Ісус перед Синедріоном

Згідно Євангеліям далі події розвивалися так: відразу після арешту Христос був доставлений у палац первосвященика Ханана (в українському перекладі – Анна), а потім, тією ж ніччю, – у палац іншого первосвященика, Каяфи.

Там Заарештований з’явився перед судом.

Первосвященик Ханан

Схопленого Ісуса натовп стражників доставив додому до первосвященика Ханана. Єврейською цю людину звали Ханан (чи Хананія) бен-Шет.

Насправді Ханан не був первосвящеником. Тобто колись він обіймав цю посаду, але досить давно був з неї зміщений. Проте, незважаючи на це, Ханан залишався однією з найвпливовіших осіб єрусалимської общини.

Сім’я Ханана бен-Шета походила з Єгипту. За часів царя Ірода члени цього впливового клану перебралися в Єрусалим, на історичну батьківщину, і дуже швидко зайняли ключові посади в релігійній адміністрації.

У 6 році нашої ери Ханан зайняв найвищу духовну посаду тодішньої Іудеї – став первосвящеником. Через дев’ять років римський намісник Валерій Грат відправив Ханана у відставку, проте вже через рік посада перейшла до рук сина Ханана – Єлеазара.

У глибокій старовині посада первосвященика була пожиттєвою і передавалася в спадок. Проте до часу земного життя Ісуса Христа це вже давно було не так. Окупаційна римська влада змінювала первосвящеників мало не щороку. Самою стійкою з усіх виявилася якраз сім’я Ханана.

Його родичі займали посаду первосвященика упродовж кількох десятиліть підряд. Після того, як сам Ханан втратив цю посаду, первосвящениками по черзі ставали четверо його синів, онук Ханана і його зять – Йосиф Каяфа.

Древній історик Йосиф Флавій писав: «Про цього Ханана кажуть, що він був найщасливішим з людей, бо мав чотирьох синів, кожен з яких встиг послужити Богові в чині первосвященика, а крім того, Ханан і сам довгий час носив цей сан. Подібного щастя не удостоювався ніхто з тих, хто жив раніше його!»

Правда, у народі сімейка користувалася не найкращою репутацією. Принаймні, в Агаді (збірці єврейських передань) про їх клан сказано:

  • Прокляття додому Ханановому!
  • Прокляття на його єхидне шипіння!
  • Самі вони – первосвященики
  • Сини їх завідують грошима
  • Зяті їх – начальники, а слуги їх б’ють народ палицями!

Після арешту на Оливній горі Ісус Христос був доставлений у палац до колишнього первосвященика Ханана.

Суд над Христом у Ханана, Джеймс Тіссо

У будинку в первосвященика

Згідно з переданнями, будинок Ханана був розташований у південно-західній частині Єрусалиму, на території нинішнього вірменського кварталу. Ще років сто тому тут існував жіночий монастир. При монастирі показували маслину, до якої, за переказами, був мотузком прив’язаний заарештований Спаситель, і невелику комірку, в якій Він ніби утримувався в ту ніч.

Очевидно, тоді, дві тисячі років тому, усе відбувалося поспіхом. Влада не припускала, що Галилеянин опиниться в їх руках саме напередодні свята. Ні суд, ні страта заздалегідь не були підготовлені. І тепер, коли Ісус все-таки був схоплений, Ханану доводилося приймати рішення і діяти дуже швидко.

У древній Іудеї, перш ніж з’явитися перед судом вищої інстанції, підсудний мав надати попередні свідчення. Судді з’ясовували, чи є в даних діях склад злочину, і якщо є, то в чому саме він полягає? От такий допит і був проведений у будинку колишнього первосвященика Ханана.

Первинний допит

Процедура суду в древніх євреїв була розроблена детально. Для порушення справи був потрібен позивач: той, чиї інтереси порушені. Позивач надавав суду свідків, які розповідали, у чому саме порушені його інтереси, а підсудний – своїх свідків. Вислухавши і тих і других, судді виносили вердикт.

У даному випадку ні позивача, ні свідків не було. За логікою подій свідком міг би виступити зрадник Іуда, але про такий перебіг жодне Євангеліє не каже. Після поцілунку в саду Гефсиманському Іуда не бере участі в подальших подіях.

