«А ми проповідуємо Христа розп’ятого, для юдеїв спокуса, а для еллінів безумство» (1Кор. 1:23).
Проповідь Христа розп’ятого – це вторгнення на ворожу територію з метою врятувати заручників гріха. Така справа, будучи дуже ризикованою, вимагає любові до тих, хто, у рабстві гріха перебуваючи, до тих, хто, по суті, і розп’яв Ісуса. Така проповідь вимагає абсолютної відданості Христу, розп’яття з Ним. «…Я співрозп’явся Христові» (Гал. 2:19).
Проповідь Христа розп’ятого вимагає глибокого знання Бога вічного, Бога люблячого і також знання продажності віку цього.
Слова про винятковість проповіді Христа розп’ятого, на противагу юдейським очікуванням дива і еллінській мудрості, примушують поглянути на того, хто це сказав.
Святий апостол постає людиною невеликого зросту, з примруженням слабких очей, закритих волохатими бровами. Трохи з горбовинкою ніс і великий лоб робили усе його обличчя спрямованим вперед. Він усім своїм виглядом показував на якусь піднесену, недосяжну для інших мету.
Невичерпна енергія вела його від міста до міста, від в’язниці до в’язниці. Йому було мало Іудеї, Палестини, малої Азії, він пройшов Грецію, поспішав у Рим і вже готувався досягти Іспанії.
Більше ніж зовнішність у даному випадку притягає сила духу цієї загадкової людини. Юдей з великим майбутнім, який отримав визнання ще в юному віці, він був ревнителем закону до такої міри, що сам у результаті назве себе виродком. Його знання тодішнього світу, культури, грецької думки робило його своїм серед найвищих верств суспільства. Комунікабельний, як сказали б сьогодні, він заводив свої бесіди про Бога і Месію – Ісуса Христа – скрізь, завжди і з усіма. І практично скрізь і завжди він зустрічав лютий опір своїх співрозмовників, що нерідко закінчувалося побоями і арештом. Так було і в Коринфі, де, незважаючи на гоніння, він провів півтора роки.
Місто Коринф – великий морський порт, і вже одне це робило його знаменитим і привабливим. Тут жило немало євреїв, була синагога. Тут були учені, тут був релігійний центр тодішнього язичницького міста. Церкві в Коринфі у святому Писанні приділена велика увага, їй адресовані два великі послання апостола Павла. І, слід зауважити, церква в Коринфі найбільш проблемна.
Першою проблемою, і, очевидно, проблемою найголовнішою, є розподіл у церкві.
Проблема захопленості дарами, проблема лояльності до гріха, проблема нехтування один одним, відсутності любові і безліч інших проблем, які згадує апостол у своїх посланнях, лише підкреслюють той факт, що в основі усіх проблем лежить розподіл. Пристрасть піднятися за всяку ціну – ось причина розподілу.
І вже розподіл робить церкву безсилою проти зваблювання, проти гріха. Коли втрачена любов – усе є марним.
Цікаво зауважити, що апостол як би побіжно зачіпає численні елементи людського марнославства, піднесення, показуючи всемогутність Божу. У результаті він зводить дві системи цінностей, як протиборчі між собою і які в той же час претендують на істину в останній інстанції. Філософія грецька і юдаїзм. Наука і релігія. Він показує, що послідовники як першої, так і другої системи зводять свої претензії на людській мудрості, але Бог, Який над усе, відкриває Себе в Ісусі Христі.
«Бо й юдеї вимагають чудес, і елліни шукають мудрости» (1Кор. 1:22). Саме в цю серцевину боротьби за душу людську і вторгається апостол Павло з приголомшливою заявою. «А ми проповідуємо Христа розп’ятого, для юдеїв спокуса, а для еллінів безумство» (1Кор. 1:23).
Перше, на що я хочу звернути увагу: дивна сила Павла, який не намагається догодити ні тим ні другим, але, по суті, зводить з п’єдесталу і тих і других, затверджує істину про Бога, затверджує мудрість Божу, що перевершує усі спроби людини вписати Бога у своє коло цінностей.
