«Бо згрубіло серце людей цих, і вухами туго чують, і очі свої стулили, щоб не побачити очима, і не почути вухами, і серцем не зрозуміти, і не навернутися, щоб Я зцілив їх» (Мф. 13:15), – з цих Христових слів можна дійти висновку, що за відсутності бажання людини каятися, їй у духовному плані не може допомогти навіть сам Бог. І що вже казати про людей, які намагаються допомогти іншим (навіть, коли роблять це щиро) досягти «пізнання істини» (1Тим. 2:4)? Навіть, якщо цитуватимуть Біблію? – Більш за все благовісники не втратять небесної нагороди (а швидше за все саме за це отримають її), але результат буде невтішним: зазвичай людина, до якої було звернення, залишиться при своїй гріховній думці про Бога, про себе та оточуючий світ. Про цю думку ми ще поговоримо, а нині краще наведемо один цікавий біблійний приклад та можливу реакцію на нього з боку грішника, що не розкаявся.
«Ісус увійшов до Єрихона і проходив через нього. І ось один муж на ім’я Закхей, він був старший над митарями і чоловік був багатий, бажав бачити Ісуса, хто Він; але не міг за народом, бо був малий на зріст. І, забігши наперед, виліз на смоковницю, щоб побачити Його, бо Він мав проходити біля неї…» (Лк. 19:1-4). Певно, вам добре відомо чим закінчилася ця історія: Ісус побачив Закхея, бо Він дійсно шукав його, як загублену вівцю, прийшов до Закхея на гостину, і в результаті цього «Закхей, вставши, сказав Господеві: Господи, половину добра мого я віддам убогим і, якщо кого скривдив чим, поверну вчетверо» (Лк. 19:8). У підсумку можна сказати, що Закхей втратив фактично все своє майно, але натомість набув спасіння.
Загалом, цей євангельський текст треба радити читати всім заможним людям (і не дуже), які заробили свої статки не дуже чесним, законним шляхом. А якщо взяти сучасні українські реалії, то це стосуватиметься величезної кількості люду. Так от, приклад Закхея мало не єдиний спосіб відновити чи покращити свої стосунки з Господом. От тільки мало хто скористається цією порадою, бо більшість сучасних Закхеїв, на відміну від свого євангельського прототипу, не воліють бачити у своєму житті Бога. Принаймні, справжнього Бога, Господа Ісуса Христа, а через це вони і далі триматимуться своїх гріховних думок про Бога, про себе та оточуючий світ. – Яких саме? А це вже не матиме жодного значення у вічності, до якої покликаний кожен з нас, і де варте тільки те, що Бог думає про нас, а не ми про Нього.
Редакція сайту
Щоб завантажити цей запис у форматі doc натисніть на посилання:
Згрубіле серце