Крок віри

В євангельському епізоді про чудесний улов риби (Лк. 5:1-11) можна побачити кальку наших стосунків з Господом, хіба що дещо в стиснутому вигляді: час, що зайняв у цьому епізоді кілька годин, зазвичай займає в людей певний, часто доволі значний відрізок життя.

«Ми трудилися всю ніч і нічого не впіймали» (Лк. 5:5). – Як часто у своєму житті ми мусимо визнавати, що наші задуми, наші старання, наші зусилля зазнали краху, все, на що ми сподівалися виявилося марним. Визнати це є не кожному під силу, але коли ми здійснюємо це, ми відкриваємо себе для Бога. Він дуже делікатний, і не сильно голосно про Себе нагадує, коли ми захопливо втілюємо в життя свій черговий задум. Та, чесно кажучи, нам часто немає до Нього жодного діла, адже в нас стільки важливих, як на нашу думку, справ і грандіозних планів, які очікують на здійснення та чим скоріше втілення. Коли ж зазнаємо краху, або ж отриманий результат не задовольняє нас, тоді заспокоївшись від задумів та не втілених планів, ми можемо розчути тихій голос, що звучить у кожному з нас:

– Відпливи на глибину і закиньте сіті свої (Лк. 5:4), – тобто спробуй ще, зроби останній ривок, але тепер з Моєю допомогою. Зі сторони, з людського розуміння – цей жест є повним безглуздям, тому недаремно його часто називають «кроком віри», адже віра – це не знання чи відомості, що піддаються певному обчисленню та прогнозуванню, це крок у темряву, у невідоме, і лише довіра Богу, Його слову підтримує нас у цьому. Мало в Бога вірити (бо «й біси вірують і тремтять» Як. 2:19), Богові треба довіряти. І тільки таким чином ми можемо налагодити з Ним справжні, а не теоретичні стосунки.

«Зробивши це, вони наловили дуже багато риби, аж проривалася сіть у них» (Лк. 5:6), – взагалі, це прогнозований результат, коли в хід справи втручається Бог: стається диво. Завжди, коли в наше життя входить Бог, стається диво, між іншим, вірне і зворотне: коли в нашому житті стається якесь несподіване диво – нас відвідав Господь. Якою буде наша реакція на це диво: вважати, що це просто збіг обставин чи визнати, що сталося дійсно диво?

«Побачивши це, Симон-Петро припав до колін Ісусових і сказав: Господи, відійди від мене, бо я чоловік грішний!» (Лк. 5:8), – рибалка Симон вірно оцінив ситуацію, що склалася: недаремно тут згадується його друге ім’я, яке з часом дав йому Христос: «Блажен ти, Симоне, сину Іонин, бо не плоть і не кров відкрили тобі це, а Отець Мій, Який на небесах; і Я кажу тобі: ти Петро, тобто “камінь”, і на цьому камені Я збудую Церкву Мою» (Мф. 16:17,18). Але все це станеться пізніше.

У той момент лише Ісус знав, що буде далі, Симон це не знав, але зробив правильний вибір: «І, витягнувши обидва човни на берег, залишили все і пішли за Ним» (Лк. 5:11). Важливо не тільки визнати Ісуса своїм Господом, але і піти за Ним. При тому від того, скільки всього ми залишимо на «березі», тобто скільки залишимо в старому житті дрібних образ, гріховних звичок (у гріха є «добра» властивість ставати звичкою), усілякої метушні, яка здається нам такою важливою, тим ближчими ми станемо до Христа: як у цьому житті, так і в житті майбутнього віку.

Редакція сайту


Ваш коментар: