Після воскресіння з мертвих Ісус сказав Своєму учневі Фомі: «Ти повірив, тому що побачив Мене; блаженні ті, що не бачили й увірували» (Іоанна 20:29). Через ці слова вищеназваний апостол у наші часи навіть став символом невірства. Недовірливу людину ми зазвичай називаємо «Фомою невіруючим».
І ось на які думки навели мене ці рядки.
У нашому суспільстві існує розхожа думка, що віра є долею наївних, недалеких людей. Реаліст же повинен, подібно до Фоми, доторкнутися, понюхати, відкусити, прожувати і виплюнути, і тільки потім затвердити право того, хто виплюнув, на існування. Бога можна «поторкати і пожувати»? Ні! Отже, нічого про Нього і говорити! Жити потрібно! Гроші заробляти на ті ж похорони! Сором-ганьба бути закопаним у землю в простій сосновій труні! Що люди подумають?!
Дорослішаючи, ми поступово забуваємо, якими були в дитинстві. Забуваємо про те, що, будучи дітьми, пізнавали це життя, цей світ і самих себе саме вірою! І тільки вірою! Навіть у віці, коли ми усе чіпали, нюхали, кусали і жували, ми вірою дізнавалися від дорослих назви і призначення усіх речей. Людина навчається жити раніше, ніж думати. А вірити раніше, ніж розуміти. Віра – це не жалюгідний винахід наївних ідеалістів, а інструмент пізнання життя для будь-якої людини. Дитина вірить, а не знає, що її батьки є саме її батьками. Вірить у те, що певний плід називається яблуком, а певний звір – кішкою. Вірить у те, що чистити зуби корисно, а пити воду з-під крану шкідливо. Вірить у те, що їй треба йти в школу, а в школі вірить, що Земля кругла, з двох сторін у неї полюси, а десь у тропіках мешкає пташка колібрі.
Дорослішаючи, людина саме вірою приймає з авторитетних джерел інформацію про соціально-політичне влаштування суспільства. Вірою вивчає необхідні дисципліни, стаючи фахівцем в якійсь сфері. Вірою учений осмілюється щось припустити і поставити науковий експеримент. Усе наше пізнання про життя отримується вірою. Кожен наш день супроводжується вірою в непорушність певного порядку речей. Кожна зміна в нашому житті побудована на вірі в те, що ми зможемо цю зміну осилити. Кожен землянин щомиті живе і дихає вірою, але не багато хто розуміє це. Отже смішно стверджувати, що вірні – наївні люди, бо в широкому сенсі вірними є усі! Наївні якраз ті, що живуть щодня вірою, але не розуміють цього.
На мою думку, є три види знання.
Перший, найбільш достовірний, – чуттєве знання. За прикладом Фоми: доторкнувся, пожував, відчув – отримав знання. Хоча насправді «достовірним» його можна назвати з певною натяжкою. Вираз «У страху очі великі» відноситься до усіх наших органів чуття, попереджаючи, що вони часто можуть підвести.
Другий вид – наукове знання. Знання, підтверджене науковими логічними висновками. Часом навіть підтверджене експериментами. А часто і впроваджене в практичне життя. Я чув про те, що є радіохвилі, і щодня в цьому переконуюся практично, вмикаючи радіо і розмовляючи по телефону. Але все-таки радіохвиль я не бачу і не відчуваю, а отже, приймаю їх існування вірою. Завдяки науці, я вірю в те, що Земля обертається навколо своєї вісі і навколо Сонця зі страшною швидкістю (бо в це тільки вірити і можна). Адже насправді я сиджу зараз у м’якому кріслі і нікуди не лічу. Ну, а віра в теорію еволюції і теорію великого вибуху, незважаючи на усі аргументи адептів цих теорій, є вірою в чистому вигляді. Ніхто з них не був біля витоків всесвіту, щоб підтвердити, що усе було саме так, як вони стверджують.
І третій вид знання – знання віри. Знання про трансцендентне. Знання, не доступне ні почуттям, ні науковим експериментам. Богословське знання. Знання про головне. Про те, звідки ми прийшли в цей світ, для чого існуємо і куди прямуємо. Знання про Бога. І воно може бути отримане тільки через одкровення. Тобто Сам Бог відверто повинен розповісти мені про те, у чому сенс мого життя. Бо сенс цей я ні почуттями, ні наукою ніколи осягнути не зможу. Якою наукою можна дізнатися, що чекає людину після смерті? Про це може розповісти тільки Той, Хто живе за її межами.
Людина створена за образом і подобою Божою для того, щоб пізнавати Творця. Але «обмежений образ Божий» може пізнавати безмежного Бога тільки вірою. Суть Творця знаходиться за межами розуміння людського. Ні наука, ні почуття не допоможуть осягнути незбагненного. Для того, щоб вийти за межі самого себе і повірити Богові на слово в тому, чого ти ніколи не чіпав, не бачив, не чув на землі, потрібна віра. Віру можна назвати імплантованим у серці кожної людини радаром, який починає працювати задовго до того, як включається логічне мислення. Ось чому на землі живуть суцільно «віруючі» люди, хоча багато хто і не вірує в те, що вони вірують. Втім, вірують не в те і не в Того.
