З усіх проблем, що торкаються християнства в наші дні, мабуть, найскладніше пояснити проблему страждань. Чому люблячий Бог допускає, щоб страждання мали місце у створеному Ним світі? Для тих, хто зазнав страждань, це не просто філософська проблема, а щось глибоке, особисте й емоційне. Що говорить Біблія про це? Чи є в ній приклади страждань і поради щодо того, як реагувати на них?
Біблія надзвичайно реалістична щодо проблеми страждань. Ціла книга в ній присвячена даному питанню. Вона розповідає про людину на ім’я Іов і починається зі сцени на небесах, яка розкриває читачеві підґрунтя всього, що відбудеться далі. Іов страждає через суперечку між Богом і дияволом. Можна припустити, що це не було відомо ні Іову, ні будь-кому з його друзів. Тому не дивно, що вони намагалися пояснити причини його страждань з позиції свого незнання, поки Іову, зрештою, не залишилося нічого, як тільки покластися на Бога та сподіватися на Його викуплення. Ані Іов, ані його друзі не розуміли тоді, що спричинило його страждання. Насправді, коли Іов наприкінці зустрівся з Господом, він мовчав. Мовчання, що стало реакцією Іова, жодною мірою не применшує сильного болю та втрати, які він так терпляче зносив. Воно, швидше, підкреслює важливість довіри Божим цілям під час страждань, навіть якщо ці цілі нам незрозумілі. Страждання, як і всі інші людські переживання, направляються превеликою мудрістю Бога. Врешті-решт ми осягнемо, що можемо ніколи і не дізнатися конкретної причини своїх страждань, але нам слід довіряти нашому Владиці-Богу. Це і є реальною відповіддю на страждання.
Інший приклад страждання в Біблії – це історія Йосифа з книги Буття. Йосиф був проданий у рабство рідними братами. В Єгипті він був звинувачений за вчинки, яких не робив, через що потрапив до в’язниці. Внаслідок страждань і стійкості Йосифа, через Божу волю й благодать, пізніше він був призначений правителем Єгипту, правою рукою фараона. Він отримав можливість допомогти іншим народам під час голоду, а також своїй власній родині та братам, що продали його в неволю! Ось слова Йосифа, адресовані останнім: «Ось, ви замишляли проти мене зло; але Бог перетворив це на добро, щоб зробити те, що тепер є: зберегти життя великій кількості людей; отже, не бійтеся: я буду годувати вас і дітей ваших» (Буття 50:20-21).
У Посланні до Римлян (8:28) містяться слова розради для тих, хто перебуває в нужді та стражданнях: «До того знаємо, що тим, які люблять Бога, покликаним з Його волі, усе сприяє для добра». Керуючись Своїм провидінням, Бог управляє всім, що відбувається в нашому житті, включаючи страждання, спокуси та гріх, – задля нашого тимчасового й вічного блага.
Псалмоспівець Давид пережив чимало страждань, що відображено в його поезії, зібраній у книзі Псалмів. Читаючи Псалом 21, ми відчуваємо біль Давида: «Боже, Боже мій! Нащо Ти покинув мене? Далекі від спасіння мого слова плачу мого. Боже мій, взиваю вдень – і Ти не чуєш; вночі – і нема мені спокою. Ти ж у святині живеш, хвало Ізраїля. На Тебе надіялися батьки наші, надіялись, і Ти визволив їх. До Тебе звертались і були спасенні, на Тебе надію покладали і не осоромились. А я черв, а не людина, приниження в людей і зневага в народів. Всі, хто дивиться на мене, насміхаються з мене, зневажають устами, киваючи головою: “Він надіявся на Бога, нехай же спасе його, нехай визволить його, коли він угодний Йому”» (в. 2-9).
Давид не розумів, чому Бог не втрутиться і не покладе край його стражданням і болю. Він бачить Бога, Який сидить на троні, Святого, Якого прославляє Ізраїль. Він перебуває на небесах, де все добре, де немає плачу та страху, немає ні голоду, ні ненависті. Як Йому знати все, що терплять люди? Давид продовжує скаржитися: «Бо пси оточили мене, зграя злих обступила мене. Пробили руки й ноги мої. Можна перелічити всі кості мої, а вони дивляться та зневажають мене. Розділили ризи мої собі і за одежу мою кидали жереб» (в. 17-19).
Чи відповів Бог Давидові? Так, багато віків по тому відповідь була дана. Приблизно через тисячу років нащадок Давида на ім’я Ісус був убитий на горі Голгофа. Ісус на хресті зазнав страждань і принижень, як і Його предок. Руки й ноги Христа були проколені, одяг поділений між Його ворогами. Він був виставлений на посміховисько. Насправді, Христос повторив слова, з яких Давид почав свій псалом: «Боже Мій! Боже Мій! Навіщо Ти Мене покинув?» (Мк. 15:34). Так Він ототожнив Свої страждання зі стражданнями Давида.
Ісус, вічний Син Божий, в Якому перебуває повнота божества, жив на землі як людина і переживав голод, спрагу, спокуси, сором, переслідування, втрати, зраду, знущання, несправедливість та, врешті, смерть. Тому Він є Тим, Кого бракувало Іову (9:33-35): «Немає між нами посередника, який поклав би руку свою на обох нас. Нехай відведе Він від мене жезл Свій, і страх Його нехай не жахає мене, – і тоді я буду говорити і не убоюся Його, бо я не такий сам у собі».
Християнський теїзм, фактично, є єдиним світоглядом, який може послідовно роз’яснити проблему зла та страждань. Християни служать Богові, Який жив на цій землі, зазнав багато страждань і навіть був страчений. Розп’яття Ісуса можна розглядати як найвеличніший вияв Божої справедливості. Якби Бога запитали, наскільки Він занепокоєний проблемою зла та страждань, то Він може вказати на хрест і сказати: «Настільки!». Христос пережив розлуку зі Своїм Отцем, коли сказав: «Боже Мій! Боже Мій! Навіщо Ти Мене покинув?». Він пережив ті ж муки, що і багато людей, які сьогодні відчувають себе позбавленими Божої допомоги й любові.
За матеріалами сайту https://www.gotquestіons.org
