Про багатство і бідність

Часто стверджують, що православна етика «вважає гріхом накопичення багатств. Тоді як на Заході панує протестантська етика, яка вважає: раз людина багата – значить, її Бог любить» («Завтра», 2000, 4 липня). Не поглиблюватимемося в протестантську етику – з цього питання написана велика кількість книг. Відмітимо тільки, що на перше місце вона ставить не служіння багатству, а служіння Богові, яке абсолютно немислиме без служіння ближньому. А от втеча від світу Богу явно невгодна: «Коли ж хто про своїх і особливо про домашніх не піклується, той відрікся від віри і гірший за невірного» (1Тим. 5:8). Отже про егоїзм тут не може бути і мови.

А щоб «піклуватися» потрібно хоч щось мати. Неможливо служити «тільки Богові», не служачи при цьому людству. Протестанти зовсім не вважають, ніби багатство саме по собі чудове і що до його надбання потрібно прагнути всією душею. Біблія говорить, що в багатстві таїться величезна небезпека. Бідних і пригноблюваних Христос явно вважав за краще багатим і благополучним, про що Сам сказав: «Дух Господній на Мені; бо Він помазав Мене благовістити убогим, і послав Мене зціляти розбитих серцем, проповідувати полоненим визволення, сліпим прозріння, відпустити замучених на волю». (Лк. 4:18). Це майже пряма цитата із Старого Завіту: «Дух Господа Бога на Мені, бо Господь помазав Мене благовістити убогим, послав Мене зціляти скрушених серцем, проповідувати полоненим визволення і в’язням відкриття в’язниці» (Іс. 61:1).

Зауважимо, проте, що Христос ніде не говорить багатим, що бідні існують з їх вини. Царство Христове не від світу цього, це Він теж сказав. Є інший, горній світ вічності, і він незмірно важливіший за той світ, в якому ми сьогодні живемо і в якому являємося, по суті, мандрівниками, пілігримами. Ми сподіваємося на спасіння, на перебування поряд з Господом у Царстві Його. Досягнення цього Царства, а не надбання багатства, є головна мета життя протестантів. Вони із самого початку намагалися жити по Біблії, пристрасно шукали найперше всього Божого – і в нагороду отримали земні блага. Усе відбувалося в точній відповідності із заповіддю Христовою: «Отже, не шукайте, що вам їсти або що пити, і не турбуйтесь, бо всього того шукають люди світу цього, ваш же Отець знає, чого потребуєте. Краще шукайте Царства Божого, а те все додасться вам» (Лк. 12:29-31). І, судячи з того, що протестантам «доклалося», вони шукали правильно. Благополуччя може свідчити не про відхід від Христового вчення, а бути наслідком точного його дотримання. А якщо комусь ніяк не «докладається», то потрібно подивитися: чи того і чи так шукають? За високу духовність відплачується від Бога, ще Достоєвський казав: «Чим багатше духовно нація, тим вона і матеріально багатше».

Біблія ясно говорить, що Господь і тут, у цьому світі, може винагороджувати людей цілком земними благами. Цілком невірно вважати, ніби світ і всі багатства в ньому віддані лукавому. Так, лукавий сильний у цьому світі, але ж за грішників, що живуть у ньому, пролив Свою святу кров Ісус Христос. Не потрібно плутати поняття «світ» як сукупність тих, хто противиться Господові (світ у цьому сенсі дійсно в злі лежить) і поняття «світ» як усе, створене Ним, і особливе людство (світ у такому сенсі вже через одне це не може не бути прекрасним). Ось цей світ Бог полюбив так, що віддав за нього Сина Свого Єдинородного.

