Послання до Римлян: розділи 3-5

Римлян 3

Зцілення

Лікування загальної хвороби

3:22Правда Божа через віру в Ісуса Христа у всіх і на всіх‚ хто вірує, бо нема різниці“.

Через усе своє повне пригод життя апостол Павло проніс одну мету своєї діяльності, яку він постійно мав перед собою, – подорож у Рим. У ті часи Рим був неперевершеним містом – столицею могутньої Римської імперії, яка правила усім Середземномор’ям. Поява невеликої нової церкви в Римі викликала бурхливу радість в інших християн, які знали, що майбутнє всієї Церкви до певної міри залежить від того, що відбувається в Римі. Якщо християни хотіли вплинути на світ, вони мали бути в цьому великому місті.

Павло постійно молився за римську церкву і кілька разів збирався відвідати її. Оскільки його плани все не здійснювалися, він пише це Послання – детальний огляд християнської віри.

Хто хворий?

Зцілення людських хвороб, проголошує Павло, знаходиться в повній благодаті Божій – лікуванні, яке доступне кожному. Проте люди не шукають зцілення, якщо вони не знають, що вони хворі. Якщо несподівано в програмі телевізійних новин виступить лікар і оголосить засіб лікування від, скажімо, парагвайської лихоманки, – кому це буде цікаве? Щоб його відкриття зацікавило нас настільки, щоб ми пішли робити щеплення, він повинен спочатку продемонструвати велику небезпеку, яку несе цей невідомий вірус.

Тому Послання до Римлян починається з одного з найпохмуріших висновків у Біблії. “Немає праведного ні одного” (3:10), – доходить висновку Павло. Якщо не буде знайдений засіб лікування, весь світ приречений на духовну смерть. Проте крізь скорботу доносяться виразні світлі ноти Благої Звістки (3:21-31) – стисле вираження суті Євангелія.

Римлян 4

4:13 Як зробити приємне Богові

Для того, щоб зробити богословський висновок, Павло наводить великі міркування. Він розглядає єврейську спадщину, починаючи з Авраама, який жив за сотні років до Мойсея і отримання старозавітного закону. “Повірив Авраам Богові‚ і це зараховано йому в праведність“, – пише Павло. Так само повинні поступати і ми – догоджати Богові вірою. Старозавітний закон ніколи не призначався для того, щоб усунути прірву між Богом і людьми. Це може зробити лише Ісус Христос. Павло підкреслює, що закон був даний не для того, щоб зробити можливим покаяння, але для того, щоб вказати на його необхідність (5:20).

Римлян 5

5:1 Що означає “отже”

У Посланні до Римлян Павло крок за кроком вибудовує свою аргументацію. Багато в чому це нагадує юридичний документ, що видно з частого вживання обумовлюючих слів “отже” і “бо” (більше 100 разів). Крок перший: ніхто не праведний, і всім потрібна допомога (3:20). Крок другий: Бог надав цю допомогу в особі Свого Сина, уклавши з нами мир (5:1). Крок третій: тому Бог більше не засуджує тих, хто живе в Христі (8:1).

Сучасна Дитина Миру

Бог ліквідовує прірву

5:7-8Бо навряд чи хто помре за праведника; хіба що за добродійника, можливо, хтось і зважиться померти. Бог же Свою любов до нас доводить тим, що Христос помер за нас, коли ми були ще грішниками“.

Дон Річардсон у наші дні

Дон Річардсон провів декілька сповнених розчаруванням років серед людей племені саві в Новій Гвінеї. Він приїхав з Америки як антрополог і місіонер у надії принести християнську віру племені, яке жило майже в кам’яному віці. Проте його слова постійно натрапляли на незвичайні вірування племені.

