Людям притаманно помилятися, але часом все ж таки вони чітко уловлюють суть подій. Не тільки діти, але і дорослі, і навіть, у що важко повірити, велике скупчення людей. Саме це сталося, коли одного весняного ранку біля Єрусалимських стін можна було споглядати таку картину: «Багато народу прийшло на свято (Пасхи); почувши, що Ісус іде в Єрусалим, взяли пальмове віття, вийшли назустріч Йому і викликували: осанна! Благословен, Хто йде в ім’я Господнє, Цар Ізраїлів!» (Ін. 12:12-13). Нарешті, Ісуса визнали Царем Ізраїлевим! І, що найголовніше, Він не ховався від натовпу, як це відбувалося зазвичай (див. Ін. 6:15), а відкрито прийняв царські почесті: «Ісус же, знайшовши осля, сів на нього, як написано: не бійся, дочко Сионська! Ось Цар твій гряде, сидячи на молодому ослі» (Ін. 12:14,15).
Так, для людей ХХІ століття таке видовище здається трохи дивним (втім, як і для окупантів-римлян), але для тогочасних жителів Іудеї це було здійсненням стародавніх біблійних пророцтв! Нарешті прийшов довгоочікуваний Месія! Як тут не тішитися, як не прославляти Визволителя! Втім, не всі юдеї раділи в той момент: «Фарисеї ж говорили між собою: чи бачите, що нічого не вдієте? Весь світ іде за Ним» (Ін. 12:19). Тобто, Господь Ісус Христос у той момент фактично розділив єрусалимське товариство на два табори: доки одні щиро раділи і плекали мрії стосовно відновлення Ізраїльської державності, адже саме цього більшість юдеїв очікували від пришестя Месії, натомість другий табір ламав голову над тим, як зупинити це можливе відновлення. І події наступних шести днів ніби довели, що переміг другий табір…
Але на сьомий день сталося воскресіння, яке перекреслило всі плани другого табору, але одночасно показало хибність ідей табору першого: Господь Ісус Христос пришов дати свободу не тільки Ізраїлю, але всьому людству. Свободу від гріха, а не від панування людського; свободу вічну, а не тимчасову. Те, до чого прагнуло людство протягом всієї історії. Але прагнуло марно, бо всі спроби силоміць принести свободу людям лише приносили більші страждання і поневолення. Лише Ісусу під силу таке завдання: зробити будь-кого з нас дійсно вільним.
