За що?

“Чому Бог мене карає?” “Що я зробив, щоб так страждати?” Ці питання нам, священикам, задають нерідко. Зрозуміло, що запитують так зазвичай люди, які переживають якусь велику біду. Запитують з болем і нерозумінням. Для багатьох з цього починається розмова з Богом.

Чому Бог попускає страждання і смерть?

Відповідь, що здається очевидною

Добре, коли в людини з’являються питання до Господа. Звичайно, було б краще, якби нас до Нього приводило не горе, а любов, але часто буває саме так – доки немає в житті великих проблем, про Бога якось не думається. Тому є спокуса відповісти на ці гіркі стогони: “А коли ви востаннє відкривали Євангеліє? Коли востаннє молилися?” – “Ніколи”. – “Ну так чого ж ви хочете? Ви ж носите у своїй душі поклади нерозкаяних гріхів! А як у вас із заповідями? Ну, от бачите. Ви їх навіть і не знаєте! А ще запитуєте: “За що?”.

Така відповідь буде, напевно, справедливою. Дійсно, які претензії можуть бути в людини до Того, про Кого вона і знати особливо не хотіла, доки все в житті складалося нормально? Але людина з бідою прийшла. Їй допомогти треба, а не викривати. Шкода, звичайно, що ще задовго до того, як запитати: “За що?”, не були поставлені інші запитання: “Хто я, Господи?”, “У чому сенс, мета і цінність мого життя?”, “Чого Ти чекаєш від мене, яким бажаєш бачити і куди ведеш мене?” От з чого б починати нам діалог з Богом, а не доводити своє безглузде блукання життям до того моменту, коли все починає рушитися, ґрунт йде з-під ніг і бідоласі залишається тільки в замішанні розводити руками і запитувати про причини гніву Божого.

От і треба допомогти людині звернутися до Господа з цими питаннями, найважливішими, засадничими. І тоді в міру їх рішення питання “за що?” зникне саме собою. Точніше, не зникне, а трансформується в інше – “для чого?”

Чи може бути зло від Бога?

Біда, скорбота, страждання – усе це зовсім не обов’язково кара за гріхи. А то було б занадто просто: усі праведники жили б розкошуючи, сито і забезпечено, ніколи б не хворіли і помирали в глибокій старості. А люди негідні, навпаки, були б кволими, бідними і довго не жили. Але ж нічого подібного не спостерігається! А значить, чи “Немає правди в Бога!”, чи вона є, але правда ця набагато глибше і вище, ніж здатен іноді зрозуміти наш недосконалий розум. Зрозуміло, для віруючої людини прийнятне тільки друге. Не все може зрозуміти і пояснити людський розум. Але сповнене вірою і любов’ю серце може обійтися і без пояснень. Той, хто любить Господа і довіряє Йому при будь-яких позбавленнях не запитуватиме “за що?”, а скаже подібно до багатостраждального Іова: “Господь дав, Господь і взяв; нехай буде ім’я Господнє благословенне!” (Іов 1:21). І ще Іов сказав такі слова: “Невже добре ми будемо приймати від Бога, а лихого не будемо приймати?” (Іов 2:10).

Багатостраждальний Іов, Роберт Ляйнвебер

Слова благородні, звичайно, але все-таки знову народжують нове запитання: “Значить, від Бога може бути і зло?” Ні, не може! Усе, що від Бога, тільки добре. Але може бути таке, що сприймається як недобре нами, дітьми безрозсудними. От пригадалася мені розмова з одним хорошим дитячим хірургом. Він з гіркотою говорив: “Я так дітей люблю! А вони мене не люблять. Навіть ненавидять іноді. Звичайно! Я ж їм боляче роблю! А чому – вони зрозуміти не можуть. Батьки розуміють, дякують. А дітям хіба поясниш, чому я їх “мучу””.