Такі християнські цінності, як любов і прощення, не цікавили саві, оскільки вони вважали обман вищою чеснотою. Вони не бачили причини відмовлятися від жорстокості і канібалізму. Фактично, коли Річардсон розповів їм історію Ісуса, лише один епізод зацікавив їх – зрада Іуди. Для саві Іуда був справжнім героєм: він вправно проник у коло довірених учнів Ісуса, перш ніж виступити проти Нього.

Таємнича церемонія

Всякий раз, коли Річардсон намагався поділитися із саві звісткою про Христа, він зазнавав невдачі. Нарешті, після того, як він став свідком чотирнадцятої кривавої сутички, яка розігралася по сусідству з його домівкою, Річардсон зневірився. Ну як він міг добитися розуміння від таких жорстоких людей?! Він вирішив покинути Нову Гвінею, не дивлячись на те, що саві просили його залишитися.

Безпосередньо перед від’їздом Річардсона саві та їх смертельні вороги – плем’я хенам організували перед його домівкою пишну церемонію. Це була їх остання спроба переконати місіонера залишитися.

Дон і Керол Річардсон разом із сином Стівом

Подивитися на видовище зібралося все село. Усі зберігали мовчання, окрім дружини вождя саві. Вона голосно заголосила, коли вождь вихопив їх шестимісячну дитину з її рук і підняв її високо над собою. Потім вождь підніс сина до вождя ворогів і віддав дитину йому. Один з членів племені пояснив Річардсону, що плем’я хенам дасть дитині нове ім’я і виховає її як члена свого племені.

Прорив

Річардсон знав, що не можна повністю довіряти жодному з саві, оскільки будь-яка дія могла бути частиною підступного обману. Проте в той пам’ятний день він дізнався про одне велике виключення – про дитину миру. Передача вождем свого сина ворогам – це сповнений сенсом болючий акт, який мав здолати всі підозри. З обопільної згоди, поки тривало життя дитини миру, між двома племенами не могло бути війни.

Коли Річардсон спостерігав цю подію, в його мозку щось проблискувало. Нарешті він знайшов аналогію, властиву культурі саві паралель, яка могла донести до них істину про милостивого Бога. Він зібрав навколо себе членів племені і з прискореним серцебиттям та з пересохлим горлом розповів їм про Божу Дитину Миру. Щоб укласти мир з людством, Бог послав Свого Сина, Ісуса, щоб Той жив серед ворогів.

Головний уривок

Можливо, Павлове серцебиття прискорилося, а горло пересохнуло, коли він у короткому уривку, Римлян 3:21-31, пояснював значення принесення Богом у жертву Своєї Дитини Миру. Перша частина Послання до Римлян описує велику прірву між Богом і людьми. Тепер Павло описує те, як Бог ліквідовував її. Деякі називають це місце “центральним богословським уривком Біблії”.

Після констатації фактів Павло підкріплює їх історичними доказами в розділах 4 і 5. Американські політики часто обґрунтовують свою позицію посиланнями на батьків-засновників, таких як Джордж Вашингтон і Авраам Лінкольн. Подібним же чином Павло звертається і до своєї єврейської аудиторії. Він підтримує свої аргументи, наводячи цитати, що стосуються Авраама, Мойсея і навіть Адама.

Смерть Месії, – пише Павло, – не була новою ідеєю, що доповнює Старий Завіт. Швидше, вона була здійсненням закону, того, що Старий Завіт мав на увазі і передбачав. Як і у саві, єврейська культура мала свої “спокутні аналогії”, і всі вони знайшли своє істинне виконання в Ісусі Христі.

Попередній запис

Послання до Римлян: розділи 1-2

Найбільш досвідчена аудиторія Якби ви, будучи мандрівником, виявилися на незаселеному острові, яку книгу ви б хотіли мати із собою? 1:8 ... Читати далі

Наступний запис

Послання до Римлян: розділи 6-8

Римлян 6 6:1 Залишатися в гріху, щоб множилася благодать? Павло часто застосовує цей письменницький прийом. У процесі аргументації він робить ... Читати далі