«Тому що Я люблю бути з тобою»
Місторадість і Містопраця
Було колись на світі місто, яке називалося Місторадість. Жили в ньому дуже радісні люди.
Вони багато спілкувалися між собою і дуже любили святкувати. Найкращим днем тижня вважали неділю, коли всі збиралися в храмах, слухали проповіді священиків, співали релігійні пісні. Після служби поверталися додому і всією сім’єю сідали до святкового столу. Місторадість було дуже симпатичним містом, хоча його мешканці зовсім не дбали про збагачення.
Їхні будинки були набагато менші, аніж в інших містах, а дороги – найвужчі. Коли жителі Місторадості відвідували інші міста, їм ставало соромно.
– Мусимо щось змінити! – твердо вирішили вони. Зібравшись на головній площі, люди стали обдумувати, з чого починати зміни.
– Можемо відмінити неділі та свята, тоді буде більше робочих днів, – такою була перша пропозиція. Вона всім сподобалася.
– Нам потрібно більше робітників, – пролунало наступне гасло, і жінки, полишивши вдома малих дітей та літніх людей, які потребували їхньої опіки, пішли працювати на заводи та фабрики.
– Дітей потрібно записати в ясла та садочки, стареньких – у будинки перестарілих, а хворих – у лікарні, – розв’язав і цю проблему один начальник.
Невдовзі Місторадість стало схожим на величезне підприємство з безліччю фабрик та будівельних фірм. Одні будинки валили, інші зводили, розширювали площі та вулиці…
– Чому наше місто називається Місторадість? – запитав якось один мешканець. – Давайте назвемо його Містопраця.
Усі схвалили цю пропозицію і перейменували своє місто. Містопраця постійно розвивалося: ставало сірим, галасливим, нудним і небезпечним. По дорогах, лякаючи пішоходів, безперервно мчали машини.
Люди вже не збиралися разом так часто, як колись. Вони потроху стали забувати одне одного, навіть не віталися при зустрічі. Неділя тепер нічим не відрізнялася від інших днів.
Якось діти з садочку пішли провідати дідусів, які мешкали в будинку перестарілих.
– А правда, що наше місто називалося колись Місторадість? – запитали малюки.
– Так, правда, – відповідали старенькі.
– Воно справді було дуже радісним? – не вгавали діти.
– Найрадіснішим! – вигукнули в один голос дідусі.
– А чому все змінилося? – не могли зрозуміти маленькі мешканці Містопраці.
– Все змінилося тоді, коли перестали святкувати неділі та свята.
Від здивування діти широко відкрили очі й запитали:
– Свята? А що це таке?
Подумай
- Якими приємними є наші зустрічі! Щонеділі Бог зустрічається з нами в особливий спосіб.
- Кожна неділя нагадує нам: пам’ятай про найважливіше. «Пам’ятай про Бога».
- Коли не Бог стоїть на першому місці, тоді люди замінюють Його чимось іншим: грошима, автами, хатами, а потім їм не вистачає часу на дітей, батьків, на святкування.
- Нерідко ми говоримо: «Не маю часу». А Бог завжди має для нас час. Він постійно нас чекає.
Я кожну неділю проводитиму з Богом. Це буде наше спільне свято.
