Матвія 1:1-17 – Родовід Ісуса Христа
«Книга родоводу Ісуса Христа, Сина Давидового, Сина Авраамового: Авраам породив Ісака, а Ісак породив Якова, а Яків породив Юду й братів його. Юда ж породив Фареса та Зару від Тамари. Фарес же породив Есрома, а Есром породив Арама. А Арам породив Амінадава, Амінадав же породив Наассона, а Наассон породив Салмона. Салмон же породив Вооза від Рахави, а Вооз породив Йовіда від Рути, Йовід же породив Єссея. А Єссей породив царя Давида, Давид же породив Соломона від Урієвої. Соломон же породив Ровоама, а Ровоам породив Авію, а Авія породив Асафа. Асаф же породив Йосафата, а Йосафат породив Йорама, Йорам же породив Озію. Озія ж породив Йоатама, а Йоатам породив Ахаза, Ахаз же породив Єзекію. А Єзекія породив Манасію, Манасія ж породив Амоса, а Амос породив Йосію. Йосія ж породив Йоякима, Йояким породив Єхонію й братів його за вавилонського переселення. А по вавилонськім переселенні Єхонія породив Салатіїля, а Салатіїль породив Зоровавеля. Зоровавель же породив Авіюда, а Авіюд породив Еліякима, а Еліяким породив Азора. Азор же породив Садока, а Садок породив Ахіма, а Ахім породив Еліюда. Еліюд же породив Елеазара, а Елеазар породив Маттана, а Маттан породив Якова. А Яків породив Йосипа, мужа Марії, що з неї родився Ісус, званий Христос. А всіх поколінь від Авраама аж до Давида чотирнадцять поколінь, і від Давида аж до вавилонського переселення чотирнадцять поколінь, і від вавилонського переселення до Христа поколінь чотирнадцять.»
У п’єсі Оскара Уайльда «Як важливо бути серйозним» головного героя попросили розповісти про минуле його сім’ї. Він присягається, що втратив обох батьків і його знайшли в кошику крихітною дитиною. Вибух обурення, з яким була зустрінута ця заява, є одним з найсмішніших моментів в усій книзі. Одна з героїнь вигукує: «Втрату одного з батьків ще можна розглядати як нещастя, але втратити обох, містере Вордінг, – це схоже на недбальство».
Річ у тім, що для багатьох громадських груп навіть у ліберальному західному світі, де завжди цінувалася ідея рівності, знання родоводу людини є дуже істотним моментом. Багато хто знаходить, що вивчення сімейного коріння дозволяє відчути свою значущість і є чинником, що дуже хвилює і надихає. У традиційних суспільствах (наприклад, в аборигенів Африки, у майорі Нової Зеландії) вважається, що сімейне дерево людини – це істотна складова її особистості. У сім’ях з тісними родинними зв’язками, як і в племінних союзах, закритих впродовж багатьох віків, шлюби між родичами були настільки частими, що людина могла по різних лініях простежити шлях до своїх коренів. У традиційних суспільствах розповідь людини про власне походження грає ту ж роль, що добре складене резюме в суспільстві сучасному.
Це має допомогти нам зрозуміти, про що йде мова на початку Євангелія від Матвія. Відкривши Новий Заповіт вперше, сучасний читач часто буває спантеличений, коли вже на першій сторінці виявляє безліч незнайомих і дивних імен. Проте в жодному разі не варто думати, що уважне прочитання їх переліку – марна трата часу. Для багатьох культур, сучасних і древніх (природно, і у єврейському світі часів Матвія теж), Ісусів родовід подібний до барабанного бою, звуків сурми, міського глашатая, що закликає до уваги. Цей родовід можна порівняти з величною процесією, що простує головною вулицею міста: ми бачимо тих, хто йде попереду і в середині, але всі з нетерпінням чекають того, хто простує на найпочеснішому місці, замикаючи процесію.
Більшість юдеїв почали б оповідання про своє походження від Авраама, але в I ст. Р.Х. лише небагато, обрані з них, змогли б простежити власний родовід через царя Давида. Ще менше тих, хто здатен був провести у своєму сімейному родоводі лінію через Соломона та інших юдейських царів, аж до вигнання у Вавилон.
Після повернення з цього вигнання в Ізраїлі тривалий час не було гідного правителя. В останні 200 років до Різдва Христового царі і цариці країни походили не з коліна Давидового. Ірод Великий, який незабаром з’явиться в нашому оповіданні, не був з царського роду; більше того, він навіть не вважався справжнім євреєм. Цей лицемірний ставленик Риму переслідував єдину мету – розповсюдити і зміцнити свій вплив на Близькому Сході. Але тоді ще жили євреї, які вели своє походження від істинних древніх царів, і саме перерахування імен їх предків могло бути розцінене як політична заява. Ніхто не хвалився своєю приналежністю до царської сім’ї, боячись бути підслуханим Іродовими шпигунами.
