«А як увійшов Ісус до Капернаума, підійшов до Нього сотник і благав Його: Господи, слуга мій вдома лежить розслаблений і тяжко страждає. І говорить йому Ісус: Я прийду і зцілю його. Сотник же у відповідь сказав: Господи! Я недостойний, щоб Ти увійшов під покрівлю мою; але промов тільки слово, і видужає слуга мій. Бо і я – людина підвладна, але, маючи під собою воїнів, кажу одному: іди, і йде; і другому: прийди, і приходить; і слузі моєму: зроби це, і зробить. Почувши це, Ісус здивувався і сказав тим, що йшли за Ним: істинно кажу вам, і в Ізраїлі не знайшов Я такої віри (…) І сказав Ісус сотникові: іди, і, як вірував ти, нехай буде тобі. І одужав слуга його в ту ж мить» (Мф. 8:5-13).
Як і чимало з нас, сотник приходить просити не за себе, а за ближнього, який фізично відсутній. Який, можливо, навіть не знає, що той прийшов просити за нього. Слуга, ймовірно, ні про що не просив, немає певності, що він коли-небудь чув про Ісуса. Сотник робить цей вчинок через співчуття до нього.
Він представляє ситуацію просто і з усією довірою: він «благає» Ісуса. Сотник настільки щирий, що йому навіть не вистачило часу сформулювати своє прохання. Ісус відгадує і випереджує його: «Я прийду і зцілю його», – негайно каже Він, адже Його одразу зачепила щирість його прохання. Ми також не вагаймося представляти Богові наші потреби, усі наші потреби: це Його зовсім не обтяжує і не дратує! Навпаки, Він особливо чуйний до закликів, які звернені до Нього.
Сотник на цьому не зупиняється. Він робить наступний крок, насамперед у смиренні. Він заявляє Ісусові: «Я недостойний, щоб Ти увійшов під покрівлю мою». Він чудово усвідомлює, що для євреїв є «поганином», самі відвідини якого спричиняють ритуальну нечистоту, до того ж він представляє поневолювачів. Як великий юдейський пророк міг увійти в дім поганина і грішника?
І тоді він іде ще далі, цього разу в чистоті своєї віри: «Промов тільки слово, і видужає слуга мій». Таким чином він виявляє безумовну віру у могутність Христа: навіть не встаючи з місця, лише силою Свого слова, Він на відстані може оздоровити від будь-якої хвороби. Сотник по-справжньому вірить у це, він навіть намагається пояснити мотиви своєї віри: він і сам підлеглий воїн, але і його самого слухаються його вояки та слуги. Наскільки ж більше Ісусові підкориться хвороба!
Ісус глибоко вражений його смиренністю і твердою вірою. Він вигукує й із задоволенням наголошує: «Іди, і, як вірував ти, нехай буде тобі». А віра ця ясна і проста, вона нестримно торкається Божого серця і дозволяє здійснювати чуда. Цією вірою Церква, своєю чергою, захоплюватиметься і запозичить її.
Ми зібралися тут також для того, щоб висловити свою віру в Ісуса Христа, попросити в Нього те, що нам потрібне, смиренно, залишаючись на своєму місці грішників. Господи, прийди і зціли тих, яких ми любимо, і які хворіють. Звертаємося до Тебе у повній довірі, як це робив сотник.
Можливо, віра кожного з нас слабка, скромна, непевна. Але разом з вірою тих, які зібралися біля нас, вона зміцниться, з кожною молитвою, і кожним діленням, з кожним свідченням. Тоді Ісус зможе показати у нашому житті і в житті наших близьких, як Він це зробив у житті слуги сотника, усю Свою силу оздоровлення, звільнення, любові.
