«Приходить до Нього прокажений і, благаючи Його та падаючи перед Ним на коліна, говорить Йому: якщо хочеш, можеш мене очистити. Ісус, змилосердившись над ним, простягнув руку, доторкнувся до нього і сказав йому: хочу, очисться. І як тільки сказав, зараз же зійшла з нього проказа, і він став чистим. І, заборонивши йому, негайно відіслав його. І сказав йому: гляди ж, нікому нічого не кажи, але піди покажись священикові і принеси за очищення твоє, що повелів Мойсей, – на свідчення їм. А він, вийшовши, почав розголошувати і розповідати про подію, яка сталася» (Мк. 1:40-45).
Як і прокажений з сьогоднішнього Євангелія, так і ми, без сумніву, повинні прохати Ісуса про оздоровлення, а також представляти Йому чимало інших наших прагнень як для себе, так і для наших близьких. Його історія, Його спосіб діяти зможуть нас скерувати.
Ця жахлива й ганебна хвороба, якою є проказа, на той час невиліковна і заразна, віддаляє хворого від інших, відсторонює його від суспільства, навіть ще й у наші дні. Прокаженого відкидають, строго тримають на відстані через небезпеку зараження. Тож тепер ми краще можемо оцінити божевільну сміливість цього прокаженого, який кидає виклик усім суспільним і духовним заборонам, аби наблизитися до Ісуса. Він відчайдушний, рішуче налаштований використати свій шанс, чого б це йому не коштувало; він сповнений надії.
Прокажений впав «на коліна»: його поведінка – суцільне смирення. І він «благає»: зі всього серця він звертається до того, хто, можливо, прийде йому на допомогу, врятує його від хвороби.
«Якщо хочеш, можеш мене очистити». У його проханні є два ключові пункти: по-перше, це віра, безумовне переконання у могутності Христа: «Ти можеш мене оздоровити!» Він у цьому цілковито впевнений, у нього не залишається жодних сумнівів. По-друге, віддання на волю Божу: «Якщо Ти хочеш». А може, Ісус вирішить не зціляти його, як зціляв не всіх, кого зустрічав. Це була таємниця в часи Ісуса. Таємницею залишається і сьогодні: чому Бог зціляє не всіх, тоді як міг би це зробити, адже Він всемогутній?
Це питання без відповіді для багатьох із нас є своєрідним випробуванням, яке повинно привести нас до акту віри: ми, що не сумніваємося ані в доброті, ані в могутності Бога, погоджуємося з тим, що не все розуміємо зараз щодо Його плану любові до нашого життя, погоджуємося на те, що пояснення, які Він захоче нам дати, будуть перенесені на пізніше, і ми, без сумніву, почуємо їх на небі.
Це постава самого Ісуса у Гетсиманському Саду: «Отче Мій! Якщо можливо, нехай обійде Мене чаша ця; втім, не як Я хочу, а як Ти» (Мф. 26:39). Він навчає нас Своїм прикладом, не тільки словами. Адже Він віддав Своє життя, щоб нас цього навчити.
Зрозуміло, що така «праведна» поведінка прокаженого, повна смирення, надії, віри, відання і себе, глибоко вразила Христа. Він змилосердився. Тоді, благословляючи цей жест покори, послуху Божій волі, Він ясно підтверджує свій вільний вибір Господа: «Хочу».
Ісус «простягнув руку, доторкнувся до нього». Ось жест правдивого співчуття, надії, а не лише слова. Він доторкнутися до прокаженого, ризикуючи заразитися, це не так просто. Однак Ісус без вагань єднається із ним у самій його хворобі. І ось прокажений оздоровився.
Ісус радить йому поважати приписи юдейського закону, але особливо наголошує на тому, що його зцілення буде «на свідчення їм». Це оздоровлення він отримав не лише для власного комфорту, для особистого спасення, але також для того, щоб об’явити могутність і милосердя, яке Бог дає усім людям. Це засіб євангелізації, який Господь хоче використати, щоб показати Свою доброту до всіх людей.
Тому надзвичайно важливо для тих, які отримали дари від Бога, зокрема наочне зцілення, прийти і засвідчити, як це робить прокажений, виявивши певним чином непослух Ісусові: «А він, вийшовши, почав розголошувати і розповідати про подію, яка сталася». Але він учинив це з добрими намірами, адже був такий щасливий, «оздоровившись» фізично, суспільно і духовно, що не міг стриматися, аби не розповісти про це на весь голос. Ми також не приховуймо свідчення! Просто складімо Богові подяку і тим самим особисто й колективно виявмо нашу віру й довіру до Нього та станьмо для Нього новими дітьми.
Отже, прокажений прокладає нам правдиву дорогу у наших відносинах з Христом, коли ми прагнемо щось попрохати у Нього. Різні етапи, які він пройшов, є немовби орієнтирами для нас: сміливість, смирення, віра, віддання себе, свідчення. Це дорога віри й любові.