Звідси перший висновок, який апостол Павло сформулював так: «Сповіщаю ж вам, браття, що Євангеліє, яке я благовістив, не є людське; бо я прийняв його і навчився не від людини, а через одкровення Ісуса Христа» (Гал. 1:11,12).
Всякому з нас, хто приступає до проповіді Євангелія, це має бути відомо не з підручників, але з особистої зустрічі з Ісусом Христом. Особиста зустріч, додам, не лише і навіть не стільки в прочитанні Книги Біблії, не в духовній або богословській освіті. І те і друге вкрай важливе. Але особиста зустріч з Ісусом Христом – це змінене життя.
«Ви чули про мій попередній спосіб життя...» (Гал. 1:13), – каже святий апостол.
«Та і все я вважаю за ніщо заради переваги пізнання Христа Ісуса, Господа мого: для Нього я від усього відмовився і все вважаю за сміття, щоб придбати Христа» (Флп. 3:8). Без такого кардинального перевороту, без такого абсолютного захоплення Христом ми не можемо осягнути таємниці могутності Христа розп’ятого.
Апостол Павло, який пережив цю зустріч, прийняв одкровення Ісуса Христа, каже про себе: «І вже не я живу, а живе в мені Христос» (Гал. 2:20).
Друге, на що я хочу звернути увагу, – це абсолютна безсторонність.
Павло каже про себе: «…Якщо хто інший думає надіятись на плоть, то я більше, обрізаний восьмого дня, з роду Ізраїлевого, коліна Веніамінового, єврей з євреїв, за законом фарисей, за ревністю – гонитель Церкви Божої, за правдою законною – непорочний» (Флп. 3:4-6).
Усе його життя пов’язане з юдаїзмом. Це освячена тисячолітньою історією релігія, це і закон, даний Мойсеєві на Синаї, це кар’єра Павла, це його друзі, його рідні, його слава і надія. Це його усе!
Але Христос розп’ятий найвище! «Коли ж Бог, Який обрав мене від утроби матері моєї і покликав благодаттю Своєю, благоволив відкрити в мені Сина Свого, щоб я благовістив Його язичникам, – я не став тоді ж радитися з плоттю і кров’ю» (Гал. 1:15,16).
Це надзвичайно важливо для нас, сучасних проповідників. Адже це не вибір особливо обдарованих або диваків, що знехтували красу життя. Це наказ самого Господа Ісуса Христа: «Тоді Ісус сказав ученикам Своїм: якщо хто хоче йти за Мною, нехай зречеться себе, і візьме хрест свій, та йде за Мною» (Мф. 16:24).
Розповідь про страждання Господні може викликати навіть сльози, як було при перегляді фільму «Страсті Христові». Але розкаяння і бажання йти за Христом викликає самозречене життя.
Третє, що вважаю важливим, це – його безстрашність перед наукою.
Як багато людей на догоду науці і нерідко псевдонауці, легко змінили свою проповідь і загасили свою віру, ставши угодниками людської мудрості.
У Коринфі Павло безстрашно розвінчує претензії грецької філософії на знання істини. У Афінах у своєму виступі перед Ареопагом, перед філософами, Павло не бентежачись пояснює правду Божу, затверджуючи Його всевладдя, Його любов і прийдешній суд.
І сьогодні нам, послідовникам Господнім, негоже схилятися перед левіафаном людського мудрування, принижуючи Господа Ісуса, розп’ятого за наші гріхи. І сьогодні багато хто вимагає мудрості, або в мудрості намагаються оспорити і розвінчати силу хреста Христового.
Безумство проповіді не бентежить Павла, бо в хресті Христовому прихована сила життя, сила воскресіння, сила прощення і сила спокутування. І саме це є проповідь Христа Розп’ятого!
«Але Бог обрав немудре світу, щоб посоромити мудрих, і немічне світу обрав Бог, щоб посоромити сильне; і незнатне світу і принижене, і нічого не значуще обрав Бог, щоб скасувати значуще, – щоб ніяка плоть не хвалилася перед Богом. