– Юрію Кириловичу, як Ви вважаєте, у чому полягає місія Церкви сьогодні? Що найактуальніше в християнській проповіді?
– Місія Церкви – затверджувати і розширювати Царство Боже на Землі! Царство Боже – це безмежна Божа влада в серці людини, в її сім’ї, у церкві.
Звідси очевидне і головне завдання місії Церкви: сповіщати принципи Небесного Царства! Розуміння свого завдання надихає кожного вірного на пізнання законів Царства Божого. Це, у свою чергу, спрямовує наш погляд від помилкових цілей і цінностей на пошук лиця Божого. Розуміння свого завдання, неминуче веде нас слідами Ісуса Христа. Адже суть християнства – бути дійсно Його учнями.
«Принципи Небесного Царства виконувати!» Скажімо собі чесно: це красиве гасло, яке, по суті, ми усі знаємо. А ось з виконанням його не усе гаразд. Звідси і проповідь доладна і безсила. Скажу більше. Нині навчених проповідників стає все більше і більше. Але знання, як відомо, надимає (див. 1Кор. 8:1). І гордовиті проповідники, проповідники своєї вченості, нерідко себе і проповідують. Я скажу Вам, що засипаю, слухаючи богословські, химерні міркування від освічених людей, наприклад, про таємниці грецької мови, але не здатних розповісти про любов Божу. І як наслідок, у церквах – напруга, пересуди, образи. Замість захвату спасенних, які усім завжди і скрізь розповідають про Спасителя, бо Він призвав Своїх учнів бути Йому свідками, ми чуємо наукові пояснення букв Писання, які, будучи служінням букви, природно вбивають. «…Буква вбиває, а дух животворить» (2Кор. 3:6). Цим ученим мужам треба, окрім дипломів семінарій і академій, ще б принести довідку про особисту зустріч з Господом…
Адже Павло сказав: «Бо ми не себе проповідуємо, але Христа Ісуса, Господа, а ми – раби ваші заради Ісуса» (2Кор. 4:5). От і відповідь на Ваше питання. Бути рабом заради Ісуса – от духовна межа, до якої Бог направляє мене і кожного. Замість цього ми бачимо християнських діячів на політичних підмостках. Виникло і отримало поширення переконання в тому, що християнство покликане займатися політикою і економікою, ніби християнство покликане до перевлаштування світу.
Упевнений, що в будь-якій верстві суспільства є місце для християнина. І в середовищі бізнес-співтовариства. І в середовищі учених. І в середовищі політиків. Бо Бог не дивиться на особу (Діян. 10:34). Але Церква поставлена бути стовпом і утвердженням істини (1Тим. 3:15). Церква покликана виявляти в собі правду Божу, неземну. Правда Божа виражена апостолом Павлом: «…Ми проповідуємо Христа розп’ятого» (1Кор. 1:23).
– Наскільки важлива місіонерська стратегія? Чи повинна кожна община мати місіонерське розуміння?
– Безумовно. Кожен християнин, храм Духа Святого, який усередині себе представляє Царство Боже, не може бути без мети і сенсу, без дару і справи. І абсолютно свідомо, як вільний, він шукає спілкування із собі подібними. Для чого? Такий Божий план. Складаючи разом Церкву Божу, ми разом шукаємо волю Божу і шляхи виконання її. Питання можна сприйняти як свідоцтво того, що план для церкви, розуміння для церкви є чимось їй невластивим. Але це помилкова думка. Подивіться на всесвіт. Коли апостол Павло говорить у посланні в Рим про те, що в розгляді творіння видно Бога (Рим. 1:20), то, передусім, Його видно в дивній гармонії, бездоганній досконалості як мікросвіту, так і макросвіту.
Існують лукаві твердження про те, що вірні не повинні планувати. Усе Богом зумовлено. Виконається усе, тільки те, що Він виконає за Своїм волевиявленням. Але Його визначення в тому, що справа благовістя доручена нам, Його учням. Його воля в тому, щоб усі люди спаслися і щоб звістку про спасіння понесли і донесли до кожного саме Його учні.
