«Тут був чоловік, який хворів тридцять вісім років. Ісус, побачивши, що він лежить, і знаючи, що вже довго хворіє, говорить йому: чи хочеш бути здоровим? Недужий відповів Йому: так, Господи! Але людини не маю, щоб, коли збуриться вода, опустила мене в купальню; коли ж я приходжу, інший вже поперед мене входить. Ісус говорить йому: встань, візьми постіль твою і ходи. І він одразу одужав, взяв постіль свою і пішов. Була ж субота у той день. Тому юдеї говорили зціленому: сьогодні субота, і не слід було тобі брати постіль свою. Він відповів їм: Хто зцілив мене, Той сказав мені: візьми постіль твою і ходи. Його спитали: Хто Той Чоловік, Який сказав тобі: візьми постіль твою і ходи? А зцілений не знав, хто Він, бо Ісус зник у натовпі, що був на тому місці. Потім Ісус зустрів його у храмі і сказав йому: ось ти одужав; не гріши більше, щоб з тобою не сталося чого гіршого. Чоловік цей пішов і сказав юдеям, що Той, Хто зцілив його, є Ісус. І почали юдеї переслідувати Ісуса, і шукали, як Його вбити за те, що творив такі діла в суботу» (Ін. 5:5-16).
Один віддавна паралізований чоловік перебував серед інших хворих біля чудесної купелі, не маючи нікого, хто б допоміг йому. Побачивши його, Ісус пройнявся співчуттям. Він поставив недужому запитання, яке, здавалось, було наївним, настільки відповідь на нього була очевидною: «Чи хочеш бути здоровим?» Звичайно, він цього хотів! Адже очікував на одужання тридцять вісім років!
Втім недужий відповідає з покорою, не маючи жодних ілюзій. Він уже в це не вірить, бо втратив усяку надію: немає нікого, хто б спустив його в слушний час у чудодійну воду! Він уже навіть ні на що не сподівається. Цікаво, що Ісус не обіцяє оздоровити його. Він застає його зненацька, несподівано, оздоровляє без попередження, миттєво.
І ось недужий став цілковито здоровий, та чи спасенний він? Чи він знову не пропустив добру нагоду, цього разу, на своє нещастя, головну? Подальша розповідь залишає ґрунт для великої неоднозначності у цьому плані. Коли від нього вимагають пояснення щодо порушення суботи, він не знає імені того, хто його оздоровив, бо навіть не дізнавався про це. Він не старався познайомитися з Ним, довідатися, хто такий Ісус. По суті, чи він Його насправді «зустрів»? Оздоровлення, либонь, не сприяло його духовному поступу: він не вирішує, як інші, одразу піти за Ісусом; він не прославляє Бога, не ликує. Він навіть байдуже і невиразно говорить про чудо, яке перевернуло його життя! Без сумніву, він повинен захищатися від юдеїв і тому, звичайно, краще показати себе якомога нейтральнішим. Утім складається враження, що він заледве усвідомлює це.
Дещо пізніше Ісус зустрічає його у Храмі. Тоді Він дозволяє йому «побачити», виявити його одужання: «Ось ти одужав». Але особливо Він наголошує ось що: «Не гріши більше, щоб з тобою не сталося чого гіршого». Ці слова дещо таємничі…
Ісус не закидає йому його, можливо, егоїстичну поведінку. Він не забирає Свої слова назад, не позбавляє одужання. Натомість показує йому справжню суть: насамперед навернися, зміни своє життя. Інакше даремне твоє фізичне оздоровлення, якщо твоя душа залишиться хворою, паралізованою гріхом; якщо припишеш собі ту милість, яку дав тобі Я, не використовуючи її для поступу до спасіння, то, по суті, вона тобі не потрібна. Адже в стократ важливішим є зцілення твоєї душі. Якщо цього не відбудеться, то це набагато гірше, ніж залишатися паралізованим тридцять вісім років, адже на кону стоїть твоє життя!
Немає певності, що той чоловік зрозумів послання Ісуса. Ніщо на це виразно не вказує. Лише сказано, що він «пішов і сказав юдеям, що Той, Хто зцілив його, є Ісус». Він з’ясував Його ім’я лише тому, що так треба було. Здається, далі він не пішов. Він не говорить ані про Месію, ані про Сина Божого. Складається враження, що він надалі сприймав Ісуса просто як людину. Ніщо також не вказує на те, що він вирішив навернутися, справді постановив змінити свою думку, свою поведінку, своє життя після поради, яку отримав від Христа.
Невже він оздоровився… але не спасся? Ми також повинні бути дуже уважними до цього. Ісус нас утішає, звільняє, оздоровляє декого з нас. Що ми з цим робимо? Чи у своєму егоїзмі ретельно зберігаємо всі ці дари для себе самих, суто для особистого вжитку? Чи, навпаки, вони є шансом для глибокого навернення, новою нагодою піти за Христом, щоб свідчити Добру Новину і ступити на шлях спасіння?
