«Тому що я завжди поруч, Моя дитино»
Ім’я Бога
Колись давно люди мали для Бога тільки одне ім’я – Бог.
– А чому ми не називаємо Бога жодним іншим іменем? – запитував дехто.
– Бо не можемо придумати іншого, – звучало у відповідь.
Люди вирішили, що через тиждень вони зустрінуться, і кожен запропонує нове ім’я для Бога. Погодилися на тому, що виберуть найгарніше.
Так і сталося. Через тиждень люди зібралися знову. Один чоловік, тримаючи в руках посудину, в якій горів вогонь, сказав:
– Сонце – ось найкраще ім’я для Бога. Воно дарує нам світло й тепло, віддаляє ніч.
Другий чоловік також тримав у руках посудину. Вона була наповнена водою. Вказуючи на воду, чоловік промовив:
– Без води немає життя! Саме так ми повинні називати Бога – Вода.
Третій чоловік нахилився і набрав жменю чорної родючої землі.
– Земля – так маємо називати Бога, бо вона дає нам поживу.
Четвертий чоловік приніс легенький серпанок і підкинув його вгору. Вітер підхопив серпанок і поніс, немов хмаринку.
– Ось ім’я для Бога – Повітря, Вітер. Завдяки повітрю ми живемо, дихаємо.
Серед людей був ще один чоловік. Він колихав на рухах немовлятко.
– А ти що скажеш? – запитали в чоловіка. – Яке ім’я хочеш дати Богові?
Але той і далі мовчав, не перестаючи колихати дитину. Та раптом несподівано для всіх він промовив:
– Найгарніше ім’я, яке можемо дати Богові – Тато.
– Справді! – вигукнули всі присутні. – Бог є нашим Батьком, нашим Отцем.
Раптом якась дитина запитала:
– Чому саме татом, а не мамою?
– Знаєш, – відповіли їй, – Бог є таким чуйним та люблячим, як і мама.
– У такому разі я буду називати Його мамою, – сказала дитина.
Подумай
- Ім’я «Бог» звучить так, як «мама» і «тато». Це ім’я завжди вимовляють з пошаною і любов’ю.
- Бог завжди тримає нас у Своїх обіймах. Він знає, чого нам треба, а тому нема потреби кликати Його так, ніби Він десь далеко і забув про нас.
- Не можна промовляти ім’я Бога просто так, намарне, немовби це якийсь звичайнісінький вигук.
- Бог насправді є найдобріший на світі!
Я завжди буду вимовляти ім’я Бога з любов’ю і пошаною.