Так чому ж Христос говорить, що «блаженні ті, що не бачили й увірували»? Хіба Господь проти науки? Проти чуттєвого пізнання? Проти підтвердження знання віри знанням експерименту?
Звісно, не проти! І докір Фомі прозвучав не за те, що він шукав чуттєвого підтвердження Христового воскресіння. Докоряв його Господь за категоричність. Своїм небажанням навіть на йоту допустити – без документальних доказів, – що диво воскресіння відбулося, Фома міг так і залишитися невіруючим, стати ворогом християнства і «пролетіти» повз Царство Небесне. По милості Своїй Господь зглянувся до упертості Фоми і дав до Себе доторкнутися. По милості Своїй Він і кожному з нас дає зримі підтвердження Своєї любові до нас.
Але от у чому суть! Подумайте про те, що міг би втратити Фома внаслідок своєї категоричності. І про те, що втрачаємо ми з вами, заявляючи щоразу, що не повіримо, поки не побачимо і не доторкнемося. Життя християнина на землі будується на вірі в те, що сталося в далекому минулому і станеться в неосяжному майбутньому. І від того, наскільки твердо християнин у це вірить, залежить правильність і цілеспрямованість його курсу в земному житті. Віра в невидиме, не підтверджена земними почуттями і наукою, віра Богу на слово визначає життя християнина в цьому світі.
Ми не бачили ні розп’яття, ні воскресіння Христового. Ми в це віримо. Ми не чули Христових слів про те, що кожен, хто вірує в Нього, отримує прощення і життя вічне. Ми в це віримо. Ми не були на небесах. Ми в них віримо. Ніхто нам не доводив, що після смерті на нас чекає не морок небуття, а радісна зустріч з Богом любові. Ми в це віримо. Як віримо і в те, що в нас будуть нетлінні тіла, що ми будемо подібними до Христа, що будуть нові небеса і нова земля. Віримо! Бо реалії віку майбутнього не можна пізнати дотиком. Тільки вірою! І на цих віруваннях, безглуздих для багатьох, ми зводимо своє життя.
Так чому ж у повсякденному житті кожну мить і годину ми позбавляємо себе блаженства віри, блаженства небачення?! Чому не відкриваємо серця і уми назустріч віянню тихого вітру, який віє крізь усе творіння? Я говорю про Бога, Яким ми живемо, і рухаємось, і існуємо (див.: Діяння 17:28). Чому ми не живемо в спілкуванні з Господом кожну секунду, довіряючи Йому усі наші думки, почуття і бажання? Бо «не повірю, поки не побачу»? Бо в цю хвилину я не можу побачити, доторкнутися, відчути Господа, і отже, Його як би і немає? Мовляв, нехай Бог мені явиться особисто, як на горі Синай, тоді і поговоримо?!
Цим ми позбавляємо себе, подібно до Фоми (але тільки в повсякденному житті), одкровення віри, блаженства спілкування з Живим Господом! У тому і весь трюк, що блаженство для людини полягає в русі вперед, у зростанні, у відкриттях, у пізнанні, у здоровій допитливості, в інтересі до життя! А усього цього можна набути тільки миттєвою, щоденною вірою в Бога, спілкуванням з Ним – Невидимим, але Живим. Інакше – біг по колу, рутина, сірі будні, одноманітність. Той, хто у своїх стосунках з Богом спирається на п’ять недосконалих органів чуття, приречений на примітивне розуміння Всевишнього, на створення з Бога кумира, образу, іконки, на позбавлення блаженства існування. Він так ніколи і не дізнається, що означає літати, подібно до орла, на крилах віри.
Дай нам Бог навчитися шанувати невидиме більше за видиме! Чому Земля обертається навколо Сонця? Бо якийсь невидимий, але щонайпотужніший закон управляє цією махиною, примушуючи її робити те, що він велів. І так в усьому! За усім видимим стоїть найбагатший, недосліджений, цікавий світ, який нам, вірним, просто необхідно вчитися бачити вірою!
І тоді ми будемо блаженні, тобто щасливі! Немов діти, яких Господь наводив у приклад, як ті, кому близьке Царство Небесне. Діти живуть уявою, живуть невидимим, наділяють предмети містичними, таємничими рисами. І вони щасливі, оскільки не скуті повсякденністю, вони вільні від лещат видимого на користь невидимого. Нам Господь пропонує бути такими самими: входити в кожен день, як у храм, жити напередодні казки, здійснювати відкриття, дихати таємницями, бачити чудеса, творити майбутнє! Жити вірою! І бути блаженними, тобто щасливими!
