Вирок Пилата

Розп’яття було абсолютно нетиповою стратою для древніх євреїв. У збірці староєврейських законів Мішна вказується, що той, хто засуджений судом до страти, має бути позбавлений життя одним з чотирьох способів: через побиття камінням, спалювання, задушення мотузкою чи за допомогою меча.

Проте до часу земного життя Спасителя Палестина давно вже була не самостійною державою, а окупованою територією. Римляни позбавили євреїв права приводити у виконання смертні вироки.

У Талмуді прямо вказується: «За сорок років до того, як був зруйнований Єрусалимський Храм, відібрані були в Єрусалиму суди, що ведуть до смерті».

Храм був зруйнований римлянами в 70 році нашої ери. Відповідно, римляни заборонили єврейській владі ухвалювати смертні вироки якраз десь біля того часу, про який ми говоримо.

Понтій Пилат

Рано-рано вранці, ще до того, як на місто опуститься спопеляюча денна спека, Підсудний був доставлений до резиденції римського намісника Понтія Пилата.

Пилат був четвертим за рахунком намісником Іудеї. Він був посланий у Палестину римським імператором Тиберієм і управляв країною близько десяти років: з 26 по 36 рік.

Пилата побіжно згадують у працях деяких римських істориків. Рід, до якого він належав, був досить знатний. Декілька Понтієв носили звання сенатора, а один, Понтій Аквила, був другом Цицерона і навіть брав участь у вбивстві Юлія Цезаря.

Втім, самого Пилата все це не стосується. Сам він завжди згадується лише як намісник в Іудеї. Де і коли він народився і чим займався до вступу на посаду, про це історикам не відомо.

Стосунки з євреями в Пилата відразу ж не задалися. Євреї називали його «людиною непохитною, безжальною і впертою».

Ледве прибувши на місце служби, намісник повелів привезти в Єрусалим статуї імператора і зображення римських орлів. Набожні юдеї вважали подібні зображення святотатством. До Пилата були відправлені прохачі, що благали його прибрати блюзнірські статуї зі столиці.

Непохитний намісник велів солдатам оточити парламентерів і заявив, якщо вони цієї ж миті не зникнуть з очей, то всі до єдиного будуть нещадно порубані.

Пізніше за його наказом із скарбниці Єрусалимського Храму були вилучені кошти, що знадобилися Пилатові на спорудження водопроводу. Коли обурені євреї знову рушили до резиденції намісника, римські солдати атакували натовп.

У тисняві загинула величезна кількість народу. Зате руїни водопроводу були видні в Єрусалимі упродовж століть.

Суд у Пилата

Зазвичай намісники Іудеї жили не в задушливому і ворожому Єрусалимі, а на прохолодному і спокійному узбережжі Середземного моря, у містечку Кесарія Приморська.

В Єрусалим вони наїжджали лише на Пасху. У дні свят у столицю стікалися сотні тисяч, мільйони паломників. Практично щорічно тут доводилося утихомирювати спроби заколотів.

Саме в підбурюванні до заколоту первосвященики і звинуватили Галилеянина перед Пилатом. Розповідати наміснику про богохульство та інші релігійні звинувачення члени Синедріону не стали: той би все одно не зрозумів. Для римлянина Пилата звинувачення було сформульоване простіше:

– Ми знайшли Цього, Який розбещує народ наш і забороняє давати податок кесареві, називаючи Себе Христом Царем (Лк. 23:2).

Іншими словами, перед Пилатом Ісус був звинувачений у тому, що претендує на владу, незалежну від римського імператора, і підриває основи податкової системи Імперії. А цього римляни нікому не прощали.

Розгляд справи

Пилат погодився взяти справу до розгляду. За його наказом воїни відвели Ісуса у внутрішній двір.

Натовп обвинувачів залишився стояти біля входу в резиденцію Пилата. Строгі ритуальні приписи свідчили, що той, хто входив у будинок язичника (а римляни для юдеїв були однозначними язичниками), вважався потім ритуально нечистим і відзначати священне свято Пасхи не міг.

Попереднім слідством у римлян відали чиновники на посаді квесторів. Проте намісники Іудеї були настільки другорозрядними правителями, що власного квестора в Пилата не було. За розгляд справи він береться сам.

