Два дійсно непростих принципи:
- Око за око.
- Підстав другу щоку (див.: Мф. 5:39).
Скількох суперечливих тлумачень і висловлювань вони можуть викликати серед християн, скільки палких суперечок і не менш пекучих баталій, скільки непотрібних страждань і узаконеної жорстокості! Скільки обурених зойків там, де можна і треба змиритися, і лицемірного упокорювання там, де треба і можна урезонити беззаконника! Обидва ці принципи розуміються багатьма християнами, м’яко кажучи, поверхнево, – через гіпертрофований природний егоїзм, що теологічною мовою носить назву «вроджений гріх». Послухати їх тлумачення, так у Старому Завіті можна – і навіть треба – було дати в око при нагоді з повним на те правом. А ось у Новому Завіті, навпаки, інша крайність: тепер мені в око можуть бити усі, кому не лінь, а я, бідний, – нікому! Та ще, будь добрий, і друге око підстав, та ще разом з щокою. Ні-і, все-таки в старозавітні часи справедливіше жилося! Жодної рівномірності в Бога. Адже кажуть, що Він не змінюється!
Цікаво, чому такі тлумачі не бачать, що і в Старому Завіті були заповіді любити ближнього, приймати прибульців, як своїх, і годувати ворога. І, навпаки, у Новому Завіті зберігається принцип праведної відплати в справах, і для злочинців закон залишається в силі.
Ні для кого не секрет, що старозавітний герой Давид в епопеї з царем Саулом (див.: 1Сам. 24:1-8; 26:7-10) дуже часто підставляв свої щоки цьому вінценосному боговідступникові. Для Давида подібний спосіб життя не був прихований. Зате в Новому Завіті описується випадок (що дуже нагадує трагедію із старозавітним Аханом (див.: Ісуса Навина 7), де апостол Петро є провісником і мало не виконавцем суворого Божого вироку над брехунами Ананієм і Сапфирою, від гріха яких і шкоди особливої нікому не було (див.: Діяння 5:1-11). Окрім Бога, звичайно. Але в нас, загалом, про Нього якраз мова йде, якщо хто ще не зрозумів. Так про що ж все-таки говорять ці два таких «суперечливих» і «загадкових» принципи про «очі і щоки»?
А говорять вони обидва про одне й те ж – про Божественну Любов! Так-так! Тільки в першому випадку ця Любов діє у сфері людського егоїзму, а в другому – у власне Своїй сфері. Але обидві заповіді говорять про одне: «Не нашкодь!» Тільки перша стримує бажання нашкодити страхом наступної справедливої відплати, а друга просто виключає саму ідею шкідництва, як несумісну з Любов’ю.
Адже заповідь «око за око», як і будь-яка інша Божа заповідь, звертається в першу чергу до кожної людини особисто! Вона говорить про ситуацію, в якій є кривдник і скривджений. Спочатку вона каже кривдникові: «Якщо ти виб’єш зуб комусь, то тим самим ти надаси право скривдженому вибити зуб тобі. Отже, вже коли не можеш любити, то хоч би із страху покарання не кой зла». Тільки потім заповідь звертається до скривдженого. «Тобі вибили зуб, ти маєш право на компенсацію. Тільки не життя за зуб, як ти хотів би через свій егоїзм, а рівно зуб за зуб, і не більше!»
А тепер підступне питання. Якщо є кривдник і скривджений і одна і та ж заповідь регулює їх взаємини, то до кого вона відноситься в першу чергу? До кривдника або до скривдженого? Правильно! До кривдника, оскільки якщо кривдник буде вчасно зупинений, то і скривджених не буде. І прецеденту не буде, і око за око віддавати не доведеться. А от тепер – про найголовніше, через що весь казус нерозуміння відбувається! Під кривдниками Бог має на увазі кожного з нас! Тобто мене і вас! Особисто!
Кого? Мене???!!! Ось це так! Так усе відразу ясно і просто стає, хоча і неприємно. Виявляється, це особисто мені сказано: «Не бий іншого в око, а то сам отримаєш!»
Справедливе попередження? Дуже!
Виявляється, і не такий вже жорстокий Мойсеїв Закон, і не якісь вже особливі старозавітні часи, і вже тим більше ніяке не особливе ставлення Бога до людей. Це наказ Любові, що захищає мого ближнього, якого я не люблю, і мене – щоб я зла не накоїв!
Але оскільки я, хоча і грішник, але, загалом, хороший грішник (як я гадаю), то за кривдника себе вважати якось образливо. У мене навіть і думка не з’являється розглядати себе в такому ракурсі. Тому я, як «благородний» грішник, відразу займаю позицію скривдженого. Тим більше що усі права – на його боці. І ось вже готове «новозавітне» тлумачення цього принципу: «Око за око? Ну як же?! Звісно, знаю! Це говориться про те, що якщо вам, приміром, дали в око, то ви тут же повинні дати в око йому! І так йому, і уподовж, і упоперек!»
