Закон відплати

«І коли Він зняв п’яту печать, я побачив під жертовником душі убитих за слово Боже і за свідчення, яке вони мали. І викликнули вони гучним голосом, кажучи: доки, Владико Святий і Істинний, не судиш і не мстишся тим, що живуть на землі, за кров нашу? І дано було кожному з них одяг білий, і сказано їм, щоб вони заспокоїлися ще на деякий час…» (Одкр. 6:9-11). Чому ж люди, які були закатовані та вбиті «за слово Боже і за свідчення», вимагають від Бога помсти за спричинене до них зло? – Відповідь на це запитання напрочуд проста: бо вони були вбиті та закатовані.

Легко говорити про любов до ворогів, коли ворогів у тобі немає, а є лише кілька людей, що ставляться до тебе недоброзичливо. Легко говорити про всепрощення та про милість Божу, коли тебе не разу в житті не зраджували чи не били ногами в лице. Коли ж у житті зазнав справжніх, не вигаданих страждань, тоді менше будеш  вдаватися до просторових роздумів про всепрощення, любов до ворогів чи вишукувати мотиви, що змусили Іуду зрадити свого Вчителя. Адже вишукуючи мотиви, ми мимоволі почнемо знаходити виправдання його вчинку, почнемо вважати його жертвою трагічного збігу обставин і т.д. і т.п. Але зрада – вона і є зрада, і як для будь-якого гріха, для неї є покаяння, а не виправдання, на кшталт пошуку обставин, що змусили людину так вчинити.

«Розп’яли Його і злочинців, одного з правого, а другого з лівого боку. Ісус же говорив: Отче, прости їм, бо не відають, що чинять» (Лк. 23:33,34), – цей євангельський уривок часто наводять як приклад справжнього прощення. І це так, проте у зв’язку з тим рідко наводять інші Христові слова, коли Його вели на страту: «Дочки єрусалимські! Не плачте за Мною, а плачте за собою і за дітьми вашими. Бо ось надходять дні, коли скажуть: блаженні неплідні, і утроби, які не родили, і груди, які не годували! Тоді почнуть говорити горам: упадіть на нас! І пагорбам: покрийте нас! Бо коли із зеленим деревом таке роблять, то що ж буде з сухим?» (Лк. 23:28-31). За кожний злочин є покарання, і про це теж не варто забувати, згадуючи про прощення. От чому вбиті праведники вимагали помсти від Бога, от чому Христос попереджав небайдужих єрусалимських жителів.

Але при чому тут неповинні діти? – У неповинних дітей є винні батьки, і так вже влаштований цей світ, що часто за тяжкі злочини батьків мають розплачуватися не тільки вони, але й їхні діти. – Чому ж так? – спитаєте ви. – Бог «хоче, щоб усі люди спаслися і досягли пізнання істини» (1Тим. 2:4), а це неможливо без покаяння: жалю за скоєне та непереборне прагнення стати кращими, ніж ми зараз є. І для цього Бог дає людині час, проте так виходить, що люди за свого земного життя часто не користуються цією нагодою, і пожинати наслідки їх злочинів доводиться їхнім дітям. Що не кажіть, подібне розуміння такого стану речей багато кого витвережує, проте більшість, на превеликий жаль, ні.

Автор: Михайло Лукін

Щоб завантажити цей запис у форматі doc натисніть на посилання:
docЗакон відплати

Попередній запис

Надійні підстави для прощення (закінчення)

Декілька порад для збереження доброго розташування серця. Наповнюйте серце Божою благодаттю: «А вас Господь нехай виповнить і збагатить любов’ю один ... Читати далі

Наступний запис

Чи не відають, що чинять?

«Отче, прости їм, бо не відають, що чинять» (Лк. 23:34). Але хто в тій ситуації не відав, що чинив? Ці ... Читати далі