46. Ісус Навин і Калев 1-10; судді 11-12; Самуїл 13-20
1 Хоробрим у війні був Ісус Навин, що в пророцтвах Мойсеєвим був наступником: він був, згідно з іменням своїм, великим, щоб рятувати Його вибранців, щоб відплатити ворогам бунтівливим і щоб Ізраїлеві надати спадщину. 2 Який же був він славетний тоді як, руки піднісши, мечем на міста замахнувся! 3 Хто встоявся перед ним? Він бо вів Господні війни. 4 Хіба ж не його велінням сонце спинилось, і з єдиного дня зробився подвійний? 5 Закликав він до Всевишнього могутнього, як ворог на нього налягав з усіх-усюдів, – і вислухав його великий Господь: камінний град превеликий із неба спустивши. 6 Він кинувся на той ворожий народ і вигубив противників, коли вони спускалися, – щоб народи взнали, яка сильна його зброя і що їхня війна проти Господа була. 7 Він бо йшов слідом за Всемогутнім і за днів Мойсея чинив милосердя – він сам і Калев, син Єфунне, – стояв бо він твердо супроти громади, спромігся народ стримати від гріха і втихомирив лукаве нарікання. 8 Тим то й спаслося їх лише двоє з-поміж шестисот тисяч піхотинців, – щоб у спадщину їх запровадити, в землю, що молоком та медом тече. 9 І Господь надав Калевові сили, яка аж до старощів при ньому лишилась, – тож він і зійшов на верховину землі, яку його потомство одержало в спадщину, 10 щоб зрозуміли сини всі Ізраїля, що ходити Господніми слідами – добре.
11 І судді – кожен із власним іменем, – у всіх у них серце не було віроломне, і не відвернулись вони від Господа: хай же буде пам’ять про них благословенна! 12 Хай розквітнуть їхні кості з їхньої могили, і нехай імення їхнє передасться на синів отих, що прославляться в дітях!
13 Улюблений Господом своїм Самуїл, пророк Господній, царство заснував і помазав князів над своїм народом. 14 Ім’ям Господнім судив він громаду, тож і Господь до Якова навідався. 15 За свою вірність об’явивсь він пророком: промовами довів, що в видіннях він – правдивий. 16 До Господа могутнього він візвав, як вороги налягли з усіх-усюдів на нього, – приніс бо в жертву ссуще ягнятко. 17 Отож Господь загримів із неба, в гуркоті великім дав Свій голос почути. 18 Він винищив тирських князів і всіх філістимлянських зверхників. 19 А перед часом вічного спочинку засвідчив перед Господом та Його помазаником: «Ні від кого не взяв я грошей, ні навіть сандалів пари» – тож ніхто його й не оскаржив. 20 Ба навіть як заснув, то ще пророкував він, передсказавши цареві його кінець: він з-під землі озвався голосом у пророцтві, щоб стерти беззаконність люду.
47. Натан та Давид 1-11; Соломон 12-22; Ровоам та Єровоам 23-25
1 А після нього почав Натан пророкувати за днів Давида. 2 Так, як сить відокремлюють від жертви, так Давида – з-між синів Ізраїля. 3 Він з левами бавивсь, як з козенятами, а з ведмедями – мов із ягнятами. 4 Чи ж велетня не вбив він, як був ще хлопцем? Чи не змив же він із народу ганьбу, як ото підняв руку з каменем у пращі та й ізламав гординю Голіята? 5 Візвав він тоді до Господа Всевишнього, і той надав сили правиці його – вбити мужа, у війні потужного, і ріг народу свого піднести. 6 Зажив він слави десятків тисяч, хвалено його з-за благословень Господніх, тож і надягли на нього слави вінець: 7 він бо загладив ворогів навколо, винищив геть супостатів філістимлян, зламавши їхню міць аж по сьогодні. 8 У кожнім своїм ділі воздавав він шану Святому Всевишньому словами прослави, з усього серця співав піснопіння й любив свого Творця. 9 Перед жертовником настановив співаків, і лунав їхнім голосом спів милозвучний. 10 Святам-празникам блиску надав він, досконало прикрасив чини врочисті: хвалили вони Його ім’я святе, а святиня вже від ранку бриніла. 11 Простив Господь йому його гріхи й підніс навіки його потугу, дав йому царський союз і слави престол в Ізраїлі.
