«[Бог] від однієї крови створив увесь рід людський…» (Діяння 17:26)
Схоже, що на даний момент у нашому регіоні існує дуже помітний розподіл на вірних і невіруючих, на християн і нехристиян. Є історичні причини для цього, але нас цікавить сам факт розподілу і способи боротьби з ним. Бо розподіл цей надуманий – я маю на увазі напівзневажливе ставлення один до одного. У природі цього розподілу не існує – тільки в наших хворих голівоньках. Ми усі пішли від одних предків[1] і тому є родичами. Чи треба родичам гризтися через різницю у світогляді або зневажати один одного?
Сторони, що підтримують розподіл, – або неуки, або гордівники. Чи усі і відразу. Простіше кажучи, їх погляди із приводу один одного такі. Одні кажуть: «Ми знаємо Істину, а ці в пітьмі блукають! Про що з ними говорити? Нехай спочатку покаються!» Другі: «Вірять у це тільки слабаки і примітиви невиліковні! Про що з ними говорити? Нехай спочатку порозумнішають!» Якій стороні яка теза належить, неважко здогадатися.
Думаю, що насправді невіруючих людей у світі немає. В усякому разі, на цьому світі. Усі вірять у «Щось» з великої букви. Ті, хто каже, що не вірять, просто лукавлять. Усвідомлюючи непривабливість свого способу життя, вони вдають, що Бога не помічають. А вже віднести до невіруючих закоренілих щирих богоборців простий здоровий глузд не дозволяє: борються з Богом тільки ті, хто в Нього вірить.
Часто ідеали і цінності у вірних і невіруючих співпадають. Це нехитро, оскільки виросли ми в країні, моральний кодекс якої був взятий з Біблії. Тільки в християнина ці цінності мають статус Абсолюту, а для більшості невіруючих вони відносні. Тобто хороші, поки по кишені не б’ють.
Але якщо чесно, то і вірні зі своїми абсолютами нерідко йдуть на компроміси. Отже, якщо говорити про моральність, особливої переваги ні в кого немає. Є вірні, які грішать, і є невіруючі, які живуть по совісті.
Кажу це тому, що через причетність до Істини вірні часто схильні гордитися собою, неначе теоретичне знання досконалого автоматично робить їх досконалими. І стають вони критиками-наглядачами над невіруючими. Мовляв, що з нього узяти, грішник, одне слово! І тим самим підтверджують стару добру істину: «Про себе суджу за намірами, про інших – за справами!» Але це, втім, і до невіруючих відноситься. Отже навіть у цьому в тих і других багато спільного!
Єдине, що за світоглядом дійсно відрізняє християн від нехристиян, це віра в загробне життя. Християни більш менш, але упевнені щодо свого світлого загробного майбутнього, а для невіруючих це чорна діра, що наводить на думку, що про неї краще не думати.
А в іншому люди просто люди! Перед Богом усі рівні і обдаровані Ним же кожен по-своєму – і не бідно. Якщо востаннє скористатися тим самим надуманим розподілом, з яким ми тут боремося, то і серед вірних, і серед невіруючих повно розумних і цікавих людей. І усім є чому один в одного повчитися. Не поганому, звісно. Є багато земних хороших речей від Бога, які можна досліджувати і утілювати спільно! Всім світом тобто!
Отже, годі, любі, шарахатися один від одного! Ми ж усі однієї крові! Звісно, зближення завжди відгукується синяками. Фанатики і дурні завжди були, є і будуть, і від віри це не залежить. Залежить від характеру. А синяки що? Заживуть. До того ж, кажуть, вони прикрашають. Особливо чоловіків!
Шануючи активну життєву позицію, інтелект і рішучість читача, не побоюся заздалегідь побажати успіхів!
[1] І це не мавпи і не інфузорії. Це Адам і Єва. – Прим. автора.
