«Того ж першого дня після суботи, ввечері, коли двері дому, де зібралися ученики Його, були замкнені з остраху перед юдеями, прийшов Ісус і став посередині, і каже їм: мир вам! Сказавши це, Він показав їм руки, і ноги, і ребра Свої. Ученики зраділи, побачивши Господа. Ісус же сказав їм вдруге: мир вам! Як послав Мене Отець, так і Я посилаю вас…. Фома ж, один з дванадцятьох, який звався Близнюком, не був тут з ними, коли приходив Ісус… Через вісім днів ученики Його знову були в домі, й Фома з ними. Прийшов Ісус, коли двері були замкнені, став посеред них і сказав: мир вам! Потім говорить Фомі: дай палець твій сюди і подивись на руки Мої; подай руку твою і вклади в ребра Мої, і не будь невірним, але вірним. Фома у відповідь сказав Йому: Господь мій і Бог мій! Ісус говорить йому: ти повірив, тому що побачив Мене; блаженні ті, що не бачили й увірували» (Ін. 20:19-29)
Ситуація учнів увечері перед Пасхою подібна на становище багатьох із нас. У той час їхнє життя аж ніяк не було солодким. Вони цілковито втратили орієнтири: прибиті горем, охоплені сумнівом, їхній учитель Ісус, задля Якого вони покинули все, той, кого вони вважали Месією, помер на хресті, ганебно помер на хресті. Його поховали. Він їх покинув. Разом із Ним розвіялися і їхні мрії, надії, сенс існування.
Дехто з нас на власному досвіді пережив втрату дорогої людини. Фізичну втрату, емоційну, смерть, відхід, розлуку… Ми знаємо, який тягар гіркоти, страждання й горя лягає на подібні події.
Апостолам до цього додається ще інший руйнівний елемент: страх. Це добре зрозумілий страх перед юдеями. Після того, як юдеї вбили їхнього провідника, чи не підуть вони на все, щоб знищити Його учнів? Апостоли ховаються, не показуються на людях, замкнули двері свого дому. Вони замкнулися у своєму страху, у тривозі за власну долю. Іноді й ми немовби скуті страхом у тій ситуації, яку переживаємо, а також невідомістю, що з нами буде в майбутньому. Сум і страх: на жаль, багато хто впродовж свого життя на власному досвіді переживає ці дві ситуації.
Апостоли ще зіштовхнуться із сумнівом, тим, який дещо згодом висловить Фома. Ми хочемо вірити, побачивши все на власні очі, мати реальні докази того, що Ісус, Який помер, зараз живий; нам важко повірити у те, що інші кажуть нам про Бога, хоч їхнє свідчення таке правдиве.
Смуток, страх, сумнів – три ситуації, які ми чудово знаємо!
Отож, яку відповідь Ісус дає на ці, так добре відомі нам, труднощі апостолів?
По-перше, Він відповідає Своєю присутністю у їхній розгубленості, у їхньому смутку: Він «став посередині». Ісус просто був там, присутній, воскреслий. І поруч з нами також перебуває Ісус, навіть якщо ми цього не знаємо, не усвідомлюємо. У кожну мить (порівняйте останній вірш Євангелія від Матфея 28:20: «Ось Я з вами по всі дні, до кінця віку»), особливо тоді, коли ми страждаємо, Він поряд із нами, з усією Своєю життєвою силою, готовий нас облегшити, допомогти нам іти далі. Його любляча присутність проганяє усякий смуток.
По-друге, Своїми словами «Мир вам!», тими словами, які Він тричі повторить у цьому короткому уривку. Достатньо наголосити, що це найважливіші слова для Воскреслого. Перемігши смерть, у світлі Свого воскресіння Він приносить насамперед мир. Це не просто форма ввічливості чи загальноприйняте привітання, це безцінна благодать. Через Ісуса на нас сходить правдивий мир. Навіть серед наших випробувань ми можемо знайти і зберігати мир. Не завдяки зусиллям над самими собою, які часто не дають результату в такі хвилини, а приймаючи присутність Христа, що так нас утішає, погоджуючись прийняти мир, який Він приносить і який для нас такий цінний у подоланні труднощів. Його мир визволяє нас із наших страхів.
І врешті, відповідь Фомі, урок, який Ісус йому дає, – це шлях до щастя, який Він нам показує, і який виходить за межі наших випробувань: «Блаженні ті, що не бачили й увірували» – тобто блаженні ми всі, всі ті, які вже дві тисячі років ідуть за Христом, ніколи Його не бачивши, однак зустрівши у вірі. Того Ісуса, Який присутній невидимо, але живий; Ісуса, Який захотів, щоб ми побачили Його нашими тілесними очима у Євхаристії. Віра є найкращим «анти-сумнівом»!
«Блаженні ті, що не бачили й увірували» Не ті, хто має багатство, таланти, безпеку; не ті, хто не знає труднощів, у кого в житті немає жодних проблем. Ні, єдиний ключ від щастя – це віра у воскреслого Ісуса, живого як сьогодні, так і вчора, так і завтра. Ось що ми відкрили; саме про це ми свідчимо, щоб поділитися цією доброю новиною з якомога більшим числом людей навколо нас.
Отож, незважаючи на наш смуток, і навіть у самій його глибині, серед наших страхів, сумнівів, ми знайдемо шлях до справжнього щастя. Якщо приймемо люблячу присутність Ісуса, Його мир, якщо повіримо в Нього, нашого єдиного Спасителя і Господа.