Ханану довелося імпровізувати. Євангеліє від Іоанна так описує цей допит: «Первосвященик же запитав Ісуса про учеників Його і про вчення Його. Ісус відповів йому: Я говорив світові відкрито; Я завжди навчав у синагогах і в храмі, де завжди юдеї сходяться, і таємно не говорив нічого. Чого запитуєш Мене? Запитай тих, які чули, що Я говорив їм; ось ці знають, що Я говорив. Коли Він сказав це, один із слуг, що стояв близько, ударив Ісуса по щоці, кажучи: так відповідаєш Ти первосвященикові? Ісус відповів йому: якщо Я сказав зле, то доведи, що зле, а коли добре, за що ти б’єш Мене?» (Ін. 18:19-23).

Іншими словами, первосвященик спробував допитати Підсудного і сформулювати звинувачення на підставі Його власних слів. Проте свідчення проти себе самого не мали в юдейському законодавстві жодної юридичної сили.

Христос відмовляється відповідати на питання Ханана. Він пропонує, відповідно до закону, представити свідків звинувачення: «Ось ці знають, що Я говорив».

Історикам не дуже багато відомо про процедуру допиту в древніх євреїв. Але схоже, існувала пряма заборона бити підсудного: людина, проти якої висунені звинувачення, мала право захищатися усіма доступними способами.

Стражник, що стояв поряд з Христом, проте ударив Його по обличчю. У відповідь Христос ще раз вказує на те, що допит ведеться з порушенням закону. Звинувачення проти Нього не сформульоване: судді так і не змогли довести, «у чому Він не правий». А значить, Він просто не може вважатися обвинуваченим.

Проте після цього попереднього допиту справа Ісуса з Назарету була передана до суду вищої інстанції. З будинку Ханана Заарештованого перевели в палац первосвященика Каяфи, де мало відбутися виїзне засідання Синедріону.

Синедріон

Йосиф за прізвиськом Каяфа («Кам’яний») обійняв посаду первосвященика в 18 році нашої ери. Зазвичай первосвященики утримувалися на посту рік, від сили два. Каяфа ж став абсолютним рекордсменом: свою посаду він обіймав цілих вісімнадцять років!

Анна і Каяфа, Джеймс Тіссо

Для євреїв того часу первосвященик був духовним лідером. Але цим його роль не обмежувалася. Окрім цього первосвященик ще і очолював Синедріон – найвищий орган місцевого самоврядування.

Саме по собі слово «синедріон» – грецьке. Означає воно «рада». До складу Ради входила сімдесят одна людина, всі «вершки» єрусалимської знаті: первосвященик, члени його сім’ї, старші священики, шановані городяни, авторитетні знавці Священного писання.

Навряд чи в розгляді Ісусової справи брали участь усі до єдиного члени Синедріону. Уранці починалося велике свято Пасхи, а на дворі стояла ніч. Швидше за все, судді обійшлися необхідним кворумом у двадцять три людини або дещо більше.

Взагалі засідання Ради мали проходити в спеціальній кам’яній будівлі, зведеній поряд з Храмом, або навіть на території самого Храму. Цього разу засідання було проведене в Каяфи в палаці.

Презумпція невинності

Те, що відомо історикам про процедуру єврейського суду, викликає виключно повагу. Російському (і українському) суду і не снилася така повага до прав підсудного, яка існувало в древній Іудеї.

Процедура суду була розписана в деталях і цілком спрямована на те, щоб, не дай Бог, не засудити невинного. Особливо ретельно всі судові процедури дотримувалися в тих випадках, коли йшлося про можливість смертного вироку.

Судовий розгляд починався із з’ясування питання: чи існують обставини, які пом’якшують провину підозрюваного? Тільки якщо з’ясовувалося, що таких обставин немає, суд приступав до опитування свідків.

Свідками на суді могли виступати тільки люди з незаплямованою репутацією і незацікавлені в результаті справи. Азартні гравці, торговці, викриті в обважуванні, дресирувальники голубів та інша сумнівна публіка до суду просто не допускалася. Щонайменша плутаність у показаннях свідків завжди трактувалася на користь обвинуваченого.

Якщо суд вирішував виправдати підозрюваного, то вирок оголошувався відразу. І з-під варти обвинувачений звільнявся теж відразу. А от якщо суд вирішував, що підозрюваний винен, то ухвалення вироку відкладалося на день: за цей час могли спливти якісь пом’якшувальні обставини. Цікаво, що до початку наступного засідання суддям заборонялося пити вино.

У тих, кого засуджували на смерть, до останнього моменту повинна була залишатися надія на помилування. Перед процесією обов’язково йшов глашатай, який оголошував, за що саме ця людина засуджена на смерть. Якщо хтось із свідків процесії бажав висловитися на його захист, то процесію зупиняли, і все починалося спочатку.

