Земне життя і життя вічне

Впевненість у тому, що є інше життя, яке триває й після зотління тіла, притаманна людям з найдавніших давен. Такі мислителі як Платон і Посидоній уперше по-філософськи обґрунтували цю думку. Вони стверджували, що наш земний шлях є лише прелюдією вічності. Платон навіть вважав уміння готуватися до смерті головною доброчинністю мудреця.

Старозавітна релігія в цьому сенсі була винятком. Дуже довго вона не мала відповіді на запитання про посмертну долю людини. Внаслідок цього юдеї були змушені запозичити уявлення про потойбічне життя в інших народів. Халдеям та гомерівським грекам воно бачилося у вигляді підземної області, де тіні померлих знаходяться в напівсонному стані. За цим зразком у Старому Завіті було створене уявлення про Шеол – Пекло. Справжнє ж «продовження життя» вбачали головним чином у нащадках.

Доки особистість ще не відділяла себе від цілого – від племені, людина могла миритися з ідеєю родового безсмертя. Але з поглибленням індивідуальної свідомості вона почала викликати протест. Плач Йова – вражаюче свідчення релігійної кризи, яку довелося подолати Ізраїлеві. Праведники страждають, а злі торжествують. Де ж шукати правду Божу? Тільки в потойбічному? Але такої спокуси Старий Завіт спромігся уникнути. Відмовитися від віри в справедливість і благість Сущого теж було неможливо. Отже, добра воля Творця має бути несповідним чином явлена тут, на землі…

Такий був стан умів в Ізраїлі, коли близько ІV століття до н. е. він вперше почув благовіщення про вічне життя. Але не «безсмертя душі» відкрилося йому, а майбутнє відродження, воскресіння цілісної людини, коли і дух, і тіло, і усе творіння Боже зможуть стати причетними до вічності.

Юдейські богослови не одразу звикли до такого новітнього для них уявлення. Проповідник та Ісус, син Сирахів, так і не зміг прийняти його. Лише в II столітті до н. е. воно обернулося на догму юдейства, складову його церковного передання. А втім, садукеї рішуче відмовилися переосмислювати уявлення про посмертя і зберегли попереднє поняття про Шеол.

Ісус Христос повністю підтвердив віру у воскресіння з мертвих. Але, постійно вказуючи на реальність майбутнього часу і перемогу Бога над тлінням, Він не проповідував спіритуалізму, для якого земне буття – мара. Євангеліє вчить не лише про потойбічне, а й про те, як ми маємо жити сьогодні.

Нагорна проповідь, Гарольд Коппін

Безсмертя, воскресіння, Царство Боже невід’ємні від того, що діється в цьому світі. Якщо людина зневажатиме своє земне служіння, це буде зрадою її покликанню. З іншого боку, на тих, хто всі сили присвячує тільки матеріальному, чекає неминуча катастрофа.

Життя коротке. Будь-якої миті від нас можуть зажадати звіту. Щоб нагадати про це, Ісус розповів притчу про багатія, який думав лише про те, щоб у його клунях було якомога більше збіжжя. Якось в урожайний рік він задумав спорудити нові житниці, але саме тоді пробила його смертна година, усі турботи стали марними. «Так буває з тим, хто збирає скарби для себе, а не в Бога багатіє», – підсумовує Ісус (Лк. 12:16-21).

Жадібність, гонитва за земними скарбами роблять людину неповноцінною; забуваючи про нетлінні духовні скарби, вона обкрадає себе. Немає нічого гіршого, ніж така сліпота.

«Горе вам, багаті, бо ви вже одержали свою втіху. Горе вам, ситі нині, бо будете голодувати. Горе вам, що смієтесь тепер, бо будете плакати і ридати!

Не збирайте собі скарбів на землі, де черв і тля точать і де злодії підкопують і крадуть. Збирайте ж собі скарби на небі, де ні черв, ні тля не точать і де злодії не підкопують і не крадуть, бо де скарб ваш, там буде й серце ваше» (Лк. 6:24,25; Мф. 6:19-21).

Христос закликав до внутрішньої незалежності від тлінних речей. «І пізнаєте істину, і істина визволить вас», – говорив Він (Ін. 8:32).

Колись, у часи пророків, навколо них збиралися люди, які зневажали нагромадження багатств і називали себе «духовними бідняками». Вони не були злидарями у звичному сенсі слова, але праведниками, які воліли визволитися з кайданів повсякденності.

Такими ж, за словами Христа, повинні бути і Його учні. «Блаженні убогі духом, бо ваше є Царство Боже» (Лк. 6:20). Вони «убогі», бо усвідомлюють, що потребують благочинних дарів Духа і сповнені надії отримати ці дари.

