Христос входить в Єрихон. Слово Єрихон і ім’я Ісус ми вже і раніше зустрічали у Священному Писанні. Одного дня інший Ісус, Ісус Навин, підходив до Єрихону. Він повинен був узяти це місто, оточене високими мурами, що стояло на шляху богообраного народу, перешкоджаючи йому потрапити в Землю Обітовану. Єрихон стояв перед ними непереборною перешкодою, як якийсь символ твердині гріха. Священне Писання розповідає про те, як, обійшовши навколо стін єрихонських, Ісус Навин з молитвою просурмив у труби, і стіни Єрихону впали, відкривши шлях до гір Сіонських. Єрихон дійсно знаходиться в низині, і шлях в Єрусалим – це як би образ сходження в Царство Небесне, сходження душі християнської від низинного до вищого, сходження кожної людини від гріха до чеснот.
Отже, Господь входить в Єрихон, оточений натовпом людей, які бачили зцілення сліпого. Серед них був і Закхей, митар, але не простий митар, а начальник митарів, людина дуже багата. Багатство своє він отримав у результаті кривди своїх ближніх: збираючи гроші для римських окупантів, він частину залишав собі. Разом з багатством він набув і влади, і високе становище в суспільстві, але от любові співвітчизників не придбав. У духовному сенсі митарі були відкинуті ізраїльським суспільством.
Народ юрбиться, тісниться, Закхей чує про те, що прийшов у місто Той, Кого вважають Месією, про Кого говорять, що Він – Син Давидів. Про це сповістив сліпий: “Обітований пророк, Син Давидів йде”. І зрозуміло, що народ збирається і зустрічає Його як Месію. А Закхей не може пропхатися через людський натовп, стіна стоїть перед ним, стіна з його гріхів фактично, бо кожна людина несе на собі відбиток своєї злості, ненависті і користі. Стоїть ця стіна і не пускає Закхея до Христа, не дає можливості побачити Його. Рветься до Нього Закхей, але пробитися не може, як часто і ми не можемо нічого із собою вдіяти в стані гріховного полонення, коли навіть найдрібніші гріхи настільки можуть перемагати нас своєю владою, що ми залишаємося абсолютно безпорадними. Відчуваємо, що поруч, зовсім близько проходить Господь, але не здатні нічого зробити, настільки нас поневолили власні гріхи.
І от тут Закхей здійснює один простий, але дуже важливий вчинок: він видирається на смоковницю, щоб хоч би здалека побачити Христа. Маленька, мабуть, незграбна людина, бо не може побачити Христа через свій маленький зріст, вилазить на дерево і тим самим втрачає все те, що придбала своїм неправедним багатством. У цей момент Закхей стає смішним і абсолютно безпорадним в очах натовпу. Над ним, коли він почав дертися на дерево, починають сміятися і жбурляти каміння, він вже ніхто, він втратив свою велич. У цей момент Закхей забув, хто він і як до нього повинні ставитися люди, йому було байдуже, що він смішний, жалюгідний, безглуздий і ненависний для тих людей, які його оточують, бо всі знають, яким чином він здобув свої статки. Він абсолютно не думає про це, бо зараз найголовніше для нього – це побачити Господа. Він не подумав про те, що може безглуздо виглядати зі сторони, як ми часто думаємо: “А як на нас подивляться? Як цей мій крок зрозуміють інші люди?” Такі питання, що не дають людині поступити по совісті, по правді Божій, задає собі той, хто живе хибним життям. А Закхей перестає думати про те, що про нього думатимуть, він забуває про все на світі, йому важливо лише одне – побачити Христа. Але насправді не лише йому одному це важливо.
Це була людина, яка мала владу і жила за законами світу цього, як і ми з вами найчастіше живемо за законами цього світу, а не за законами Божими. Закони світу цього дуже жорсткі, вони не дають людині свободи, не дозволяють розслабитися і бути самим собою. А Господь якраз дає нам таку можливість. І більше того, Він нас як би змушує бути самими собою: ніколи не надівати на себе маску, ніколи не грати чужу роль, взагалі нічого в житті не грати, жодних ролей, а завжди і постійно бути самими собою. І найчастіше це найнестерпніше для нас. Уявіть собі на хвилину, що люди, які знаходяться поруч з нами, побачать нас такими, якими ми є насправді. Страшно подумати, що люди знатимуть, хто я є в цю хвилину. От так, заглядаючи іноді всередину себе, нам і самим неприємно дивитися, і навіть наодинці ми не завжди маємо мужність до кінця розкритися перед Богом, бо це вкрай неприємно.
Але в той момент, коли людина думає тільки про те, як на неї подивиться Господь, Господь дивиться на неї, як Він подивився і побачив Закхея, який забрався на дерево, піднявся над землею, став вище. Господь помічає його і каже: “Сьогодні Мені належить бути в тебе в домі“. Господь, Який нічого не потребує, Який нічим не обмежений і не зобов’язаний, має бути в домі Закхея, має до нього прийти. “Мені належить бути в тебе в домі, швидше злізай. Я до тебе йду, ні до кого іншого”. Таке відчуття, що весь шлях в Єрихон Господь пройшов спеціально, щоб прийти в гості до цієї дивної людини, щоб безліч її гріхів були знищені любов’ю Христовою.
І Закхей у повному розкаянні промовляє надзвичайно важливі слова: “Якщо кого скривдив чим, поверну вчетверо“. Він приносить такі глибокі плоди покаяння, готовий усе своє життя поміняти тільки через те, що відчув, – саме до нього йде Господь. Він здолав свій власний гріховний стан, зумів скрушити твердиню свого гріха, ці стіни Єрихонські, простим упокорюванням, згодою бути грішником, смішним і безглуздим, але тільки з Христом.
І Христос каже про нього: “Він син Авраамів“. Закхей – син Авраамів, бо Авраам так поступав, як і нам слід поступати: коли Господь його кликав, він тут же чув Господа і відразу відгукувався: “Це я, Господи”. На кожен звук голосу Господнього, – це я! І от Закхей поступив, як Авраам, він почув, як йде Господь, він своїм життям відгукнувся, вдерся на дерево і тим самим сказав: “От я, Господи, поглянь на мене”.
Цей епізод дає нам можливість побачити, як Господь шукає кожного з нас, як Він до кожного з нас йде. Для кожного з нас Господь здійснює цей важкий шлях з Єрихону в Єрусалим, щоб цей шлях був пройдений і нами разом з Ним, щоб з цієї миті, коли ми зустріли Господа, ми пішли в Єрусалим, прагнули б у Царство Небесне, залишили б усе на світі, змогли сказати наступні слова: “Я вчетверо поверну Господові, щоб Твоя милість і Твоя любов ніколи не відступали від мене”. І нам би, як Закхею, слід постаратися піднятися до того, щоб Господь нас помітив. А підвищення наше – у нашому упокорюванні, коли ми піднімаємося над натовпом пристрастей, шумом і гамором людських думок і суджень, коли ми не думаємо, що думають про нас інші люди, не приміряємо чужий одяг, коли ми не прагнемо зовні бути хорошими і виставити напоказ те, що нам ніколи не належало, а ходимо перед Богом, як ходив Авраам. Тоді Господь приходить у наш Єрихон, щоб кожного з нас знайти, як Він знайшов Закхея. І знайти нас можна тільки тоді, коли ми подібно до Авраама, на кожен Його заклик можемо сказати: “Це я, Господи”.
Автор: протоієрей Алексій Умінський