Голгофа, Мігай Мункачі

Христос не заборонив нам служити сім’ї, суспільству, державі. Служіння у світі і світу, вважають багато християн, прямо наказано Біблією. Ці сфери життєдіяльності теж потрібно ушляхетнювати, вносячи в них християнські погляди. Зіткнення зі світом і справді небезпечне, але в ньому ж можна виявити свою християнську суть. Важливо зрозуміти, що джерело всякого зла – сама людина. Вічна біда всього людства: шукати причину всіх лих поза людиною. То винен несправедливий соціальний лад, то політична система погана. Робився і робиться простий висновок: усе це потрібно змінити, краще зовсім знищити – тоді і настане «світле майбутнє». Пробували усе знищити, і не раз, а толку ніякого. Це не означає, що соціальний лад і політичні системи не потрібно удосконалювати. Але це означає, що джерело зла – не в них. Він – у гріховній природі самої людини, в її серці, бо «бо від серця виходять злі помисли, вбивства, перелюбства, любодіяння, злодійство, лжесвідчення, хула». (Мф. 15:19). І доки людина не прийме в серце своє заповіді Господа і Спасителя нашого Ісуса Христа, як вони викладені в Євангеліях, поки не стане наслідувати їх у повсякденному житті, – зло, що мешкає в серці людському, завжди знайде, як виявити себе в будь-яких економічних, соціальних і політичних структурах.

Важко дотримати міру у ставленні до багатства, грошей. Але і тут справа не в багатстві, а в тому, що людина дає йому поневолити себе. Погане не «срібло» саме по собі: «Моє срібло і Моє золото, – говорить Господь Саваоф» (Агг. 2:8). Погане сріблолюбство: «…Корінь усього лихого є сріблолюбство, віддавшись якому, деякі ухилилися від віри і самі себе віддали багатьом скорботам» (1Тим. 6:10). Забувають біблійну мудрість: «Хто любить срібло, той не насититься сріблом, і хто любить багатство, тому немає користи від того» (Еккл. 5:9).

Не можна забувати, що в Біблії є немало текстів, які свідчать про те, що благополуччя може бути знаком Божого благовоління. Багатство від Бога і для Бога – благо, багатство для себе – пастка, і потрапляє до неї всякий користолюбець. «Не можете служити Богові і мамоні» (Лк. 16:13). Шлях багатого і справді небезпечний, йому дуже важко спастися: «Бо легше верблюдові пройти крізь вушко голки, ніж багатому ввійти в Царство Боже» (Мк. 10:25). Звідси така звичайна в історичному християнстві перевага не помірності і невибагливості, а саме убогості як чогось безумовно угодного Богові, навіть як найнадійнішого способу спастися.

У нашій країні для підозрілого ставлення до багатства є всі підстави. Та все ж убогість як свідома відмова від всяких спроб покращити своє положення навряд чи угодна Богові. Все-таки убогість сама по собі не обов’язково спасає, як багатство саме по собі не обов’язково губить. Головне – гріх, жадання багатства, а воно може опанувати (і часто оволодіває) як раз найубогіших людей. Дуже мудро висловлювався з цього питання філософ С. М. Булгаков: «Можна (хоча і важко) мати велику власність і бути від неї духовно вільним, володіти дуже слабо розвиненим почуттям власності і, навпаки, можна (і надзвичайно легко) бути бідняком, що не має майже ніякої власності і згорає від почуття користолюбства, жадності, заздрості до імущих».

Все-таки убогості потрібно б цуратися, не шукати її свідомо і вже, тим більше, не звеличуватися нею. Потрібно пам’ятати старозавітну мудрість: «…Убогости і багатства не давай мені, годуй мене насущним хлібом» (Прит. 30:8).

Автор: професор, д-р Ігор Подберезський

Попередній запис

Чи грішно бути багатим?

У церковному середовищі склалося враження, що багатство, бути багатим – це гріх. На доказ цієї тези наводять біблійні приклади, як ... Читати далі

Наступний запис

Про багатство і бідність (закінчення)

Теологія досягнення успіху Земні справи, при всій їх важливості, не повинні загороджувати головного – спасіння для вічного життя. Шукати треба ... Читати далі