Якось до Ісуса прийшов заможний юнак і, низько вклонившись, запитав:

Учителю благий, що мені робити, щоб життя вічне успадкувати?

Чому ти називаєш Мене благим? – сказав Ісус. – Ніхто не благий, тільки один Бог. Коли ж хочеш ввійти до життя, то виконуй заповіді.

Христос відхилив титул «Благий», стримуючи надмірну шанобливість юнака, оскільки в його очах Він був лише людиною.

Заповіді знаєш: не чини перелюбу, не вбивай, не кради, не лжесвідчи, не кривди, шануй батька твого і матір.

Учителю, всього цього я дотримувався від юности моєї.

Ісус уважно подивився на парубка, який відразу Йому сподобався, і сказав:

Одного тобі не вистачає: піди і все, що маєш, продай і роздай убогим; і матимеш скарб на небесах; тоді приходь та іди вслід за Мною.

Юнакові облишити звичний спосіб життя було завеликою жертвою. Цей заклик захопив його зненацька. Намагаючись пробудити його совість, Ісус додав:

– Як можеш ти твердити, що виконав Закон і Пророків, адже в Законі сказано: «Люби ближнього, як самого себе», а ось безліч братів твоїх, дітей Авраамових, одягаються у злиденне лахміття і вмирають з голоду, а твій дім тріщить від багатств, проте звідти нічого не потрапляє до них[*].

Але юнак так і пішов, поринувши у сумні думки.

Багатий юнак із сумом відійшов, Джеймс Тіссо

Як тяжко тим, хто має багатство, увійти в Царство Боже, – сказав після цього Ісус учням, – Верблюдові легше пройти через вушко голки, ніж багатому в Боже Царство ввійти!

Ці слова збентежили їх, адже й самі вони плекали надію на привілеї та нагороди при дворі Месії. Безпосередній Петро висловив загальну тривогу. На відміну від молодого багатія, вони покинули все й пішли за Ісусом. На що ж тепер їм надіятися? Ісус відповів багатозначно і загадково: «Нема нікого, хто залишив би дім, чи братів, чи сестер, чи батька, чи матір, чи жінку, чи дітей, чи землю ради Мене і ради Євангелія і не одержав би сторицею вже нині, в час цей, серед гонінь, – домів, і братів, і сестер, і батьків, і матерів, і дітей, і земель» (Мк. 10:17-31).

Христос зажадав від багатого юнака «роздати усе», бо мав намір зробити його Своїм апостолом. Іншим же людям: фарисеєві Никодимові, начальникові синагоги Іаїрові, Йосифові Аримафейському, Іванні – дружині Хузи, Він не пропонував жити в бідності. Отже, це не було обов’язковою умовою спасіння.

Усе ж, Ісус часто говорив про небезпеку збагачення. Він бачив зло не в самому майні, а в поневоленні ним серця. Людина повинна допомагати іншим тим, що має сама. «Блаженніше давати, ніж приймати» – говорив Ісус (Діян. 20:35). Служіння ближнім тут, на землі, є обов’язком Його учня. Цим ще раз підкреслюється потойбічний характер євангельської етики. Людей судитимуть за їх ділами. Господь насамперед запитає не «як вірували», а як вони чинили з братами: чи нагодували голодних, чи відвідали хворих і потерпілих? Соціальне питання для Христа – питання моральне. От чому в історії християнських народів зрада Євангелія, відхід від його заповідей під приводом надій на потойбічне життя згодом отримали неминучу відплату, а принципи свободи, справедливості і братерства виявилися написаними на ворожих Церкві прапорах…

Не слід, однак, думати, ніби Христос пропонував якусь конкретну програму перебудови суспільства. Він дав людям можливість самим створювати такі проекти, виходячи з етики Його вчення. Тому, коли два брати попросили Ісуса бути арбітром при розподілі спадщини, Він заперечив: «Хто настановив Мене судити чи ділити вас?» (Лк. 12:14). Ті, що вірять Йому, без прямих указівок зможуть знайти шлях.

«Шукайте ж спершу Царства Божого і правди Його, і все це додасться вам» (Мф. 6:33). З цієї ж причини Ісус не торкався й політичних проблем епохи, а говорив про те, що було актуальне в усі часи.


[*] Цей Ісусів вислів не зафіксований у канонічних Євангеліях. Він узятий з давнього Євангелія від назареїв. Деякі біблійні тлумачі вважають його ймовірним.

Попередній запис

Старе й нове (закінчення)

Нагорна проповідь, Гюстав Доре Був ще один пункт, у якому Євангеліє заперечувало Старий Завіт. Закон визнавав ... Читати далі

Наступний запис

Царство Боже

Що ж таке Царство Боже, вість про яке посідає таке важливе місце в проповіді Ісуса? Прихильники вульгарного месіанства пов’язували це ... Читати далі