«Отче, прости їм, бо не відають, що чинять» (Лк. 23:34). Але хто в тій ситуації не відав, що чинив?
Ці Христові слова можна віднести до воїнів, що проводили страту: «А ті, що ділили одяг Його, кидали жереб» (Лк. 23:34), – цей рядок ми знаходимо у Святому Письмі відразу після Христового прохання про прощення. Окрім виконання прямого наказу: страти бунтівників – а саме за цим звинуваченням був страчений Спаситель і двоє розбійників поруч з Ним, що в певній мірі знімало з них частину відповідальності за скоєне, ці грубі вояки в житті окрім казарми і крові більш за все іншого не бачили, так що цілком можна зрозуміти їх наступну поведінку: «Глузували з Нього і воїни, підходячи та підносячи Йому оцет, і казали: якщо Ти Цар Юдейський, спасися Сам» (Лк. 23:36,37). – Проте глузували лише словами, адже підносячи оцет вони лише хотіли допомогти вгамувати Ісусу спрагу, бо в спекотному ізраїльському кліматі вояки вгамовували спрагу не чистою водою, а різким напоєм, що нагадував оцет. Проте і серед цих вояків виявився сотник, який у момент смерті Спасителя «прославив Бога і сказав: воістину Чоловік Цей був праведний» (Лк. 23:47). Так що і ці люди, які звикли до видовища смерті, зрозуміли, що сталося щось надзвичайне зі смертю маловідомого для них Праведника.
Зрозумів це багато хто з натовпу, що був на місці страти: «І весь народ, який зійшовся на це видовище, побачивши, що сталося, повертався, б’ючи себе в груди» (Лк. 23:48). Так що згадані люди хоч із запізненням зрозуміли, що вони вчинили.
А чи не відав, що чинив Понтій Пилат? – Він прекрасно все розумів: «Отже, коли вони зібралися, Пилат сказав їм: кого хочете, щоб я відпустив вам – Варавву чи Ісуса, названого Христом? Бо знав, що видали Його через заздрощі» (Мф. 27:17,18). Попереджала його і дружина: «Коли ж він сидів на судилищі, жінка його послала йому сказати: не роби нічого Праведникові Тому, бо я багато потерпіла сьогодні уві сні через Нього» (Мф. 27:19). Що ж зробив Пилат? – віддав Ісуса на смерть (див. Лк. 23:24). Хоча сам перед цим казав: «Я нічого, вартого смерти, не знайшов у Ньому» (Лк. 23:22).
Прекрасно розуміли що чинили первосвященики: саме вони стали ініціаторами всіх цих подій. Прекрасно розумів і натовп: «Увесь народ, відповідаючи, сказав: кров Його на нас і на дітях наших» (Мф. 27:25), – давши згоду на страту Безневинного, розуміючи, що наслідки скоєного можуть пожати їхні діти. Так що, так чи інакше, але в розправі і глузуванні над Христом люди в тій чи іншій мірі добре розуміли, що чинили, хоча б із запізненням.
А тепер перенесемося до наших реалій. І сьогодні люди, коли грішать, рано чи пізно розуміють те, що вони вчинили, хоча зазвичай вони наперед знають, що чинять неправильно. Проте, як і більшість сучасників Христових, не збираються каятися у вчиненому, тим більше виправляти скоєне, вибачатися, відшкодовувати хоч в якійсь мірі спричинений збиток і т. д. і т.п.
Про це завжди треба пам’ятати, розпочинаючи мову про прощення, примирення, не пам’ятання образ. Бо досить часто сторона, яка скривдила, тим більше скоїла справжній злочин, не визнає і тим більше не збирається каятися в скоєному. А без цього простити, а тим більше примиритися, потерпілій стороні буває вкрай важко.
Автор: Михайло Лукін
Щоб завантажити цей запис у форматі doc натисніть на посилання:
Чи не відають, що чинять?
