Старе й нове (закінчення)

Нагорна проповідь, Гюстав Доре

Був ще один пункт, у якому Євангеліє заперечувало Старий Завіт. Закон визнавав за чоловіком право залишити дружину з найменшого, іноді малозначущого приводу. Це було відбитком патріархального права, яке панувало на Сході. Хоча в Біблії високо цінувалися любов і жіноча цнота, а мати оточувалася пошаною, за Законом становище жінки мало різнилося від прийнятого в інших країнах. Чоловіка називали «баал» – пан; дружина поряд зі слугами і домашнім майном була майже його власністю. Цим пояснюється параграф Закону, який полегшував чоловікові розірвання шлюбу.

Книжники, здогадуючись, що Ісус дивиться на розлучення інакше, втягли Його в дискусію. Відповідь Учителя стосувалася не тільки закону, але й політики, оскільки торкалася самого тетрарха. Адже Антипа кинув дружину, щоб одружитися з Іродіадою. Іван Хреститель постраждав саме за те, що засудив вчинок правителя. Ісус у категоричній формі відкинув думку, ніби Мойсеїв Закон схвалює розлучення. За Його словами, Мойсей у цьому випадку зробив поступку «жорстокосердю» людей. Це дуже важливе свідчення, яке суперечило народному переконанню, ніби Мойсей усю Тору отримав безпосередньо з Неба. Ісус описав Своїм слухачам ідеал шлюбу. Шлюб встановлений Творцем і всупереч поширеній думці не є лише службовим засобом для народження дітей. Коли «двоє стають одним тілом», це є диво. Божий дар, який мають лише люди. «Що Бог з’єднав, того людина нехай не розлучає». Подружня єдність може бути зруйнована лише невірністю.

Ця засада навіть учням видалася нездійсненною. Вони вирішили, що в такому разі краще взагалі не одружуватися. «Не всі сприймають це слово, а кому дано», – відказав Ісус (Мф. 19:5-11). Як і Мойсей, Він розумів недосконалість і слабкість людини, але не мав наміру через це принижувати ідеал. Він допускав і безшлюбність, яку розглядав як особливе покликання. Одночасно багато хто з Його апостолів, зокрема Петро і Пилип, були одружені. Перші християни називали сім’ю «домашньою Церквою». Сам Христос відмовився від одруження не для того, щоб принизити його, а насамперед тому, що цілком належав Отцеві і Своєму служінню. Його любов обіймала кожну людину.

Інше ставлення до жінки Христос утвердив ще на початку Свого служіння. Йдучи до Галилеї з Єрусалиму, Він проходив землею самарян. Спекотного полудня, втомившись від ходи, Ісус сів перепочити біля старої криниці, з якої місцеві жителі з давніх-давен брали воду. Учні залишили Його і пішли роздобути якусь їжу.

Саме тоді до криниці підійшла самарянка з глеком. Вона вкрай здивувалася, коли Мандрівник попросив у неї напитися. Адже юдеї, як нинішні старообрядці, вважали неприпустимим пити з іновірцем з однієї посудини. У відповідь Незнайомий сказав, що сам може дати «живої води», напившись якої вона вже не відчуватиме спраги.

Простодушна жінка сприйняла ці слова буквально.

Господи, дай мені цієї води, – сказала вона, – щоб я не хотіла пити і не приходила сюди черпати.

Іди поклич чоловіка свого і приходь сюди.

Не маю я чоловіка.

Правду сказала, що чоловіка не маєш, бо п’ять чоловіків мала, і той, кого маєш тепер, не чоловік тобі; це ти правду сказала.

Самарянка збагнула, що Співрозмовникові відкрита сумна повість її життя. Їй одразу ж спало на думку запитати в Нього про старі чвари між самарянами та юдеями.

Господи, бачу, що Ти пророк. Батьки наші поклонялися на цій горі, а ви говорите, що місце, де належить поклонятися, знаходиться в Єрусалимі. (Самаряни вважали законним місцем богослужіння не Єрусалим, а гору Гаризим).

Жінко, повір Мені, що надходить час, коли будете поклонятись Отцеві, і не на цій горі, і не в Єрусалимі. Ви кланяєтеся тому, чого не знаєте, а ми кланяємося тому, що знаємо, бо спасіння – від юдеїв. Але прийде час, і нині вже є, коли справжні поклонники кланятимуться Отцеві духом та істиною, бо таких поклонників шукає Отець Собі. Бог є Дух, і тим, що поклоняються Йому, належить поклонятися духом та істиною.

