Спокуса: зіткнення в пустелі – частина 2

Спокуса Христа, Арі Шеффер

Озираючись на випробування, яким Сатана піддав Христа, я бачу, що диявол говорив, загалом, про прийнятні речі. Він запропонував Ісусу залишитися людиною, позбавившись від звичайних незручностей: їсти свіжий хліб і забути про працю і голод, насолодитися польотом без жодного ризику, отримати славу і владу, не боячись одного разу бути поваленим, – одним словом, пропонував корону, а не хрест. (Від усього цього Христос відмовився, адже багато хто з нас, Його послідовників, про це мріє.)

Апокрифічні євангелія, які Церква не визнає, дають уявлення про те, що було б, якби Ісус піддався на умовляння сатани. Автори цих вигадок оповідають нам про те, як Ісус ще дитиною майстрував з глини горобців і вдихав у них життя, як кидав у струмок сушену рибу і вона дивовижним чином оживала. Приятелів, які не догодили Йому, Він перетворював на козлів, позбавляв людей зору і слуху просто заради задоволення їх вилікувати. Апокрифічні євангелія – далекий предок сучасних коміксів. Якщо в них і є що цінне, так це контраст із справжніми Євангеліями. Справжній Месія ніколи не творить чудес для власної вигоди. Спокуса в пустелі – перше свідоцтво того, що Ісус не бажає слідувати земним правилам.

Малькольм Магерідж, знімаючи документальний фільм в Ізраїлі, раптом замислився про спокусу:

«Усе це досить дивно. Був самий час знімати: тіні подовжилися, і світло ще не ослабло. І тут я випадково помітив неподалік безліч камінців, однакових і надзвичайно схожих на добре пропечені свіжі буханці. Як легко Христос міг перетворити ці кам’яні буханці на справжні, перетворив же він воду на вино на весільному бенкеті! Врешті-решт чому б і ні? Римляни роздавали безкоштовний хліб, і люди славили царство кесаря, так і Христос міг би прославити Своє Царство…

Ісус міг за помахом руки зробити так, щоб в основі християнства опинилися б не хистке Євангеліє і повержена Людина на Хресті, а тверді соціально-економічні принципи… Утопія стала б життям, надія перетворилася б на упевненість, мрія стала б реальністю. Ісуса-благодійника славили б і в Лондонській школі економіки, і в Гарвардській школі бізнесу; на площі перед Парламентом височіла б Його статуя, пам’ятники Йому встановили б і на Капітолійському пагорбі, і на Червоній площі… Але Він відмовляється і каже, що слід поклонятися одному лише Богові».

На думку Магеріджа, у центрі випробувань, яким Сатана піддав Христа, – основне питання, що займало думки юдеїв: яким має бути Месія? Народний Месія, Який перетворював би каміння на хліб, щоб годувати натовпи людей? Месія Тори, який височіє в славі на вершині храму? Цар-месія, який править не лише Ізраїлем, але і всіма царствами землі? Загалом, Сатана запропонував Ісусу стати Месією, в якому, як нам здається, має потребу людство. І я вимушений визнати, в описі Магеріджа я дізнаюся Месію, якого я собі уявляю.

Ми згодні на будь-якого Месію, окрім Месії, Який страждає, яким і був Ісус. У якійсь мірі і Ісус не бажав страждань. Сатана майже влучив у ціль, коли запропонував Йому стрибнути вниз з даху, щоб випробувати Господа. Подібна спокуса спіткала Христа ще раз. Одного разу в гніві Ісус суворо відштовхне Петра: «Відійди від Мене, сатано! Ти спокуса Мені, бо думаєш не про Боже, а про людське» (Мф. 16:23). Петро усього лише спробував заперечити, коли Ісус передбачив Свої страждання і смерть: «Нехай не буде цього з Тобою!» (Мф. 16:23). У цьому мимовільному протесті Ісус упізнав шепіт Сатани, що пропонує обрати легкий шлях.

Відійди від Мене, сатано!, Джеймс Тіссо

Навіть на хресті Ісус вимушений боротися з тією ж спокусою, коли розбійник, насміхаючись, каже Йому: «Якщо Ти Христос, спаси Себе і нас» (Лк. 23:29), а натовп підхоплює: «Якщо Він Цар Ізраїлів, нехай тепер зійде з хреста, і ми увіруємо в Нього; уповав на Бога, нехай тепер порятує Його, якщо Він угодний Йому» (Мф. 27:42-43). Але порятунок не прийшов, дива не сталося, не було легкого безболісного шляху. Щоб спасти інших, Ісус попросту не міг спасти Самого Себе. І Він знав про це, коли зустрівся з сатаною в пустелі.

* * *

Відійде, сатано!, Вільям Гол

Спокуси, з якими мені доводиться боротися, – цілком звичайні людські вади на зразок похоті і жадібності. Проте я бачу, що Христа спокушали не цим: під питання ставилася причина, через яку Він прийшов у світ, «стиль» Його дій. Сатана показав Йому, що мети можна досягти набагато швидше. Можна нагодувати натовп і завоювати народну любов, можна отримати владу над усіма царствами Всесвіту, не наражаючи себе на жодну небезпеку. «Навіщо так повільно іти до того, що добре?» – уїдливо помічає сатана в поемі Мільтона.

Спокуса в пустелі показала, наскільки велика різниця між Божою могутністю і силою сатани. Диявол може спокушати, примушувати, знищувати. Люди теж цьому навчилися, а вже політики, які знаходяться при владі, тут визнані майстри. Батогом, палицею чи автоматом одна людина може змусити другу робити майже все що завгодно. Сатана діє ззовні, примусово.

Господь, навпаки, діє зсередини, Він нікого не примушує. Така сила може здатися слабкістю. Господь змінює людину зсередини поступово, Він не йде проти людської волі. Усе це схоже на самозречення. Батьки і закохані знають: любов безсила, якщо той, кого любиш, відштовхує твою любов.

«Господь не нацист», – сказав Томас Мертон. І справді. Творець світу став жертвою світу, безсилий перед купкою стражників у саду. Бог став слабким з єдиною метою: Він хотів, щоб люди самі вибрали, як з Ним поступити*.


* У п’єсі Дороті Сейєрс «Людина, народжена Царем» Ірод каже волхвам: «Не можна любити підданих. Коли знайдете вашого царя, так йому і передайте. Людьми правлять лише три речі – страх, жадність та ілюзія безпеки». Цар Ірод добре засвоїв основні принципи сатани. Ісус у пустелі від них відмовився.

Попередній запис

Спокуса: зіткнення в пустелі - частина 1

Згідно з Євангеліям єврей з Галілеї на ім'я Ісус був не хто інший, як Син Божий, посланий з небес на ... Читати далі

Наступний запис

Спокуса: зіткнення в пустелі - частина 3

Серен Кьєркегор так писав про Господа: «Всемогутній, рука Якого така важка, може торкатися світу ледве помітно, і творіння набуде свободи». ... Читати далі