Ми зобов’язані шукати волю Божу для своєї церкви. Ми зобов’язані бачити ту мету, до якої покликані Господом. Ми повинні шукати її молитовно, прийняти в упевненості, що це Боже для нас одкровення. «Господи, що повелиш мені робити?» (Діян. 9:6) – це питання не лише Павла, це питання кожного, хто повержений Духом Святим, просвічений світлом Божим, розуміє усю порожнечу і безглуздя життя без Бога. Питання усього життя і питання кожного дня. Людина Царства Божого, людина, яка живе Богом, усвідомлює себе Його сином, дочкою, не може перебувати в просторі без ясного розуміння свого призначення. І навіть перебування в Церкві, кожен спасенний повинен розуміти, усвідомлювати. Адже це вибір неба, це дар неба, коли вам даний розум Христовий, Його відчуття. Ісус каже: «Задля цього Я і прийшов – на цю годину» (Ін. 12:27)!
Упевнений у тому, що для кожного з нас Богом визначене особливе завдання, заради рішення якого Він нас і призвав! Тільки ясно розуміючи завдання для усієї Церкви, ми зможемо усі дари її членів направити на творче служіння. Тільки маючи ясну мету, ми зможемо випробовувати і перевіряти вірність свого служіння і духовне зростання.
Не секрет, що сотні церков, утворених десятки років тому, сьогодні залишаються в тому ж стані, а іноді і гіршому, не зростаючи, не маючи плодів, навіть не маючи служителів для себе, і вже тим більше для розширення Царства Божого. У них немає місіонерів, немає грошей, немає добрих справ, немає радості. Навпаки, вони в нескінченних бідах, війнах, вони усім і усіма невдоволені. І усе це через те, що вони не знають, навіщо вони, у них немає розуміння, і тому немає мети. У них немає мети, і тому вони не вирішують жодних завдань, нікуди не рухаються. І всяке співтовариство, яке нікуди не рухається, не розвивається, зрештою помирає.
Пригадалася розповідь одного брата. Приїхавши в гості до однієї престарілої сестри, він почув від неї нарікання: «Я пенсіонерка. Нікому не потрібна. Сил немає, радості немає. Ніхто не відвідує. Ніхто не любить». Він порадив їй: «У Вашому місті декілька тисяч пенсіонерів. Підіть до них. Поговоріть. Випий разом з ними чаю. Покажіть їм Христову любов». Через рік він знову відвідав її. Бабусі бракувало часу: «Я в таку годину маю бути в того. У ту годину я маю бути в такої. І в ту годину до мене прийдуть. Я не маю часу…».
– Юрію Кириловичу, у сучасному суспільстві зараз існує досить зневажливе ставлення як до християнських цінностей, так і до самої Церкви. Як Ви вважаєте, що ми можемо зробити як християни в цій ситуації?
– Відповідь проста. Треба просто бути християнином.
Погоджуся з Вами в оцінці дійсності. Але відмічу, що це зовсім не новина, і це зовсім не трагедія, бо в апостольські часи християнська Церква жила в катакомбах, поставляючи нові і нові жертви на арени цирків, стаючи кормом для хижаків і веселячи патриціїв. Церквою не лише нехтували, її ненавиділи, переслідували, знищували. Незважаючи на це, територія цивілізації була наповнена євангельськими вірними вже в першому столітті. Неймовірно, але Церква зростала!
Щось порочне є в пристрасному бажанні Церкви завоювати повагу в суспільстві, догодити йому. Не може викликати поваги Церква, що зрадила своїм ідеалам. Ми повинні вимірювати свою справжню гідність не думкою суспільства, але відповідністю принципам Царя, Царству якого Церква належить. Для мене важливіше, як сама Церква себе відчуває, як кажуть зараз, позиціонує. Як себе християнин, людина Божа, розуміє, подає, якщо хочете.
Християнин, що метушиться на ринку земних задоволень, страждає від того, що в черзі за славою він не перший, не християнин зовсім. Церква, що торгує будь то матеріальними благами або політичними, може бути визнаною в суспільстві, але вона швидше суспільно-політичний інститут, а не Церква Божа.
Нам, кожному, хто вважає себе християнином, учнем Ісуса Христа, треба рушити з царства безбожництва і мороку плотських задоволень. Як дивно, що розваги, навіть явно гріховні, вважаються верхом сучасності. Але насправді це глибоке падіння. Учням Ісуса Христа слід рушити вперед, до Ісуса Христа, до Його святості, до Його абсолютної відданості Отцю, до виконання Його волі, до творення Його Царства! Це найсучасніше і найпередовіше Царство Він доручив творити Своїй Церкві. І наперед сказав Своїм вірним: «Якщо лихословлять вас за ім’я Христове, то ви блаженні, бо Дух слави і Дух Божий спочиває на вас. Тими Він ганьбиться, а вами прославляється» (1Пет.4:14).