Коли діти ці виростуть, тоді, звичайно, зрозуміють і будуть нескінченно вдячні людині, яка їм допомогла, а когось і врятувала. Зрозуміємо і ми, коли виростемо. Тобто доростемо до Царства Божого. Якщо, звичайно доростемо.

Закони неочевидні, але непорушні

Чи карає Бог людину? Біблія передає нам слова дуже навіть суворі, а іноді, на перший погляд, і несправедливі: “Я Господь, Бог твій, Бог ревнитель, що карає дітей за провину батьків до третього і четвертого роду тих, які ненавидять Мене” (Вих. 20:5). Хіба це справедливо? Якщо навіть такий недолюдок, як Сталін, одного дня сказав: “Син за батька не відповідає”. Лицемірив, звичайно, знаємо ми, як у ті часи “не відповідали”, але все таки сказав. А тут: “до третього і четвертого роду!” Втім, та ж Біблія в іншому місці свідчить, коли вустами другого пророка Господь каже прямо протилежне: “Душа, яка грішить, вона вмре; син не понесе провини батька, і батько не понесе провини сина, правда праведного при ньому і залишається, і беззаконня беззаконного при ньому і залишається” (Єз. 18:20).

Чому ж Господь суперечить Сам Собі? Це одне з тих численних біблійних протиріч, які тільки здаються такими, поки не копнеш глибше. Просто ми в слово “покарання” вкладаємо зазвичай юридичний сенс, а його в діях Божих шукати і не варто. Покарання Боже – природний наслідок порушення тих законів, на яких заснований наш всесвіт. Є закони фізичні, для всіх очевидні. Наприклад, закон всесвітнього тяжіння. Хто нехтуватиме цим законом? Хто зробить крок з балкона багатоповерхового будинку, бажаючи прогулятися? Зрозуміло, що тільки божевільний. Бо закон тяжіння є, і зневага ним карається каліцтвом або навіть смертю, залежно від висоти розташування поверху. Закони духовні і моральні такі ж дієві, але не так очевидні. Порушення цих законів руйнує людську душу, ламає життя, робить нас нездатними приймати в себе благодать Божу, як не здатна приймати дощову вологу утоптана, скам’яніла земля.

Кожен наш гріх – рана, нанесена самому собі. Іноді це невелика подряпина, яку можна швидко залікувати молитовним зітханням. Іноді не обійтися без сповіді і, можливо, навіть без єпитимії. А іноді неможливо повернути душі здоров’я і утамувати біль, не провівши її через очисні страждання.

Зцілення замість правосуддя

Чому іноді людині треба постраждати, щоб ожила її душа, розумом зрозуміти непросто, але що це так, сумніватися не доводиться. Це досвід. Є в книзі “Луг духовний” блаженного Іоанна Мосха розповідь про розбійника, який скоїв безліч злочинів, а потім, розкаявшись, прийшов до ченців-пустинників з проханням прийняти його і дати можливість спокутувати свої злочини постом і молитвою. А злочини його, слід сказати, були страшні, багато було пролито крові. Тому влада тієї країни шукала його, щоб страти. Настоятель прийняв розбійника, який розкаявся, переодягнув у чернечий одяг і відправив молитися в печеру, де б його ніхто не міг знайти. Дев’ять довгих років провів колишній розбійник у виснажливих подвигах, у посту і молитві. Радів настоятель про таке навернення колишнього лиходія. Але “от, – читаємо в “Лузі духовному”, – він знову йде в монастир до старця, який прийняв його, і каже йому: “Чесний отче, зроби милість – поверни мені світський одяг і візьми назад чернечий” “Навіщо ж, чадо?” – запитав засмучений старець. “От вже дев’ять років, як тобі добре відомо, я провів у монастирі, постив, скільки було сили в мене, стримувався і жив у безмовності і страху Божому, і я добре знаю, що милостивий Господь простив мені багато злочинів. Але от я щодня бачу перед очима хлопчика, який каже мені: “Навіщо ти вбив мене?” Я бачу його і уві сні, і в церкві, чую його голос, і немає мені спокою. От чому, отче, я хочу йти, щоб померти за хлопчика. Зовсім марно я вбив його”. Узявши свій одяг і надівши його, він пішов з монастиря і прибув у Діосполіс, де був схоплений і на другий день страчений”.