Але це якраз те, що робить Матвій, наводячи Ісусів родовід. Щоб підкреслити Його верховенство, а не просто приналежність до царської сім’ї, Матвій виділяє три групи по чотирнадцять імен у кожній (точніше, шість груп по сім імен). Число сім і тоді і зараз є одним з найбільш значущих символів. Народитися на початку сьомої сімки – явно означає зайняти особливе місце в сімейному родоводі. Матвій стверджує, що Народження Ісуса є саме та подія, на яку Ізраїль чекав дві тисячі років.
У Євангелії розповідається історія окремих членів роду Ісусового. Авраам – основоположник усього сімейства, якому Господь обіцяв багато благ: він отримає Ханаанські землі, і усі його нащадки будуть благословенні, а великий Давид царюватиме над світом. Проте під час вавилонського полону здавалося, що всі ці обіцянки назавжди загублені, оскільки на Божому суді вони потонули в морі гріхів Ізраїлю. Але пророки вірили, що Бог поверне Свою милість нащадкам Авраамовим і всьому роду Давидовому. Після повернення з Вавилону євреї ще довгі роки жили під ярмом іноплемінних язичників, що розцінювалося ними як тривале вигнання. Люди чекали Божого суду і звільнення від гріхів. І от, за словами Матвія, настав цей час: дитина, що народилася, (остання з царського роду) і є Божий помазаник, довгожданий Месія, про якого говориться в древніх пророцтвах.
Матвій знає, що історія народження Ісуса дійсно незвичайна. Він розповідає про те, що Марія, мати Ісуса, завагітніла не від свого чоловіка Йосипа, а від Духа Святого. Дивна і вся робота Господня в царському роду: Іуда прийняв свою невістку Тамару за блудницю, Вооз був сином Рахави, блудниці з Єрихону, а Давид перелюбствував з дружиною Урії хетеянина. Якщо Господь діє таким незвичайним чином, це може означати, що Він закликає нас до уваги.
Новий Заповіт починається з Євангелія від Матвія. Мільйони вірних, відкриваючи для себе Христа, прочитали цей родовід. Зрозумівши його значення, ми можемо тепер продовжити оповідання. Народження Ісуса знаменує собою ту обіцяну Господом подію, якої люди чекали впродовж двох тисячоліть, і в той же час це щось абсолютно нове і незвичайне. Сьогодні, як і раніше, Господь продовжує творити дива для тих, хто вчиться в Нього вірити.
Матвія 1:18-25 – Різдво Ісуса Христа
«Народження ж Ісуса Христа сталося так. Коли Його матір Марію заручено з Йосипом, то перш, ніж зійшлися вони, виявилося, що вона має в утробі від Духа Святого. А Йосип, муж її, бувши праведний, і не бажавши ославити її, хотів тайкома відпустити її. Коли ж він те подумав, ось з’явивсь йому Ангол Господній у сні, промовляючи: Йосипе, сину Давидів, не бійся прийняти Марію, дружину свою, бо зачате в ній то від Духа Святого. І вона вродить Сина, ти ж даси Йому йменна Ісус, бо спасе Він людей Своїх від їхніх гріхів. А все оце сталось, щоб збулося сказане пророком від Господа, який провіщає: Ось діва в утробі зачне, і Сина породить, і назвуть Йому Ймення Еммануїл, що в перекладі є: З нами Бог. Як прокинувся ж Йосип зо сну, то зробив, як звелів йому Ангол Господній, і прийняв він дружину свою. І не знав він її, аж Сина свого первородженого вона породила, а він дав Йому ймення Ісус.»
Один з кінофільмів, що найбільш запам’ятався мені, – знятий за сюжетом роману Чарльза Діккенса «Крихітка Доріт». Фільм складається з двох частин, і в першій з них усі події представлені з погляду головного героя, у другій – з погляду героїні. Деякі епізоди співпадають, але тільки після перегляду всього фільму стає ясним сенс усього, що відбувається, вдається його відчути. Це відповідає відчуттю глибини, перспективи, коли дивишся на щось різними поглядами.
Історію народження Ісуса в Євангелії від Матвія ми бачимо очима Йосипа, в Євангелії від Луки – очима Марії. Лука показує нам схвильовану Діву, що готується дати життя Месії, Матвій – розсудливого Йосипа, який виявив вагітність своєї нареченої. Єдиний момент, коли обидві історії зближуються, – явлення ангела Йосипу, який каже йому те саме, що архангел Гавриїл Марії: «Не бійся». Ці слова будуть важливі і для нас при обговоренні розповіді про народження Ісуса.