Крім того, засудженого супроводжував вершник на коні, який мав стежити: раптом вирок все-таки буде змінений? У цьому випадку вершникові подавали сигнал: махали білою хусткою, і розгляд справи знову-таки починався наново.

Більше того! Якщо вже в процесі страти засуджений заявляв, що в нього є що сказати на своє виправдання, страта мала бути зупинена. Засудженого повертали до місця суду і вислуховували. Причому це могло повторюватися чи то чотири рази, чи то п’ять.

У результаті такої тотальної презумпції невинності смертні вироки в єврейських судах булі величезною рідкістю. У Талмуді наводитися вислів: «Синедріон, що убиває одну людину раз на сім років, є бійня!»

Проте в ту Пасхальну ніч усе відбулося зовсім інакше.

Ісус перед Синедріоном

«Первосвященики ж і весь синедріон шукали свідчення на Ісуса, щоб віддати Його на смерть; і не знаходили. Бо багато лжесвідчили на Нього, але ці свідчення не сходились. І деякі, вставши, лжесвідчили проти Нього і говорили: ми чули, як Він казав: Я зруйную храм цей рукотворний і через три дні зведу інший, нерукотворний. Але й таке свідчення їхнє не сходилось» (Мк. 14:55-59).

Лжесвідки, Джеймс Тіссо

Для оголошення вироку за серйозним звинуваченням були потрібні свідчення не менше ніж двох свідків. Причому їх свідчення мали повністю співпадати.

Окремі, одиночні свідчення не могли бути взяті до розгляду суду. Більше того: за єврейським законом свідок, чиї свідчення не були підтверджені іншими свідками, міг сам бути засуджений до тілесного покарання.

У тому випадку, якщо знаходилося двоє (чи більше) свідків, які запевняли, що на власні очі бачили злочин, їх свідчення мали піддатися перевірці. Свідків викликали по одному і пропонували розповісти про подробиці того, що сталося. Свідчення мали співпадати до дрібниць – інакше все треба було розпочинати спочатку.

Як запевняють Євангелія, свідки проти Ісуса були знайдені. Перед судом Синедріону з’явилося «багато лжесвідків». Очевидно, це були люди, готові повідати суду про якісь окремі бачені ними епізоди. Проте їх свідчення «не сходилися». Тобто не було двох (чи більше) свідків, які могли розповісти суду про один і той же епізод.

Проте в результаті довгого допиту потрібні свідчення все-таки були виявлені: «І деякі, вставши, лжесвідчили проти Нього і говорили» (Мк. 14:57).

Ці люди починають свої свідчення з формули «Ми чули». Це було вже серйозно. По-перше, ці свідки бажали дати свідчення про те, що бачили на власні очі. А по-друге, їх було двоє (чи більше). На підставі таких свідчень можна було розглядати справу і ухвалювати вирок.

Злочин, в якому звинувачували Ісуса, був вагомим. Йому інкримінували богохульство. Великий Єрусалимський Храм був головною святинею всіх євреїв ойкумени. Той, хто виношував плани зруйнувати його, був злочинець. Той, хто запевняв, що цей Храм «рукотворний», тобто негідний справжнього поклоніння, – був злочинець удвічі.

Досить нешкідливе для нас слово «рукотворний» серед юдеїв носило ганебний відтінок. Зазвичай це слово підкреслювало різницю між величчю істинного Бога і нікчемністю «рукотворних ідолів» язичницьких народів.

Отже звинувачення було серйозним. Розглядати справи про «образу Божественної величі» міг суд лише найвищої інстанції. І смертний вирок на підставі таких свідчень був цілком реальним.

Вирок

Після того, як свідчення були вислухані судом, очевидно, почався допит свідків по одному. І тут щось знову не співпало в їх свідченнях. Начебто знайдені свідчення виявилися все-таки марними для суду. Справа розсипалася. Згідно із законом треба було виносити виправдувальний вердикт і відпускати обвинуваченого.

Замість цього Каяфа вимагає свідчень від самого Галилеянина. Ісус у відповідь промовчав – Він був абсолютно не зобов’язаний свідчити проти Себе Самого. Навпаки: це судді мали довести, що Його є в чому звинуватити.

«Тоді первосвященик став посередині і спитав Ісуса: чого ж Ти нічого не відповідаєш на те, що вони проти Тебе свідчать? Він же мовчав і нічого не відповідав. Знову первосвященик спитав Його і сказав Йому: чи Ти Христос, Син Благословенного? Ісус сказав: Я! І ви побачите Сина Людського, Який сидить праворуч сили Божої і йде з хмарами небесними. Тоді первосвященик, розірвавши одяг свій, сказав: для чого ще нам свідки? Ви чули богохульство? Як вам здається? Вони ж усі засудили Його до смерти» (Мк. 14:60-64).