Немає сумніву, що тепер душа його з’явилася перед Господом абсолютно чистою. Але все таки можна було б запитати: кому потрібна була ця мука? Невже убитий хлопчик жадав помсти? Важко таке уявити. Ще важче уявити, що страждань колишнього розбійника хотів Господь. Навіщо ж треба було йти і здаватися? Очисне, цілюще страждання потрібне було самій цій душі, і тільки пройшовши через нього, вона набула здоров’я і здатність увійти до життя вічного.

Якщо ж говорити про того, кого з людей покарав Господь найсильніше, то, не коливаючись, назвемо Людину на ім’я Ісус. Тобто Себе Самого. Іноді кажуть, що Він постраждав безневинно. Це не зовсім так. Провина на Ньому була величезна. Тільки не Його провина, а наша з вами. І кажучи про Його хресні муки, віруючі кажуть не про правосуддя, а про зцілення і відновлення занепалої людської природи, про очищення і відродження кожної душі, яка покаялася і повірила в Христа.

Божа любов – скрізь, навіть у пеклі

Бог є Любов, і будь-яка Його дія стосовно людини є проявом любові. Зокрема і покарання. Сенс його не в помсті, а в тому, щоб привести все-таки нас до спасіння. Бо Він хоче нашого спасіння значно більше, ніж ми самі його хочемо. “Бо кого любить Господь, того карає і благоволить до того, як батько до сина свого” (Притч. 3:12). Які гіркі слова, звернені до Богом обраного народу, передає нам пророка Ісая: “У що бити ще вас, що продовжуєте свою затятість? Уся голова у виразках, і все серце зачахло. Від підошви ноги до тімені голови немає у нього здорового місця: виразки, плями, гнійні рани, неочищені й необв’язані і не пом’якшені єлеєм. Земля ваша спустошена; міста ваші спалені вогнем; поля ваші на ваших очах з’їдають чужі; усе спорожніло, як після руйнування чужинцями” (Іс. 1:5-7). Але як би жорстко ці слова не звучали, кожному ясно, що вони продиктовані любов’ю і тільки любов’ю. Немає тут ні краплі ненависті, немає неприязні до непокірних чад Своїх, а тільки щире бажання докричатися до їхньої совісті, пробудити від духовного сну, відвернути від того шляху, який неминуче призведе до загибелі.

Бог супроводжує нас скрізь, навіть у пеклі! “Зійду на небо – Ти там перебуваєш; зійду в пекло – і там Ти” (Пс. 138:8).

Багатьма скорботами належить нам увійти в Царство Боже” (Діян. 14:22), – учили Апостоли. Тому, зустрічаючись у житті з бідами, стражданнями, нещастями, як чужими так і своїми власними, не будемо висувати гіпотези про те, за що чи чому таке сталося. Тут ми ризикуємо вступити в дуже небезпечну зону і здорово нагрішити, приписуючи Богу свої власні вигадки. Найправильніша відповідь на всі ці питання: “Не знаю”. Проте знаю, куди веде мене Господь. І якщо шлях у Царство лежить через страждання, то нехай будуть благословенні вони.

Автор: протоієрей Ігор Гагарін

Попередній запис

Чому у світі так багато зла?

А взагалі, що таке зло? Зло – це відсутність добра, те, що приносить біль, руйнування і смерть. Зло може існувати ... Читати далі

Наступний запис

Історія про одну обмануту людину

Голод у Судані, Кевін Картер Кевін Картер отримав Пулітцерівську премію за фотографію "Голод у Судані", зроблену ... Читати далі