стані повстання проти Бога, – «які ненавидять Мене». Їм не буде поставлена провина їх батьків. Вони нестимуть відповідальність за власну поведінку, яку вони перейняли від батьків, що живуть у гріху. Необхідно також врахувати і те, що провина батьків у цій заповіді – це ідолопоклонство, поклоніння зображенням або ж Богові за допомогою ідолів. Батьки винні в прищепленні дітям такої хибної віри. Якщо діти продовжують чинити так само, як і батьки, то будуть покарані. У цій ситуації варто відмітити, що провина батьків є потужним чинником, який впливає на вибір духовних орієнтирів їх дітей. Але все таки цей чинник не вирішальний. Вибір залишається за дітьми – чи поклонятися їм ідолам або ж любити Бога і Його заповіді, прирікати себе на Його покарання чи набувати Його благословінь.
Отже, ізраїльтяни за часів вавилонського полону невірно тлумачили другу заповідь Божого закону. Ідолопоклонство перекрутило їх уявлення про Божественну справедливість. Але велелюбний і милосердний Бог закликав їх тоді до покаяння: «Відкиньте від себе всі гріхи ваші, якими згрішили ви, і сотворіть собі нове серце і новий дух; і навіщо вам помирати, доме Ізраїлів? Бо Я не хочу смерти помираючого, – говорить Господь Бог; але наверніться (євр. покайтеся. – Авт.), і живіть!» (Єз. 18:31-32).
Христова відповідь
На жаль, уявлення про те, що діти несуть відповідальність за гріхи своїх батьків, продовжували гніздитися в умах юдеїв і за часів Ісуса Христа. Навіть Ісусові учні перебували під впливом цих хибних поглядів. У Євангелії від Іоанна згадується зустріч Ісуса і Його учнів із сліпонародженим. Тоді учні запитали у свого Учителя: «Учителю, хто згрішив, – він чи батьки його, що сліпим народився?» (Ін. 9:2). Очевидно, що учні Ісуса не пов’язують сліпоту нещасного з наслідками гріха на землі, але з конкретною особою, через гріх якої це могло статися. Вони мислили так само, як і їх прабатьки шість століть тому за часів вавилонського полону. Вони так само вважали, що Бог карає дітей за гріхи батьків. Христос розвіював такі помилки. «Ісус відповів: ні він не згрішив, ні батьки його, а це для того, щоб відкрилися на ньому діла Божі» (Ін. 9:3). Іншими словами, Ісус спростовує домисли учнів і в той же час не розкриває таємницю причин, за якими та людина була сліпою від народження. Найголовніше, на що Спаситель звертає увагу, так це на те, що проблема сліпоти вирішується втручанням милосердного Бога.
Мій досвід
Зверніть увагу, як наш час кардинально відрізняється від древніх днів, як з погляду техногенних відкриттів, досягнень у науці, так і багато в чому іншому. Але що стосується помилок, пов’язаних з уявленнями про Бога і Його намірами, практично мало що змінилося. Це зайвий раз свідчить про проблему, яка супроводжує людство впродовж усієї історії, – конфлікт між істиною і хибою. З хибою важко боротися. Це мені відомо не лише завдяки дослідженням і спостереженням, але з власного життєвого досвіду.
Я ріс в атеїстичній сім’ї. Мій батько був радянським військовим. Коли мені виповнилося одинадцять років, я звернувся до наукової фантастики в пошуках відповідей на питання про сенс існування. Тоді із сім’єю ми жили в НДР (Вюнсдорф), де бібліотеки з широким вибором літератури дозволяли «шукати» відповіді на питання, що мучили мою душу. Наступним етапом в юнацьких пошуках був жанр фентезі. Він був для мене свого роду вікном у духовний світ. Але і це не змінило уявлення про Бога. Я бачив Його жорстоким, мстивим і караючим за гріхи батьків. Ідеї, почерпнуті з літератури, сформували в мені уявлення про те, як Бог втручається в життя людини. У книгах, які мене поглинули, добро перемагало зло методами зла. Це ще більше вводило мене в оману, до тих пір, поки я не доторкнувся до рядків Біблії. Тільки тоді я побачив і почув голос Бога любові, прощення і справедливості. Я зрозумів, що Він ніколи не карає людей, не причетних до чужих гріхів, навіть якщо це найближчі родичі. Бог справедливий і до того ж дуже велелюбний. Він хоч і карає тих, хто ненавидить Його, але і благословляє «до тисячі родів» тих, хто любить Його і дотримує заповіді Його. Боже Слово, відображене в Біблії, відкриває нам нашого Творця і учить правильним взаєминам з Ним, а також з людьми, яким потрібна розрада і підбадьорення, а не вироки.
Автор: Володимир Лукін