“Повинен смерті!”, Джеймс Тіссо

Первосвященик запитує: чи дійсно Ісус є новим Мойсеєм? Чи дійсно Ісус посланий Богом, щоб покласти край рабству – і цього разу назавжди?

Питання, яке задає Каяфа, є провокацією. І проте Ісус вирішує відповісти. Він прямо відповідає на прямо поставлене запитання. Як відповідь Ісус наводить цитату з біблійної книги пророка Даниїла. Так, саме Він приніс людям спасіння. Так, саме Йому Бог довірив змінити світ.

Це і є момент істини. Саме тут проходить межа між християнами і всіма іншими. Християни – це ті, хто вірить: саме цей усіма кинутий, побитий Галилеянин і є Шлях. Християни хочуть йти за Ним. Вірять, що жодного іншого спасіння немає.

Інші, розсудливі, прекрасно розуміють: це марення. Бог не міг принизитися до ТАКОГО. Вважати цього божевільного новим Мойсеєм – означає завдати Богові страшної образи.

Після закінчення допиту первосвященик роздер на собі одяг. Ця символічна дія судді означала, що він вважає підсудного винним у блюзнірстві, а сам суд вважає закінченим. За блюзнірство в Іудеї покладалася смерть. Зазвичай через побиття камінням.

По черзі піднімаючись з місць, члени Верховного Синедріону вимовляли одну і ту ж формулу: «Винен і підлягає страті!» Засідання було закінчене.

Буква закону

Відома староєврейська збірка законів, Мішна, в якій детально описуються правила проведення судових засідань. Якщо порівняти Євангелія і Мішну, то виходить, що суд над Ісусом був проведений з порушенням безлічі норм.

Ясно, що судді дуже хотіли, щоб Він був убитий. Ясно, що заради цього було порушено безліч дуже важливих для юдеїв норм судочинства. Але чому? Заради чого? Звідки така злість і цілеспрямованість?

Історикам точно невідомо, в які саме дні проводилися засідання Верховного Синедріону. Швидше за все, у терміновій справі судді могли зібратися в будь-який день тижня – але в жодному разі не в п’ятницю і не напередодні свята. Річ у тім, що смертний вирок вважався занадто серйозним рішенням, щоб його можна було затвердити впродовж одного-єдиного засідання.

Якщо судді вирішували, що підозрюваний винен і підлягає страті, то винесення остаточного рішення відкладалося на добу. Заспокоївшись і гарненько розміркувавши, судді мали зібратися ще раз і, ще раз усе зваживши, вирішити: чи дійсно страта така вже потрібна?

А оскільки в суботу і у свята суд засідати не міг, то відповідно в п’ятницю і напередодні свят жодних засідань проводитися не могло.

У Мішні особливо підкреслюється, що суд не міг засідати вночі. Проте всі Євангелія згодні: Ісус був засуджений саме вночі і саме напередодні свята Пасхи.

Світ влаштований так, щоб люди жили як тварини і помирали теж як тварини. Люди у світі задихаються без любові, але, коли Любов до них прийшла сама, світ зробив усе, щоб убити, знищити, видалити з поля зору цю любов.

Бог хоче врятувати кожного з людей, але світ не хоче, щоб хоч хтось був врятований.

Повторне засідання

Суд над Христом. Ранок, Джеймс Тіссо

У Євангелії від Марка читаємо: «Рано-вранці первосвященики зі старійшинами та книжниками і весь синедріон негайно зібрали раду і, зв’язавши Ісуса, відвели і видали Пилатові» (Мк. 15:1)

Можливо, мається на увазі, що на ранок, вже безпосередньо в свято Пасхи, було проведено те саме друге засідання. Тобто суд над Ісусом був проведений все-таки в два етапи: спершу на нічному засіданні Його визнали винним, а через кілька годин, вже вранці, винесли вирок.

Формально процедура була дотримана: смертний вирок був затверджений не на одному засіданні, а на двох. Після цього Обвинувачений був переданий окупаційній римській владі. Рано-вранці зв’язаний Ісус був приведений до префекта Іудеї Понтія Пилата.

Попередній запис

Тайна вечеря

Тайна вечеря, Павло Попов До складу Біблії входить чотири книги, звані Євангелія. У них розповідається про ... Читати далі

Наступний запис

Вирок Пилата

Розп'яття було абсолютно нетиповою стратою для древніх євреїв. У збірці староєврейських законів Мішна вказується, що той, хто засуджений судом до ... Читати далі