12 Мудрий син по нім був: завдяки йому жив щасливо. 13 Царював Соломон за мирних днів: дав йому Бог довколишній спокій, щоб він спорудив дім Його імені й святилище Йому приготував навіки. 14 Який же мудрий був ти замолоду, мов повноводна річка розуму! 15 Землю покрила душа твоя: приповідками-загадками сповнив її ти. 16 Дальніх островів сягнула слава твоя: був єси люблений в мирі твоїм. 17 За твої пісні, приповідки, притчі, а й відповіді – країни тебе подивляли. 18 В ім’я Господа Бога, що зветься Богом Ізраїля, зібрав ти золота, мов цини, срібла згромадив, мов олива. 19 Та прихиляв ти жінкам свої боки, то й став єси рабом власного тіла. 20 Поклав єси пляму на власну славу, осквернив своє потомство, гнів на власних дітей навів і біль пекучий – на своїх нащадків. 21 Постала тоді подвійна влада: з Ефраїму вийшло бунтівниче царство. 22 Та Господь милосердя не залишить, жадного зо слів Своїх не порушить, дітей Свого вибранця не занапастить, потомків того, кого любив, не знищить, – тим то й дав Він Якову останок, а Давидові корінь, з якого він вийшов.
23 І спочив Соломон із своїми батьками, потомка з свого роду лишивши по собі, – найбезумнішого з народу, позбавленого глузду: Ровоама, що звів народ своєю радою. 24 А й Єровоам, син Навата, ввів Ізраїля у гріх і показав Ефраїмові нечестиву дорогу: гріхи їхні так помножились, що їх з власної землі вигнано. 25 І ласі були вони на всяке зло, поки не впала кара на них.
48. Ілля 1-11; Єлисей 12-16; Єзекія 17-25
1 І з’явивсь Ілля, пророк вогненний, і слово його смолоскипом палало. 2 Він навів на них голод і в ревності своїй їх поменшив. 3 Словом Господнім небо замкнув, а й тричі вогонь із нього звів. 4 Як ти прославивсь, Іллє, чудесами! Хто б похвалився рівністю з тобою? 5 Збудив єси мертвого з смерти і з аду – Всевишнього словом. 6 Ти скинув царів на загибель, прославлених – з їхнього ложа. 7 Ти чув на Синаї докори, на Хориві – вирок відплати. 8 Ти помазав царів на відплату, а й пророків – своїх наступників. 9 Полум’яний вихор вхопив тебе – колісниця з вогненними кіньми. 10 Ти, як написано, погрозами майбутніми гнів гамуватимеш, заки спалахне він: серце батька до сина навертатимеш і покоління відновлюватимеш Якову. 11 Щасливі ті, що тебе бачили й що заснули в любові, бо й ми життям будем жити.
12 Такий був Ілля, вхоплений вихорем, – а й Єлисей його духом сповнився: за життя свого не страхався князів, і ніхто над ним гору взяти не міг. 13 Ніяке слово його не перевищило, – а й по смерті його тіло пророкувало. 14 Він і за життя творив чудеса, – а й при смерті діла його дивні. 15 Та попри все те народ не покаявсь і не відступив від своїх гріхів, – аж поки його не виселено з рідного краю та й не розсіяно по всій землі. 16 Зосталась лиш горстка люду з князем із дому Давида: дехто чинив угодне, а дехто множив гріхи.
17 Єзекія укріпив своє місто і воду провів до нього, пробив залізом скелю й поробив на воду ритви. 18 За днів його рушив Санхериб, та відійшов, Равшака пославши, – той же руку підняв на Сіон і в гордині вихвалявся вельми. 19 Затремтіли серця в них і руки, мов породіллю, схопили їх болі: 20 візвали до Господа, до Милостивого, простягнувши до Нього руки, – і Святий швидко з неба їх вислухав та й спас рукою Ісаї. 21 Він ударив на асирійський табір, і винищив їх Його ангел. 22 Бо Єзекія чинив Господеві вгодне, і в путях Давида, свого батька, скріпився, – як ото Ісая пророк заповідав, у видіннях своїх великий та вірний. 23 Відступило за днів його сонце, – і цареві життя він продовжив. 24 Він бачив майбутнє духом могутнім і втішав сумних на Сіоні. 25 Аж до вічности об’явив він прийдешнє і приховане, заки воно збулося!
