«Хвалимось і скорботами, знаючи, що від скорботи походить терпіння, від терпіння – досвідченість, від досвідчености – надія, а надія не посоромить, тому що любов Божа влилась у серця наші Духом Святим, даним нам» (Рим. 5:3-5), – ці слова можна в повній мірі віднести до єрихонського сліпого, який довго і наполегливо чекав своєї зустрічі з Христом. Можливо, йому було «провіщено Духом Святим» (Лк. 2:26), як старці Симеону, що він зустріне… Христа Господнього, тобто довгоочікуваного Месію, чи можливо, йому було лише провіщено, що він колись прозріє. Насправді, нам це невідомо, але єдине, у чому ми можемо бути впевнені, так це те, що Вартимеєм рухала надія.
Попри всі намагання оточення, він продовжував кричати: «Ісусе, Сину Давидів, помилуй мене!» (Лк. 18:38). Так може кричати лише людина, яка потребує нагальної допомоги, на кшталт Петра, який кричав серед бурхливих вод Генісаретського моря: «Господи, спаси мене!» (Мф. 14:30).
«Стукайте, і відчинять вам; бо кожен, хто просить, одержує, і хто шукає, знаходить, і тому, хто стукає, відчиняють» (Мф. 7:7,8), – що ж поробиш, коли стукати доведеться довго і наполегливо, щоб відчути реальну потребу в Богові.
«Хіба Бог не захистить обранців Своїх, що волають до Нього день і ніч, чи баритиметься до них? Кажу вам, що захистить їх скоро. Але Син Людський, коли прийде, чи знайде віру на землі?» (Лк. 18:7,8), – ці слова містяться на початку 18-го розділу Євангелія від Луки, розділу, що закінчується розповіддю про зцілення єрихонського сліпця. Це і було відповіддю на запитання: Чи знайде Син Людський, коли прийде, віру на землі? – Знайшов, принаймні в єрихонському сліпці. Віру, породжену надією.
У багатого юнака чи з «одного з начальників», як висловився про нього євангеліст Лука, і про якого ми дізнаємося з того самого 18-го розділу, такої надії не було, а було сподівання на власне багатство, що завадило йому побачити в Співрозмовникові більше, ніж «Учителя благого». Загалом, побачити тілесним оком, що Ісус Назарянин – це не просто раввуні, не вчитель моральності, не навіть пророк Божий, а Син Божий, Спаситель світу – просто неможливо. Це можна відчути лише серцем, чистим серцем: «Блаженні чисті серцем, бо вони Бога побачать» (Мф. 5:8). От чому серед усього натовпу, що оточував Ісуса того дня, Його месіанську гідність у той момент зміг лише відчути сліпець, який проте мав чисте, незаплямоване серце.
Але не варто думати, що відсутність зору сприятиме чистоті серця: адже згідно євангеліста Матфея, під стінами єрихонськими було «двоє сліпих, що сиділи при дорозі» (Мф. 20:30), які обидва просили про милість Божу. Після отримання зцілення, вони теж обидва «пішли за Ним» (Мф. 20:34). Проте спогади в оточення залишились лише про одного з них: «сина Тимея, Вартимея» (див. Мк. 10:46), більш за все, другий сліпець невдовзі змішався з натовпом і слова Христові: «Йди, віра твоя спасла тебе» (Мк. 10:52), стосувалися лише Вартимея, прозрівшого сліпця, який натомість мав добрий духовний зір, що не можна сказати про другого сліпця, ім’я якого залишилося невідомим.
Редакція сайту
Щоб завантажити цей запис у форматі doc натисніть на посилання:
Ваш коментар: