Досить поширена думка, що лицеміром може бути тільки людина підступна і користолюбна. І вже точно – відступник! Для того він і маскується, щоб обманювати наївних ближніх і далеких. Щоб чогось у вас узяти або чогось не дати. Чи завести вас у непотрібне місце в непотрібний час.
Але насправді лицемірство може бути і «доброчесним». Носити маску можна через раболіпство перед можновладцями, через страх втратити роботу, через прагнення прилучитися до якогось співтовариства, в ім’я чогось «святого» і т. ін. «Доброчесних» масок насправді більше, ніж підступних. В одній пісні є слова: «…носіть маски, тільки під маскою ти зможеш залишитися собою!» Ця іронічна порада сорокарічної давнини була реакцією на удаваність декількох поколінь, на тотальне лицемірство цілої епохи.
Проблема «доброчесного» лицемірства є бідою усього людства усіх часів і народів. Зокрема і нас, хто живе в цей конкретний момент. Мене, наприклад, поки я писав ці рядки, кілька разів тягнуло напнути маску письменника-просвітника, що вибиває морок з людських голів. Це відбувалося в ті моменти, коли я забував, що кожен пише, щоб передусім просвітити себе, а рядки ці ще можуть і не надрукувати…
Гадаю, що кожен може похвалитися подібними спонуканнями. Але от якщо спонукання стає поведінкою, якщо маска приростає, то це вже справжня біда. Бо будь-яка маска є, з одного боку, засобом виживання, а з другого – інструментом самогубства. У сенсі самогубства особи.
Я тут не складаю антологію масок і не представляю анатомію лицемірства, а пишу для того, щоб показати: можна перестати бути «носієм масок» і стати вільним! Тобто самим собою.
Із суб’єктивного погляду, людині властива схильність до лицемірства через роздвоєність її природи. Немає в ній цілісності. Добре і зле весь час бореться в ній, і зле частенько перемагає. Об’єктивно ж людину спонукає до лицемірства суспільство, в якому є тенденція дивитися на людей не як на мету, а як на засіб. Але так, втім, ми часто дивимося на інших.
І носимо ми маски, і мучимося під ними, відчуваючи внутрішню несвободу. А в глибині ворочається бажання заявити про себе – в усій своїй красі! Чи, навпаки, покаятися в поганому. Бо людині потрібна свобода зізнатися, що вона не така хороша, якою здається. Що вона втомилася бути хорошою за тим зразком, який нав’язує оточення.
Усе це пишеться не як засудження людської природи, а як констатація факту. Може, ти і радий другу поспівчувати, та щось сил бракує. А, навпаки, відчуваєш у собі несподіване і дивне бажання позловтішатися. І не радий ти, що це є в тобі, та тільки як боротися з цим, не знаєш. От і доводиться маску надівати. Тобто знову немає цілісності. Зовні усе правильно, а усередині згоди немає. Як же звільнитися від цього кошмару?!
Мене вражав і вражає приклад одного Чоловіка з великої букви. Приклад внутрішньої свободи і цілісності. Він ніколи не носив масок. Він ні перед ким не принижувався. Войовничий натовп приходить провокувати Його на висловлювання, що підлягають засудженню. Він же спокійно сидить, креслить щось на піску і не звертає на них уваги. А потім, у кульмінаційний момент, кидає фразу, що стала крилатою: «Хто з вас без гріха, перший кинь у неї камінь!» І кулаки розтиснулися, і каміння випало, і натовп розбрівся грішити далі і засуджувати інших за гріхи. Яке володіння ситуацією, яка внутрішня свобода від страху перед натовпом! Яка щирість! Адже в таких ситуаціях руки так і хапаються за маску, на кшталт: «А я маленький такий! Я взагалі тут ні до чого! Я вам усе зараз поясню!»
Навіть напередодні страшної, бузувірської, тривалої страти в Нього вистачає сил не піддатися інстинкту самозбереження, не надіти маску слабкості, а піти до кінця за призначеним шляхом. Я б хотів внутрішньо бути таким, як Він! Як Ісус Христос! Шкода, що в нинішньому житті це наполовину мрія!
Чому наполовину? Бо багато в чому я все-таки можу стати таким, як Він! Не сам, звісно, а з Божою допомогою! Адже Бог все-таки є! І Він допомагає! Пам’ятаю момент у своєму житті, коли після багатьох років боротьби я нарешті звільнився від усіх масок, людських думок і авторитетів і внутрішньо залишився наодинці з простором Всесвіту! У сенсі, з Богом, Який його створив!
Це було приголомшливе відчуття вільного польоту! Я набув самого себе, набув свободи самовираження! Я не відкидав авторитети – просто вони перестали бути для мене кумирами. Це був найбільш плідний час у моєму житті! Було написано багато пісень, статей, сценаріїв. Було багато громадської роботи. Набувши з Божою допомогою свободи, виявившись з Його ж допомогою в потрібному місці в потрібний час, я зміг розкрити свій потенціал, як ніколи раніше.
А найбільшим блаженством було відчуття того, що ти не є нічиїм рабом і тобі не потрібні маски! Бог дає таку свободу! Звісно, не відразу! Звільнення від рабства – це процес, а не подія. Але це обов’язково станеться! Якщо ти з Богом! І якщо прагнеш до цього!
І останнє. Не відкладайте рішення звільнитися, поки у вас ще б’ється бажання зірвати із себе усі маски! Річ у тім, що до рабства можна звикнути! В одному романі придворний, що служив при царі, був весь час не задоволений тими правилами, які змушували його носити відповідну маску, щоб вижити. Щовечора цей чолов’яга утішав себе тим, що маска не є його суттю, що усередині він інший, що одного чудового дня він зніме маску і стане самим собою. Так минуло життя, і придворний з жахом усвідомив, що маска стала його суттю, а який він справжній – він забув! Його особа залишалася під маскою надто довго і, врешті-решт, була похована під нею, як під могильною плитою.
Змінюватися ніколи не пізно, це правда. Поки це не надто пізно!
