Або ж відверта розмова про християнське ставлення до політики
Зазвичай про політику кажуть, що це брудна справа, пов’язана з брехнею і насильством, що порядні люди, а тим більше, євангельські християни, в політику не лізуть. Зрозуміло, що в політичному житті відбувається багато огидного: люди не виконують обіцянок, обманюють, продаються, кривлять душею, укладають негідні угоди і т. д. Деякі люди вважають, що така поведінка – невід’ємна частина політики і тому християни, які проповідують вчення Христове про любов і всепрощення, не можуть мати нічого спільного з цією негідною діяльністю.
Дев’ятнадцятий рік я живу в шлюбі. Я одружений на красивій молодій жінці, вірній дружині, моєму надійному другові і дбайливій матері наших дітей. Я вдячний Богові за те, що ми зустрілися і боюся навіть подумати про те, ким би я був без неї. Але я схиблю проти істини, якщо скажу, що ми ніколи не сваримося, ніколи не проходимо через кризи в стосунках. Якщо складні проблеми бувають у щасливих шлюбах, то, що ж твориться в невдалих, яких, судячи із статистики, більшість?!
Подружжя маніпулює один одним, обманює, зраджує один одному, незважаючи на обіцянки. Батьки не піклуються про благополуччя дітей, дружини не шанують чоловіків, публічно виносять сміття з хати, подружжя ганьбить один одного, влаштовують скандали. У сім’ях творяться жахливі справи: словесні і фізичні образи, насильство над дітьми, жорстокість, ненависть. Не дивно, що шлюби стають усе менш і менш популярними. Люди вважають за краще не одружуватися, а жити разом, зокрема і тому, що надивилися на батьківський приклад. Вони упевнені, що сімейне життя – це кінець мрії, що шлюб вбиває любов. І взагалі, набагато краще “не лізти в цю брудну справу”.
А виховання дітей? Скільки болю переживають батьки і діти, поки не пройдуть цей період перетворення маленького бунтаря в самостійну відповідальну особу. Багато хто, згадуючи власний досвід дитинства, вирішує взагалі не мати дітей. А що, якщо так подивитися, то це брудна справа – ростити дітей. Не про пелюшки тільки кажу.
Життя на землі – це, взагалі, брудна справа, скажу я вам, чисті і непорочні ревнителі істинного благочестя. Значно менше було б зла у всесвіті, якби на землі взагалі не було людей. А якби Бог не створив людину, то наскільки чистіше була б земля і все, що на ній. Ні війн, ні смерті, ні страждань, ні Америки, ні Буша (Обами, Трампа) – благодать.
На щастя, наш Господь не настільки святий, як інші християни. І війни починав, і кров проливав, і політикою займався. До цього дня займається. Жила собі людина тихо, спокійно. Робила свою справу власними руками, у політику не лізла. І тут стається біда – зустрічається їй Господь і призначає її духовним і політичним лідером єврейського народу.
Вести переговори з єгипетською владою, ставити ультиматуми, влаштовувати кампанії громадянської непокори і навіть бунтувати проти існуючої влади. Потім, після виходу з Єгипту, карати непокірних, страчувати злочинців (яка дикість!), писати довгі списки законів, організовувати політичні структури. І навіщо тільки Мойсей поліз у цю брудну справу?
Був хороший молодий чоловік, священик Ієремія. У політику не ліз, читав Священні Писання, спілкувався з вірними. Усе було добре, поки не зустрівся йому Господь і не повелів виступати з публічними промовами проти царів, проти князів, проти держав і навіть проти власного народу. Ієремія по вуха зав’язнув у політиці, став ненависний усім, навіть самому собі. Але Бог не відпускав, примушував його займатися цією брудною справою.
Дехто скаже: “Ну, так це було в Старому Завіті”. Цікаво, що вони мають на увазі? Що Бог був іншим, злим? Чи, можливо, Він був ще не так освічений, не так сповнений любов’ю до людей, як нинішні велелюбні вірні або освічені гуманісти? Інші скажуть – час був таким, жорстоким. По-іншому з людьми не виходило. Не слухали вони просто слів, тому доводилося використовувати силу. Так, так, звичайно. Зараз – зовсім інша справа. Народ освічений. Не просто – душить жінок, дітей, людей похилого віку в газових камерах, а – “остаточно вирішує єврейське питання”. Не просто – гноїть у таборі, а – “будує світле майбутнє”. Не просто – заливає сольовим розчином ненароджене дитя, або розриває його на частини, а – проводить медичну операцію. Боюся, не вистачить нам місця перераховувати злодійства нашого століття, тортур і засобів вбивства, придуманих останнім часом. Життя свідчить, що люди не змінилися у своїй природі. І посилання на відмінність між Старим і Новим Завітами, у даному контексті, виявляються абсолютно недоречними.
Дивіться, вже в новозавітний час апостол Павло, що проповідував вчення Ісуса Христа, “вчення любові і всепрощення”, так само, як і старозавітний народ, не зміркував, що вірні не можуть мати нічого спільного з “цією брудною справою”. Навіть досвідченіший Варнава, і той не зміг підказати Сергію Павлу, проконсулові Кіпру, що, раз він став віруючим, треба негайно залишити політичну діяльність. Мало того, що він продовжував служити проконсулом звичайний трирічний термін, так після того, повернувшись у Рим, з 47 року займався державною фінансовою політикою. А яка ця брудна справа – фінансова політика! Гех, не вистачило апостолам ні святості, ні мудрості, якими нині блищать сучасні вірні. Адже випадок із Сергієм Павлом – не єдиний.
Якраз нинішнім християнам-пацифістам писати нове євангеліє. Чи, принаймні, викинути з Нового Завіту незручні місця. Щоб восторжествувало нарешті “євангеліє любові і всепрощення”, “істинна християнська віра”, очищена від усіх цих брудних справ, – від політики, шлюбу, дітей, ну, загалом, від усіх цих брудних людисьок, нарешті.
Автор: Петро Цюкало
