«Бо знаємо, що всі істоти разом стогнуть і мучаться донині; і не тільки вони, але й ми самі…» (Рим. 8:22,23), – те, що світ переповнений стражданнями, цим фактом нікого не здивуєш, достатньо озирнутися навколо чи переглянути вечірній випуск теленовин. І дехто з нас, а цілком можливо, що кожен з нас, рано чи пізно мимоволі задається питанням: «Як Бог, Який згідно Біблії «є любов» (1Ін. 4:8), допускає подібні страждання у світі?»
Це запитання часто залишається без відповіді, бо ми не докладаємо зусиль щоб знайти її, бо десь підсвідомо відчуваємо, що сама відповідь, а точніше, сукупність відповідей на це запитання, відкривають нам не тільки правду про світ, але правду про нас самих, що багатьом буває зовсім не вподоби.
Ну, наприклад, чи багато кому сподобається наступна відповідь: Основною причиною негараздів людства є… саме людство, яке прямо чи опосередковано нищить саме себе. Світова історія лише підтверджує це правило, при чому ця теза стосується не тільки війн або ж пригноблення людьми собі подібних, але і недбале ставлення людей до навколишнього середовища, що породжує купу проблем, зокрема масовий сплеск хвороб та інфекції. Все це саме в певній мірі можна віднести стосовно кожної окремої людини, коли вона не дбає власне за себе та/чи оточуючих, що в підсумку лише множить її проблеми та суспільства в цілому.
Проте ці речі люди зазвичай намагаються не помічати, лише пригадуючи, коли саме їх або ж близьких спіткає якийсь негаразд чи лихо. У такому випадку вони починають шукати винних у своїх бідах та негараздах, проте вкрай рідко це саме роблять відносно себе, з’ясовуючи, чи не заподіяла їх поведінка чи окремий вчинок комусь шкоди? Адже всі наші вчинки мають наслідки, які впливають не тільки на нас, але й на оточуючих людей і світ у цілому. А про це варто пам’ятати.
Або ж, кому сподобається відповідь на запитання: «Чи не байдуже Богові все те, що робиться на цій грішній землі?»
– Ні. Богу абсолютно не байдуже, що робиться на цій планеті загалом, та з людьми зокрема: «Бо так полюбив Бог світ, що віддав і Сина Свого Єдинородного, щоб усякий, хто вірує в Нього, не загинув, а мав життя вічне» (Ін. 3:16), – вірш доволі відомий, навіть для людей, які ніколи не брали до рук Біблії. Відомий, проте не менш неприємний, адже якщо вдуматися, Христос умер за кожного з нас, а це свідчить, про те, «що всі згрішили і позбавлені слави Божої» (Рим. 3:23). Тобто всі люди, абсолютні всі потребують Божого прощення, а багатьом людям неприємно чути про те, що вони цього прощення потребують. Для них якось неприємно злазити з п’єдесталу власної самоправедності.
І от ця відмова визнавати себе грішними, винними у співучасті злу, що коїться у світі, часто змушує людей заперечувати існування благого Творця, Який допускає вселенське зло, а також задумуватися над справжніми причинами, що породжують це зло. Замість цього люди часто починають самотужки, без Божої допомоги, шукати способи подолання цього зла, у підсумку лише його множачи.
Редакція сайту
Щоб завантажити цей запис у форматі doc натисніть на посилання:
Питання без відповіді
Ваш коментар:
