Спочатку трохи інформації, так би мовити «освіжити пам’ять» у світлі останніх подій: «Терористичні акти 11 вересня 2001 року – серія скоординованих терористичних атак ісламістської організації «Аль-Каїда», здійснена 11 вересня 2001 року на території США за допомогою захоплених пасажирських літаків. Унаслідок нападу загинуло 2996 осіб, понад 6000 осіб отримали поранення. Таким чином, теракт став найбільшим в історії за кількістю жертв». І між іншим з цих подій минуло рівно 25 років на момент написання цих рядків (сьогодні на календарі 11 вересня 2026 року). Можна сказати ювілей. І які ж думки виникають при згадуванні тих драматичних подій? Спочатку варто розпочати із загальноприйнятих, тобто тих, які зазвичай кажуть у таких випадках. Отже…
Це трагедія. Так, але не велетенська і не вселенська. Скоріше, це трагедія окремої нації. Хоч і значної.
Цю трагедію ніколи не буде забуто. Не зовсім. Так, кого вона спіткала, ті обов’язково пам’ятатимуть, решті ж світу треба про неї нагадувати. Що власне і було зроблено на початку.
Які ще думки можуть виникнути з цього приводу? – Хто винен у цьому теракті, чи покарані вони, чи розповіли нам всю правду стосовно тих подій? Насправді подібні питання хвилюють вкрай обмежене коло осіб. Особливо через 25 років після трагедії, особливо у світлі останніх подій, особливо, коли в тебе за вікном не перший рік точиться війна… Хіба ні?
А тепер до суті справи, до української справи: нас мало хвилюють (і хвилювали) ті події, і зважаючи на це не варто сильно нарікати на інших людей або цілі народи, які мало цікавляться нашою гіркою долею. Час їхніх поневірянь ще настане, як свого часу настав час поневірянь наших. Те, що відбувається в нас – це трагедія, але вже не окремого народу, а частина вселенської трагедії, просто більшість воліє не звертати на це увагу. І варто зазначити, багатьом це вдається. Поки вдається.
Чи пам’ятатимуть нашу трагедію через 25 років? Більш за все так, адже вона стане (а для нас нині стає) початком більш трагічних подій. Їх не вдасться забути, як теракт 11 вересня.
Редакція сайту
Щоб завантажити цей запис у форматі doc натисніть на посилання:
Ніщо не забуто… або ж ні?