Тоді Пилат знову ввійшов у преторію, покликав Ісуса і сказав Йому: чи не Ти Цар Юдейський? Ісус відповів йому: чи від себе ти говориш це, чи інші сказали тобі про Мене? Пилат відповів: хіба я юдей? Твій народ і первосвященики видали Тебе мені; що Ти зробив? Ісус відповів: Царство Моє не від світу цього: якби від світу цього було Царство Моє, то слуги Мої змагалися б за Мене, щоб Я не був виданий юдеям; але нині Царство Моє не звідси. Пилат сказав Йому: отже, Ти Цар? Ісус відповів: ти говориш, що Я Цар. Я для того народився і для того прийшов у світ, щоб свідчити про істину; кожен, хто від істини, слухається голосу Мого. Пилат сказав Йому: що є істина? І, сказавши це, знову вийшов до юдеїв і сказав їм: я ніякої провини не знаходжу в Ньому. Є ж у вас звичай, щоб я одного відпускав вам на Пасху; чи хочете, відпущу вам Царя Юдейського? Тоді знову закричали всі, кажучи: не Його, а Варавву. Варавва ж був розбійник.

Тоді Пилат узяв Ісуса і звелів бити Його. (Ін. 18:33-40, 19:1)

Чи намагався Пилат врятувати Ісуса?

Якщо читати Євангелія уважно, то видно: автори не знають, як саме їм ставитися до Пилата. З одного боку, саме за наказом Пилата Ісус і був страчений. З іншого боку, Пилат явно не хотів чинити на догоду натовпу і начебто навіть намагався врятувати В’язня.

Вже за часів античності з’являються легенди, що з одного боку, прославляють Пилата за його спроби врятувати Христа, а з іншого – розповідають про його муки розкаяння.

Древній історик Євсевій Кесарійський писав, що за часів імператора Калігули Пилат «впав у такі біди, що вимушений був накласти на себе руки і власноруч покарати себе». Згідно з легендами, труп його був кинутий у Тибр, після чого до Риму злітаються натовпи демонів. Вони наводять на місто такий страх, що тіло Пилата витягують з річки і намагаються втопити у водах Рони, але і Рона відмовляється його прийняти.

З іншого боку, вже в ІІ столітті з’являється так званий «Лист Пилата імператору Клавдію». У ньому говориться про те, що Пилат ніби був таємним Христовим учнем і докладав усі сили для того, щоб врятувати Його.

І все-таки навряд чи Пилат був християнином. Можна припустити, що справа тут взагалі не в Ісусі.

Усі десять років правління Пилата намісник знаходився в жорсткому протистоянні з юдейською елітою. При кожній слушній нагоді ті намагалися наскаржитися на нього у вищі інстанції, а він – показати, хто тут хазяїн.

Цей випадок був дуже зручний. Пилат зробив усе можливе, щоб не виконати прохання юдеїв, що стояли біля входу в його резиденцію.

Побиття батогами

Схоже, що страту через розп’яття Пилат збирався замінити на тортури побиття батогами. Можливо, після цього він дійсно мав намір відпустити покараного Ісуса.

У древніх євреїв засуджений на ці тортури мав отримати 39 ударів палицею. Пізніше замість палиць стали використовувати шкіряний батіг, до кінця якого були прикріплені свинцеві важелі або крюки. Тортури були такими болючими, що вважалося, ніби після сорокового удару смерть обвинуваченого неминуча.

Удари хлиста рвали шкіру і розтинали плоть. Історик Йосиф Флавій писав, що в одного засудженого, покарання якого він спостерігав, після тортур «крізь ребра виднілися легені».

І все одно єврейський вид цих тортур був куди гуманніший за римський. У римлян тридцятьма дев’ятьма ударами все не обмежувалося. Засудженого на побиття батогами роздягали догола і за руки прив’язували до дуже низького стовпа так, щоб тіло нещасного знаходилося в зігнутому положенні. При цьому удари дозволялося завдавати не лише по спині, але і по голові, обличчю і навіть по очах.

Один з древніх істориків так описував враження від цих тортур: «Присутні приходили в жах, бачачи, як роздирали тіло до самих нервів, так, що члени його лежали абсолютно розбиті і понівечені та були видні всі нутрощі нещасних».