Христос і Самарянка, Карл Генріх Блох

Знаю, що прийде Месія, званий Христос, – відповіла вона. Коли Він прийде, сповістить нам усе.

Це Я, Який розмовляю з тобою, – сказав Ісус.

Тут до криниці повернулися учні. Їх вразило, що Учитель розмовляє зі самарянкою. Вона ж, схвильована, поспішила до міста, аби розповісти одноплемінникам про цю зустріч.

Учителю, їж! – запропонували учні.

Я маю їжу, якої ви не знаєте.

Вони перезирнулися. Хто міг нагодувати Його у цьому негостинному місці? Але ще більше здивувалися вони, дізнавшись, що не їм, а цій простій жінці, до того ж повії і єретичці, Він вперше відкрито сказав про Себе як про Месію і посвятив її в сутність вічної релігії духу… (Ін. 4:4-42).

* * *

Для Сократа жінка була лише тупим настирливим створінням, а Будда не дозволяв своїм послідовникам навіть дивитися на неї. У дохристиянському світі жінки найчастіше залишалися мовчазними рабинями, життя яких обмежувалося виснажливою працею і домашніми турботами. Не випадково в одній юдейській молитві були слова: «Дякую Тобі, Боже, що Ти не створив мене жінкою…»

Христос повертає жінці забрану в неї людську гідність і право мати духовні запити. Віднині її місце – не лише біля сімейного вогнища. Тому серед найближчих сподвижників Ісуса ми бачимо чимало учениць, переважно галилеянок. Євангеліє зберегло імена деяких з них: це Миріям з Магдали або Марія Магдалина, яку Господь зцілив від «семи бісів»; мати Івана та Якова – Саломія; сестра Діви Марії – Марія Клеопова; Сусанна; Іванна – дружина Хузи, домоправителя Антипи. Найзаможніші з них надавали підтримку маленькій общині.

Але Ісус не бажав, щоб їх роль обмежилася цим. У Єрусалимі Він зійшовся з родиною Еліезера або Лазаря, який жив зі сестрами поблизу міста, у селищі Вифанії. Учитель любив цей дім, в якому нерідко мав перепочинок. Якось, коли Він прийшов до них, Марфа почала клопотатися про частування, а Марія сіла біля ніг Учителя, щоб слухати Його слова. Коли старша сестра це побачила, то звернулася до Нього:

Христос у Марфи і Марії, Генріх Семірадський

Господи, чи Тобі байдуже, що сестра моя покинула мене одну слугувати? Скажи їй, щоб допомогла мені.

Марфо! Марфо! – відповів Ісус, – Ти турбуєшся і клопочешся про багато що. А потрібне ж тільки одне; Марія ж благу обрала частку, яка не відніметься від неї (Лк. 10:38-42).

Повчально, що навіть Ісусові супротивники хоча й бачили Його в жіночому товаристві, не насмілювалися зводити наклеп на Нього. Це одна з дивних рис євангельської історії. «Той, хто одного разу приборкає вітер і море, – пише Франсуа Моріяк, – мав владу вселяти великий спокій в серця… Він приборкував сердечні бурі, що починалися, бо інакше в Ньому шанували б не Сина Божого, а людину серед людей».

Згодом, коли настала година випробувань, перші жінки-християнки не полишили Господа, як інші учні. Вони були на Голгофі в мить Його смерті, супроводжували Учителя до місця поховання, і їм першим відкрилася пасхальна тайна… Євангеліє зруйнувало перепони, що здавна ділили людей. Тим, хто дотримувався обрядів Закону і хто не знав їх, юдеям та іноземцям, чоловікам і жінкам – кожному воно вказувало шлях до Царства Божого, де ставала другорядною приналежність до нації, стану, статі, віку. Спостерігаючи це диво, апостол Павло вигукнув: тут «немає ні елліна, ні юдея, ні обрізання, ні необрізання, варвара, скіфа, раба, вільного, але все і у всьому Христос» (Кол. 3:11).

Попередній запис

Старе й нове (продовження)

Нагорна проповідь, Гюстав Доре Ставлячи на перше місце духовну сутність Закону, Христос повернув первісне значення настанові ... Читати далі

Наступний запис

Земне життя і життя вічне

Впевненість у тому, що є інше життя, яке триває й після зотління тіла, притаманна людям з найдавніших давен. Такі мислителі ... Читати далі