Продовжуючи знайомство з особами апостолів, ми переходимо до Филипа. У всіх переліках імен Дванадцяти він згаданий п’ятим (див. Мф. 10:3, Мк. 3:18, Лк. 6:14, Діян. 1:13), тобто одним з перших. Филип за походженням був євреєм, проте, як Андрій, носив грецьке ім’я (важливий натяк на культурну відкритість). Відомості про цього апостола ми черпаємо з Євангелія від Іоанна. Він був родом з одного міста з Петром і Андрієм: з Вифсаїди (див. Ін. 1:44), що знаходилася під владою одного з синів Ірода Великого, тетрарха, що носив одне з апостолом ім’я: Филип (див. Лк. 3:1).
Четверте Євангеліє оповідає про те, що, будучи покликаний Ісусом, Филип зустрів Нафанаїла і сказав йому: «Ми знайшли Того, про Якого писали Мойсей у законі і пророки, Ісуса, сина Йосифа, з Назарета» (Ін. 1:45). У відповідь на скептичне зауваження Нафанаїла («Чи може щось добре бути з Назарета?») Филип негайно рішуче відповідає: «Піди і подивись» (Ін. 1:46). Филип, відповідаючи сухо, але чітко, виявляє риси істинного свідка: для нього благовістя – не просто теорія, він безпосередньо звертається до співрозмовника, пропонуючи йому особисто пережити те, що сповіщається. Ті ж два слова вимовив Сам Ісус, коли два учні Іоанна Предтечі підійшли до Нього і запитали, де Він живе: «Підіть і побачите» (див. Ін. 1:38-39).
Можна подумати, що Филип звертає і до нас ці два дієслова, що припускають особисту участь. Він каже і нам те, що колись сказав Нафанаїлу: «Піди і подивись». Апостол примушує нас ближче пізнати Ісуса. Дійсно, для того, щоб зав’язати дружбу, пізнати по-справжньому іншого, потрібна певна близькість, дружба частково підживлюється нею. Нарешті, не треба забувати, що, як пише Марко, Ісус обрав Дванадцять передусім для того, «щоб були з Ним» (Мк. 3:14), тобто щоб розділили Його життя, і не лише переймали в Нього спосіб життя, але і дізналися, Хто Він насправді. Лише так, беручи участь у Його житті, вони могли пізнати Його і пізніше проповідувати про Нього. Через багато років, у Посланні до Ефесян, святий Павло напише про те, як важливо «пізнати Христа» (див. Еф. 4:20), тобто не лише і не стільки слухати Його настанови, Його слова, скільки глибше осягнути Його – Його людську і Божественну природи, Його таємницю, Його красу. Адже Він – не просто Учитель, а Друг, вірніше, Брат. Хіба можна повною мірою пізнати Його, залишаючись далеко від Нього? Близькість, знання, знайомство допомагають нам відкрити істинну суть Ісуса Христа: якраз про це і нагадує нам апостол Филип. Отже, він закликає нас «піти», «побачити», тобто зануритися в слухання, відповісти Ісусу і день за днем сполучати з Ним своє життя.
Саме до Филипа перед помноженням хлібів Ісус звернувся з ясним, проте одночасно дивним проханням: купити десь хліба і нагодувати всіх, хто послідував за Ним (див. Ін. 6:5). Филип відповідає досить розсудливо: «І на двісті динаріїв не вистачить хліба, щоб кожний з них хоч трохи одержав» (Ін. 6:7). Очевидні конкретність і тверезість цього апостола, який реалістично оцінює обставини, що склалися. Як далі йшли справи, ми з вами знаємо. Знаємо, що Ісус узяв хліби і, помолившись, велів роздати їх народу. Так здійснилося диво помноження хлібів. Проте цікаво, що Ісус звернувся саме до Филипа, давши першу вказівку, як вирішити проблему: недвозначна ознака, що останній входив до числа Його найближчих учнів. Іншим разом, і це дуже важливо для наступного ходу історії, незадовго до страждань Христа деякі греки, що опинилися на Пасху в Єрусалимі, «підійшли до Филипа… і просили його, кажучи: господарю, хочемо бачити Ісуса. Филип іде і говорить про те Андрієві; а потім Андрій і Филип розповідають про те Ісусові» (Ін. 12:20-22).
