Вічний принцип (Розділ 8:5-14)
«Те, що мені було треба найбільше, – це любити і бути любимим». Св. Августин з Гіпон
Існує хороша причина для пояснення того, чому ми найбільше бажаємо бути тими, кого знають, про кого піклуються і кого люблять. Ми були створені для того, щоб бути любимими. Бог сформував наші серця, щоб ми були улюблені тими людьми, з якими перебуваємо поруч. І коли ми улюблені, це дає нам прекрасне почуття. Але так відбувається не завжди.
Салі хоче вийти заміж. Але у віці 37 років вона починає вірити тому, що вона вже ніколи не знайде людину, з якою вона бажає провести своє життя. У Лізи був щасливий шлюб – або так вона думала, – до тих пір, поки її чоловік не пішов від неї, кинувшись в обійми іншої жінки. С’юзан, яка була овдовілою упродовж двох років, досі зустрічає кожен день з болем і самотністю, які вона ніколи не могла собі уявити. Кетрін, перебуваючи в шлюбі вже 15 років, готова назавжди забути мрії про щасливий шлюб. Її шлюб – це не місце пристрасті і радості. Усе, що вона відчуває, це замішання, розчарування і тягар кожного дня.
Соломонова Пісня над піснями, з її оспівуванням подружньої любові, як ніщо інше нагадує цим жінкам, можливо і вам, про душевний біль у житті, що часто приходить зі сфери людських відносин, про душевний біль, який викликає в нас різні почуття, але не почуття того, що ми любимі.
Але все таки ми улюблені. Той, Хто сформував наші серця, – це і Той, Хто любить нас більше абсолютно і повноцінно, ніж хтось інший. Чи можливо дійсно знайти, знати і відчувати любов, що йде від Того, Хто так сильно любить нас? Навіть тоді, коли наші серця розбиті?
Письменник і священик, Генрі Нувен, пізнав це рідкісне почуття. Присвятивши себе життю безшлюбності і служіння іншим людям, навіть тим, які були сильно хворі розумово і фізично, він роками бився з почуттям самотності, втрачаючи надію на те, що він колись почуватиметься дійсно улюбленим. Іноді занурюючись у глибоку депресію, він насилу вірив, що Бог може любити його відчутним і реальним чином. У цей темний час за допомогою присвячених духовних наставників Нувен почав переживати Божу любов так, як він ніколи раніше не переживав.
Його книга, «Внутрішній голос любові», є особистим щоденником Нувена, який він вів у цей темний, але також і звільняючий, час. У ньому він записував не лише свої думки і боротьбу, але також підбадьорення і напрям, даний його духовними наставниками. Він пише у своєму щоденнику (звертаючись до самого себе):
«Зараз ти відчуваєш тільки порожнечу і відсутність сили, щоб зробити вибір. Але продовжуй говорити: «Бог любить мене, і Божої любові вистачає». Ти знову і знову повинен вибрати тверду основу, і повернутися до неї після кожного падіння…
Ти відчуваєш, що тільки Божа любов, а ніщо інше, може заповнити твою найпотаємнішу нужду, у той час, коли тяга до інших людей і речей залишається сильною…
Ти відчуваєш дивну печаль. З’являється величезне почуття самотності, але ти її не боїшся. Ти почуваєшся уразливим, але в той же час перебуваєш у безпеці. Ісус знаходиться там же, де і ти, і ти можеш довіряти тому, що Він покаже тобі наступний крок».
Пророк Єремія переживав відкидання і самотність, і він знав, що це означає почувати себе кинутим, покинутим усіма. Він вірив, що Бог міг би заступитися і врятувати його від усього його болю, тому він виливав свій відчай і роздратування прямо на Бога. Прочитайте Плач Єремії 3:1-32.
Навіть тоді, коли ми не знаходимося в таких відчайдушних обставинах, ми можемо легко забути про Божу вірну любов до нас. Приділіть час тому, щоб згадати Божу милість, читаючи Псалом 71 (вголос, якщо це можливо), як молитву.
Через певний час Генрі Нувен був здатний, як і Єремія, пригадати Божу вірну любов. Майже 10 років після його темної подорожі і лише за декілька років до його смерті, він написав наступні слова: «Я перейшов через страждання до свободи, через депресію до миру, через відчай до надії… Те, що одного разу здавалося таким прокляттям, стало благословенням. Усі страждання, що погрожували зруйнувати моє життя, зараз здається родючим ґрунтом для значнішої довіри, сильнішої надії і глибшої любові… Тепер я знаю, що навіть, коли я почувався повністю покинутим, Бог ніколи не покидав мене».