Терновий вінець

Для побиття батогами Ісус був переданий до рук солдатів. Швидше за все, охорону намісницької резиденції здійснювали солдати не римських військ, а місцеві допоміжні частини, укомплектовані сирійцями. Євреї сирійців терпіти не могли, і ті платили взаємністю. Над безпорадним В’язнем солдати назнущалися вдосталь.

«Воїни відвели Його всередину двору, тобто в преторію, і зібрали весь полк, і одягли Його в багряницю та, сплівши терновий вінець, поклали на Нього; і почали вітати Його: радуйся, Царю Юдейський! І били Його по голові тростиною, і плювали на Нього та, ставши на коліна, кланялися Йому» (Мк. 15:16-19).

Солдати нарядили В’язня як царя. Червоний солдатський плащ зображував пурпурні царські ризи, вінок – корону, а тростина – скіпетр.

Зазвичай на іконах Ісус зображається у вінку з гострих, але коротких колючок. Проте швидше за все «корона» була сплетена з пальмових гілок з дуже довгими голками. Ці голки нагадували сонячні промені, що розходяться навколо голови. Так на монетах зображували імператорів.

У такому вигляді Пилат і вивів скривавленого Ісуса назад до юдеїв, що очікували.

«Пилат знову вийшов і сказав їм: ось я виводжу Його до вас, щоб ви знали, що я не знаходжу в Ньому ніякої провини. Тоді вийшов Ісус у терновому вінці і в багряниці. І сказав їм Пилат: це – Чоловік! Коли ж побачили Його первосвященики і слуги, то закричали: розіпни, розіпни Його! Пилат говорить їм: візьміть Його ви, і розіпніть; бо я не знаходжу в Ньому провини… Юдеї ж кричали: якщо відпустиш Його, ти не друг кесареві; всякий, хто робить себе царем, противиться кесареві» (Ін. 19:4-6,12)

Пилат ухвалює вердикт

Загалом нам дуже мало відомо про розстановку сил у Палестині того часу. Проте в загальних рисах ситуація ясна. Пилат був протеже всемогутнього римського тимчасового виконавця Сіяна. Певний час за спиною свого покровителя Пилат міг нічого не боятися. Проте в 31 році підозрілий і жорстокий імператор Тиберій змістив Сіяна і стратив його.

Пилат пережив свого покровителя на п’ять років. Після цього посаду він все-таки втратив, був з ганьбою відправлений до Риму, і про подальшу його долю нічого не відомо.

Древні історики Тацит і Йосиф Флавій наводять величезну кількість скарг, які вирушали з провінцій у Рим, до імператора. І практично в кожній кляузі в провину намісникові ставиться crіmen majestatіs – звинувачення в злочині проти лояльності до імператора.

Іноді прислані в Рим скарги просто викидалися без прочитання. Але бувало і так, що в результаті намісники втрачали посади, багатства і навіть голову.

У будь-якому випадку Пилату було чого побоюватися. Становище його не було ні міцним, ні безхмарним. Вирішивши, що справа того не вартує, Пилат ухвалив смертний вирок, винесений Ісусу юдейською Радою.

Втім, Пилат не був би Пилатом, якби перед цим вдосталь не назнущався над юдеями. Принижуючи Ісуса, він принижував усіх євреїв. І, головне, він все-таки змусив цих ненависних йому людей визнати, що царем Ізраїлю є не Бог, як вони постійно твердили, а римський імператор:

«Пилат, почувши це слово, вивів Ісуса і сів на судилищі, на місці, що зветься ліфостротон, а по-єврейськи – гаввафа. Тоді була п’ятниця перед Пасхою, близько шостої години. І сказав Пилат юдеям: це Цар ваш! Вони ж закричали: візьми, візьми і розіпни Його! Пилат говорить їм: чи Царя вашого розіпну? Первосвященики відповіли: немає в нас царя, крім кесаря». (Ін. 19:13-15)

Попередній запис

Ісус перед Синедріоном

Згідно Євангеліям далі події розвивалися так: відразу після арешту Христос був доставлений у палац первосвященика Ханана (в українському перекладі – ... Читати далі

Наступний запис

Розп'яття і поховання

У сучасному Єрусалимі є вулиця, іменована Vіa Dolorosa – Дорога сліз. Вірніше, це не одна вулиця, а декілька вуличок, що ... Читати далі