І невтямки мені, дійсно скривдженому, але тільки відсутністю здорового глузду, що не повинен я займати позицію жертви в цій розглянутій ситуації. Набагато логічніше було б зайняти позицію кривдника як первинної дійової особи в цій «заочній» справі. А то виходить, що жертва є, а самого кривдника – немає! Кривдник у всіх у нас завжди, звісно, хтось інший, але не ми! І виходить, усі – скривджені! А в результаті виходить, що цей закон говорить тільки про права жертви (про що він, звичайно, як вже вказувалося, говорить, але не в першу чергу), але аж надто в якихось жорстоких інтонаціях. Відразу відчувається внутрішнє протиріччя з «полюби ближнього свого». Яке вже тут «полюби», коли чи не потрібно своєму ближньому в око дати, ледь що не так!
А насправді цей закон покликаний, звертаючись особисто до мене, зупинити зло в самому корені, якщо я збираюся жити в похоті і капризах свого егоїзму. Первинна функція будь-якого правоохоронного закону – попередження щоб уникнути покарання! Про що громадяни нашої абсолютно неосвіченої юридично планети безневинно не підозрюють. Це не закон жорстокості, а закон все тієї ж Небесної Любові, яка намагається оберегти мене від мене самого!
А що з приводу життя за межами егоїзму, у тій самій сфері Божественної Любові? Як подібне життя тлумачать вже відомі нам «новозавітні» захисники людських прав? Захисники від посягань Бога, зрозуміло, Який знову щось «не домислив». А «захисники» ось що прорікають: «Життя за заповідями Нового Завіту – це узаконена Самим Христом несправедливість! Бог прирікає християнина на життя хлопчика для биття, без всякої надії на відплату за образи!»
Цікаво, як ці людинолюбні «теологи» читають (і чи читають?) Євангеліє від Матфея 5:38-40, де слідом за «підстав другу щоку» йде «хто захоче судитися з тобою і верхній одяг твій взяти, віддай йому і сорочку»?! Ця друга пропозиція явно свідчить про права скривдженої сторони. Про те, щоб скривдженому віддати ще і удвічі проти того, що він має за принципом «око за око». А усі ці пропозиції Христа укупі говорять про те саме, що і «око за око». Тобто «не нашкодь» – тільки на більш високому рівні. На рівні «полюби».
Можна поступатися дорогою людям на вузькій стежці для того, щоб тебе не зачепили, а можна робити те ж саме для того, щоб самому не зачепити людей. У першому випадку мотив – егоїзм, у другому – любов, хоча дія одна і те ж. Так от, Бог хоче, щоб я не бив свого ближнього в око не через страх покарання, а тому що люблю його. Не за страх, так би мовити, а за совість!
Щоб, коли ближній все-таки стукне мене в око, я прощав його, не мстився і не вимагав відплати, а «підставляв другу щоку», бо люблю його. Справжня любов не вимагає відплати від того, кого сильно любить, навіть якщо коханий скоїв жахливу підлість. Той, хто любив у цьому житті по-справжньому, знає цю істину. І, нарешті, Бог хоче, щоб я, ненавмисно нашкодивши комусь, віддав ще і удвічі проти потрібного, бо люблю. Усі ці принципи викладені в Євангелії від Матфея 5:38-42.
Жодної несправедливості при битті щік не передбачено, якщо тільки не виривати вірші з контексту. Якщо я простив (див.: Мф. 5:39), то вже і компенсацію вимагати не буду. Якщо по-справжньому простив! А якщо ні (див.: Мф. 5:40), то кривдник, що любить мене, компенсує мені збиток удвічі, а кривдник-егоїст заплатить рівноцінну плату (див.: Мф. 5:38).
Отже, дорогі вірні, Бог все-таки незмінний і не залежить від часу. І зовсім не приховував Він від Ізраїлю за допомогою суворого Закону Мойсеєвого Свою любов і благодать. Адже тим, хто не закривав очі на суть закону, закон відкривав це (див.: Притч. 24:29; 25:21; Мк. 12:32-34). І в наші новозавітні часи Бог зовсім не скасовує принцип відплати через людське правосуддя для тих, хто все ж хоче жити в похоті егоїзму (див.: Рим. 13:4; 1Пет. 2:13-14). Правосуддя, яке судить право! Тобто правильно, ґрунтуючись не на почутті людської помсти, а на принципах Божественної Любові! Бо різниця між цими двома в тому, що перша бажає зла ближньому, а друга – добра, навіть якщо карає.
Отже, Бог не мінявся, не змінюється і змінюватися не збирається. Він не був жорсткіший у Старому Завіті і не став м’якшим у Новому. Жертвою Христа було заплачено за наші гріхи, але вона не змінила ставлення Бога до людей. Бог завжди неупереджений, як відносно невіруючих, так і вірних. А вибір завжди за мною: буду я жити у своєму егоїзмі або у Божій Любові?