Ще одна вказівка на те, що Филип мав особливий авторитет серед апостолів. У цьому випадку він виступає як посередник між прохачами-греками – можливо, він говорив грецькою і вмів перекладати – і Ісусом. Хоча Филип згаданий тут разом із ще одним апостолом, що носив грецьке ім’я, Андрієм, чужоземці звернулися все-таки саме до нього. Це показує нам, що і ми маємо бути завжди готові прийняти питання і прохання, звідки б вони не лунали, і передавати їх Господу – Тому, Хто може вичерпно відповісти на них. Тому важливо пам’ятати, що не до нас кінець кінцем спрямовані прохання тих, що приходять до нас, а до Господа: до Нього ми повинні направляти будь-кого, хто терпить нужду. Отже, кожен з нас має бути відкритим «шляхом» до Нього!
Филип знову з’являється на сцені при абсолютно особливих обставинах. На Тайній вечері, почувши слова Ісуса: «Коли б ви знали Мене, то знали б і Отця Мого» (Ін. 14:7), – він простодушно попросив: «Господи, покажи нам Отця, і нам вистачить» (Ін. 14:8). У відповідь Ісус ласкаво покартав його: «Стільки часу Я з вами, і ти не знаєш Мене, Филипе? Хто бачив Мене, той і Отця бачив; як же ти говориш: покажи нам Отця? Хіба ти не віриш, що Я в Отці і Отець у Мені?.. Вірте Мені, що Я в Отці і Отець у Мені. Якщо ж ні, то вірте Мені за самими ділами» (Ін. 14:9-11). Ці слова – одна з вершин Євангелія від Іоанна. У них знаходиться справжнє одкровення. Наприкінці Прологу до Євангелія (Ін. 1:1-18) Іоанн стверджує: «Бога ніхто не бачив ніколи; Єдинородний Син, Який у лоні Отця, Він явив» (Ін. 1:18). І от Сам Ісус як би повторив і підтвердив ствердження євангеліста, повідомивши, проте, його словам новий відтінок. У Пролозі Євангелія від Іоанна сказано: Ісус втручається в історію людства, розкриваючи у Своєму вченні її сенс. Відповідаючи ж Филипу, Він говорить про Себе Самого, і це наводить нас на наступну думку: зрозуміти, Хто такий Ісус, можна не стільки завдяки тому, що Він говорить, скільки завдяки тому, яким Він з’являється перед людьми. Парадокс втілення пояснюється дуже просто: в Ісусі Бог раз і назавжди прийняв людський вигляд, тому хто бажає бачити істинне лице Боже достатньо споглядати лице Ісуса! У Його лиці ми дійсно бачимо, Хто такий Бог і який Він!
Євангеліст не каже нам, чи зрозумів Филип до кінця слова Ісуса. Проте нам напевно відомо, що він віддав Йому своє життя. Згідно з деякими пізнішими оповіданнями (Діяння Филипа та ін.) апостол проповідував спочатку в Греції, потім – у Фрігії і там, в Ієраполі, був страчений. Джерела суперечливі: за однією версією, Филип був розіпнутий, за другою – побитий камінням. Ми хотіли б завершити роздуми про цю людину, нагадавши, до чого ми повинні прагнути в нашому житті: зустріти Ісуса, як зустрів його Филип, намагаючись бачити в Ньому Самого Бога Отця, сущого на Небесах. Без цього ми лише вдивлятимемося в себе самих, як у дзеркало, і все гостріше відчуватиме свою самотність! Филип же, навпаки, учить нас дозволити Ісусу перемогти нас, бути з Ним і запрошувати інших людей розділити з нами це неймовірне спілкування, а споглядаючи, знаходячи Бога, набути істинного життя.
Загальна аудієнція, 6 вересня 2006 року, площа Святого Петра
