Тієї ночі, коли Бог послав архангела Гавриїла до Марії, на дашку перед її вікном випадково опинився один горобець.
Злякавшись, він уже хотів було полетіти. Але коли почув, що архангел сповістив Марії, що Вона народить Сина Божого, його маленьке серце мало не вистрибнуло з грудей від хвилювання. Горобець буквально закам’янів на своєму місці й сидів так доти, доки архангел не покинув дому.
“Чи я все добре зрозумів? Марія народить Божого Сина?” – запитував себе птах. Він відчував велике піднесення. “Мені дуже пощастило, що я почув цю розмову. Треба негайно повідомити чудесну новину людям, щоб вони приготувалися прийняти і вшанувати Дитя”.
І полетів над Назаретом у напрямку ринку.
– Я хочу розповісти вам таємницю, надзвичайну таємницю! – защебетав горобець, підстрибуючи на своїх маленьких ніжках.
Та один з продавців розгнівано закричав:
– Ви, горобці, завжди крадете в мене зерно! Геть звідси, зухвала птахо! – І пригрозив мітлою, навіть не вислухавши його.
Тоді горобець полетів на площу. Там стояли міські мудреці, завзято дискутуючи.
“Ось вони, без сумніву, послухають мене”, – подумав горобець, підбадьорюючи себе.
– Гряде щось велике для створінь, які живуть на цій землі! – зацвірінькав він, сівши на даху домівки над їхніми головами.
Мудреці на якусь мить піднесли свої очі, подивилися на нього й знову продовжили дискутувати. Вони навіть не помітили, як птах, не зважаючи на кота, далі стрибав по даху, щоб привернути їхню увагу.
Розчаровано похитуючи головою, горобець полетів до столиці й попрямував до королівського палацу.
– Як ти смієш перелітати через мури королівського двору? – закричав вартовий.
– Я прибув, щоб повідомити важливу новину, – заквилив горобець. – Невдовзі народиться Син Божий, Господь неба й землі.
– Якщо ти негайно не замовкнеш, я посаджу тебе в клітку! – загудів басом начальник охорони. – Наш король є володарем усього й усіх!
Але горобцеві вдалося втекти від вартових. Крізь вікно він проник у палац і полетів до тронної зали.
– Виженіть цього настирливого птаха! – крикнув розгніваний король, навіть не вислухавши того, що хотів повідомити йому птах.
Вартові й слуги кинулися ловити горобця. Той, злякавшись, хотів утекти, але тим часом вікно зачинили.
– Ловіть його! Ловіть його! – кричали слуги й охоронці, бігаючи кімнатами, в яких птах намарно намагався сховатися.
На щастя, в останній кімнаті горобець знайшов шпарину у вікні й випурхнув на волю.
– Ура! Нарешті мені вдалося втекти! – запищав горобець, здіймаючись високо в небо. Звідти він побачив неподалік від якогось села дітей, які весело бавилися в снігу.
– Діти вислухають мене! – подумав птах і швидко полетів до них.
І справді, щойно він сів на снігу, як усі діти зібралися навколо нього.
– Цей горобчик такий гарний! – казали вони. – Навіщо він прилетів сюди? Може, хоче побавитися з нами…
– О ні, я прибув сюди, щоб повідомити вам пречудову таємницю! – прощебетав птах. – Невдовзі народиться на землі, саме серед нас, Дитя, Син Божий!
– Послухайте: ціп, ціп, ціп… – сказала якась дитина. – Здається, він хоче нам щось сказати…
– А я вам кажу, що він голодний! – вигукнула дівчинка й дала горобчикові крихти хліба.
Але птах навіть не думав про їжу. Він прилетів сюди з важливої причини. Тож, аби ще більше привернути увагу дітей до себе, горобець почав бити крилами й знову повторив усе, стараючись говорити якнайвиразніше.
– Ми дуже хотіли б зрозуміти тебе! – промовила якась дитина до пташки, гладячи її. Горобець усвідомив, що діти, на жаль, його не розуміють.
Горобець дуже зажурився, що нікому не може розповісти про велику таємницю. “Як шкода, люди так і не дізнаються про те, що має статися! – думав він. – Дорослі вдають з себе глухих і проганяють мене, а діти, такі милі, не можуть зрозуміти моєї мови…”
“Якщо я не повідомлю людей, то нікого, зовсім нікого не буде біля стаєнки Святої ночі, щоб привітати Сина Божого! Хай там що, та я мушу щось зробити!”
Отож він скликав інших горобців і розповів їм про те, що почув у будиночку Марії. Горобці дуже втішилися, так само, як і він.
– Якщо люди не хочуть зрозуміти, яке Дитя має народитися, то ми принаймні повідомимо про це інших птахів, – вирішили горобці. Вони миттю розлетілися на всі боки й усюди почали розказувати новину. Жайворонки, зяблики, вільшанки, соловейки й чорні дрозди та й усі інші птахи довідалися про велику подію. Світ птахів став жити в радісному очікуванні. Усюди тривали приготування. Птахи, чекаючи на народження Сина Божого, проводили репетиції й виконували свої найгарніші пісні.
Коли Ісус народився і Його поклали в ясла, то першими, хто побачив Дитя, були ослик (на ньому Йосиф і Марія приїхали до Вифлеєму), віл, який стояв у стайні, вівці та маленька голубка, яка негайно повідомила всім птахам радісну новину.
На даху стаєнки сіли горобці й охороняли Дитятко, тим часом усі інші птахи радісно виспівували пісні.
Потім прийшли перші пастухи, які нарешті довідалися про новину від ангелів небесних. Вони здивувалися, побачивши біля Ісуса радісних птахів. Глянули один на одного й сказали: “Заспіваймо й ми”.
Відтак приєдналися до хору, який складався з солов’їв, жайворонків, вільшанок та дроздів, загравши на флейтах і сопілках.
Почувши їх звіддаля й зрозумівши, що народився Син Божий, інші люди теж втішилися й почали співати. Згодом радість запанувала в усіх куточках землі.
Можете собі уявити, як радів наш горобчик! Завдяки йому, маленькій пташці, біля новонародженого Ісуса зібралося стільки створінь і пролунало чимало радісних пісень. Цей звичай зберігся до наших днів, отож ще й сьогодні у Святвечір у кожному домі діти й дорослі співають коляди.
* * *
Горобець – чудовий символ малості, крихкості й слабкості християнської новини про Господнє Різдво. Але саме такою є дорога, яку вибрав Бог, щоб повідомити про Свій прихід у світ. Він прийшов бідним Дитям, якому допікав холод, яке наражалося на небезпеку й мусило втікати, щоб уникнути смерті. А нині Ісус Христос зі словом Своїм завжди перебуває з нами. Проте горобець водночас виявляє велику відвагу: його не розуміють, не приймають, але він не відмовляється від свого завдання.
Так само християни продовжують наполегливо й уперто повідомляти всім про Різдво Ісуса.
