Спокуса: зіткнення в пустелі – частина 4

Хоча сатана і отримав відсіч, він покидав поле битви з усмішкою на обличчі. Христос твердо відмовився грати за його правилами, проте сам диявол як і раніше міг користуватися цими правилами. Світ як і раніше належав йому, та до того ж він дізнався про Боже самозречення. Бог стримує Себе, і це іноді на руку Його ворогам.

На Христа чекало ще немало сутичок. Він виганяв бісів і замінював їх іншим Духом, Який не поневолював людини. Усе залежало від її вибору. А зла навколо вистачало: Ісус Сам порівняв Царство Боже з пшеницею, яка проростає серед куколів.

Після спокуси в пустелі Сатана підбадьорився. Люди, могли робити все, що їм надумається, а в усіх бідах тепер можна було винити Бога. Раз вже Він Сам вирішив сидіти склавши руки, то провина за хрестові походи і геноцид євреїв саме на Ньому!

Мені здається, що не піддавшись спокусі, Христос поставив під удар Самого Бога. Бог обіцяв одного разу привести все творіння до досконалості, ну а поки що? Історія людства повна бруду. Насильство ми бачимо навіть в історії церкви. Попереду – апокаліпсис. Чому Бог стримується? Запитаємо прямо, чи варто платити таку ціну за людську свободу?

Ті, хто живе зараз і не бачив кінцевого результату, не в змозі відповісти на це питання безпристрасно. Я можу лише нагадати вам, що Ісус, зустрівшись із злом один на один, здатний був його знищити, проте Він обрав інший шлях. Він вважав, що вільна воля навіть пропащої людини вартує того. Напевно, вибір цей був непростий, адже за нього довелося постраждати і Йому Самому, і Його послідовникам.

До самого кінця Христос не відступав від цього принципу. Він нікого не примушує. Навпаки, Він каже про наслідки вибору і залишає рішення за людиною. Він чесно відповідає на питання багатого юнака і не затримує його, коли той йде. Марк пише про це: «Ісус, поглянувши на нього з любов’ю, сказав йому» (Мк. 10:21). Ісус не мав ілюзій з приводу того, чим відповість Йому світ: «І через збільшення беззаконь охолоне любов у багатьох» (Мф. 24:12).

Іноді ми говоримо про «комплекс спасителя», називаючи так нездорове бажання вирішувати чужі проблеми. Проте справжній Спаситель на цей комплекс, схоже, не страждав. Він не відчував Себе зобов’язаним перетворити світ, поки живий, і вилікувати людей, які не були до цього готові.

Загалом, Ісус трепетно ставився до людської свободи. Коли сатана хотів випробувати Петра і, як пшеницю, сіяти його, навіть тоді Христос не перешкодив цьому. От як Він сказав про це Петру: «Я молився за тебе, щоб не ослабла віра твоя» (Лк. 22:32). Коли натовп заремствував і багато послідовників залишили Його, Ісус з гіркотою каже дванадцяти учням: «Чи не хочете відійти і ви?» (Ін. 6:67).

Ісус вчить людей на березі моря, Джеймс Тіссо

Все ближче страшний кінець. Христос передбачає Іудину зраду, але не намагається перешкоджати йому – це теж самозречення.

«Якщо хто хоче йти за Мною, нехай зречеться себе, і візьме хрест свій, та йде за Мною», – от так Ісус притягав Своїх учнів йти за Собою (Мф. 16:24).

* * *

Це самозречення, яке багато в чому подібно до боязкості, вразило мене. Занурившись в Євангелія, я чекав, що Ісус виявиться схожим на проповідників з мого дитинства. Тоді в церкві я часто відчував емоційний тиск. Нам проповідували так: «Вір і не став питань!». Маючи владу творити дива, таємницею і авторитетом, церква не залишала місця сумнівам. Оволодів я і прийомами «завоювання душ», причому іноді для цього, розмовляючи з людьми, доводилося представляти самого себе в хибному світлі. Зараз я не можу знайти нічого схожого в Ісусовому житті.

Якщо я правильно розумію історію Церкви, багато послідовників Христових здалися там, де Він вистояв. Як Церква, заснована Тим, Хто не піддався спокусі, могла породити Інквізицію і змушувати людей до віри впродовж п’яти віків? Навіть м’яка протестантська церква в Женеві зробила відвідування церкви обов’язковим, а відмову від євхаристії – злочином. Тут теж спалювали єретиків…

В історії християнства ми знаходимо безліч ганебних спроб «виправити подвиг Христовий», зробити шлях зручнішим. Іноді церква об’єднувалася з державою, щоб прорватися до влади. «Успіх – це ідол, поклоніння якому диявол насаджує з особливою старанністю, – писав Гельмут Тіліке про німецьку церкву, яка спочатку була зачарована Гітлером. – Декілька наступних після 1933 років, – наочний приклад того, як підпорядковує людину успіх і як під впливом цього успіху люди, навіть християни, вже не роздумують в ім’я чого і якою ціною…»

Іноді сама церква вирощує своїх маленьких Гитлерів. Вони прекрасно знають, яка сила знаходиться в диві, таємниці і владі. Іноді церква просто запозичує прийоми маніпуляції в політиків, комівояжерів і працівників рекламної індустрії.

Я з легкістю виявляю всі ці церковні вади. Проте, звернувшись до себе самого, помічаю, що я теж занадто уразливий для цієї спокуси. Мені бракує сили волі, щоб не шукати легких шляхів. Мені бракує терпіння, щоб дозволити Господу діяти повільно, «по-джентльменські». Я хочу бути хазяїном самому собі і змусити інших служити тому, у що я вірю. Я готовий частково поступитися своєю свободою тому, хто пообіцяє мені безпеку і захист. Я готовий поступитися і більшим, аби здійснити свої честолюбні плани.

Коли я відчуваю, що от-от поступлюся спокусі, я перечитую історію про спокусу в пустелі. Христос зумів вистояти перед спокусником і захистив свободу, якою я користуюся, сам опинившись перед спокусою. Я молюся, щоб Бог послав мені довіру і терпіння, які виявив Ісус. І я радію, згадуючи Послання до Євреїв, що «ми маємо не такого первосвященика, який не може страждати з нами в немочах наших, але Такого, Який, подібно до нас, зазнав спокуси в усьому, крім гріха… Бо оскільки Сам Він перетерпів, бувши спокушеним, то може й спокушуваним допомогти» (4:15, 2:18).

Попередній запис

Спокуса: зіткнення в пустелі - частина 3

Серен Кьєркегор так писав про Господа: «Всемогутній, рука Якого така важка, може торкатися світу ледве помітно, і творіння набуде свободи». ... Читати далі

Наступний запис

Особа: що привернуло б мою увагу - частина 1

В Апостольському символі віри все Ісусове життя помістилося в одному абзаці: прямо від народження ми перескакуємо до смерті, зішесття в ... Читати далі