Почуття страху в даному випадку виникає природно. Віками багато супротивників християнства (і навіть деякі християни) вважали, що вся ця історія – зайва, непотрібна, оскільки народження дитини без участі батька надто неправдоподібне. Нам відомо, скаже багато хто, що подібних чудес не буває, а для можливих дивних зцілень завжди знайдеться простіше пояснення.
Деякі йдуть ще далі, стверджуючи, що євангельська версія зачаття Ісуса створює враження, що секс – непристойність, неугодна Господові, а дівоцтво краще, ніж заміжжя. У результаті з’явилася легенда, що Марія залишалася дівою до кінця життя. Проте в Біблії і в багатьох інших текстах зустрічаються натяки, що після народження Ісуса Марія і Йосип жили нормальним подружнім життям (хоча прямо про це не кажеться).
Навколо історії народження Ісуса виникла безліч дивних домислів, але навряд чи можна винити в цьому Матвія чи Луку. Вони правдиво розповідали про те, у що вірили, щоб показати, ким саме є Ісус.
Ймовірно, євангелісти знали, що вони ризикують бути висміяними, хоча в поганському світі була безліч історій про героїв, зачатих за допомогою божественної сили. Матвій, з його глибоко єврейськими поглядами, поза сумнівом, не міг запозичити в язичників або придумати таку історію. Він вірив у неї, попри те, що супротивники християнства швидко запропонували альтернативне тлумачення: Марія завагітніла з куди очевиднішої причини, негідної поваги.
У Євангелії від Івана чутний відгомін подібних підозр, що зародилися ще за життя Ісуса на землі. Вже тоді в народі ходили чутки, що Його мати, можливо, негідно поводилася до заміжжя (Ів. 8:41). Ймовірно, Матвій і Лука знали про ці чутки і хотіли з ними покінчити.
Деякі бібліїсти припускають, що Матвій вибудовує своє оповідання так, щоб воно «завершило» уривок з Ісаї 7:14, який євангеліст цитує у вірші 1:23. Цікаво, що до Матвія ніхто не бачив у словах Ісаї пророцтва про явлення Месії. Усе виглядає так, ніби саме Матвій, що вибрав цей текст для цитування, передбачив пророцтво Ісаї, а не навпаки.
Звісно ж, усе залежить від того, чи вірить людина в те, що Бог міг створити таке диво. Дехто скаже – ні, не міг; інші – Він міг би, але не хотів. А якщо Бог може все, що хоче, то чому ж Він не втрутився, щоб зупинити геноцид? Дехто вважає, що Йосип, як і всі люди того часу, не знав тих законів природи, які сталі відомі нам зараз. Але ця історія, навпаки, показує: якби Йосип не знав, як народжуються діти, у нього не виникло б проблем через несподівану вагітність Марії.
Матвій і Лука просять нас не сприймати їх розповідь як щось окреме від історії Ізраїлю, в якій завжди відчувалася Божа присутність через творені Ним дива. Кожен має сам для себе відповісти на питання: чи можуть справи Ісуса і величезне число Його послідовників зробити переконливим звістку, що Він був зачатий за допомогою Святого Духа?
Але Матвій не хотів, щоб на цьому закінчилося наше читання першого розділу. Наслідуючи освячену віками єврейську традицію, євангеліст дає нам зрозуміти, ким є Ісус, пояснює значення Його імені. У той час це було популярне чоловіче ім’я, що на івриті звучало як Йєшуа чи Джошуа. Саме так звали людину, яка привела єврейський народ у Землю обітовану після смерті Мойсея. Матвій вважає, що Ісус дасть людям саме те, на що лише натякає Закон Мойсеїв: Ісус врятує Свій народ не від єгипетського рабства, але від рабства гріха; Він поверне людей не з Вавилона, а з їх вигнання, відлучення від власного серця і життя.
Ім’я Еммануїл, згадане в Ісаї у віршах 7:14 і 8:8, євреї рідко наважувалися давати своїй дитині, оскільки воно означає «З нами Бог». Ця тема є основною в Євангелії, наприкінці якого (Мт. 28:20) Ісус обіцяє бути зі Своїм народом до кінця віку. Значення двох імен – Еммануїл і Ісус – дозволяє ясніше зрозуміти саму суть священної історії. Бог не з’являється здалека, а постійно перебуває з тими, хто в Нього вірить. Він творить постійно, і деякі Його справи дивні, нез’ясовні. Усі вони спрямовані на спасіння людей, які опинилися в безнадійних ситуаціях, що вимагають Його втручання. Бог здійснює речі, які здаються людям неймовірними.
Такий Бог і такий Ісус в оповіданні Матвія. Такий Бог і такий Ісус, Які допомагають нам до цього дня, коли людські можливості себе вичерпують. Отець і Син відкривають перед нами нові дивні шляхи Своєю безмежною і всесильною любов’ю і милістю, у виконання Своїх обіцянок.
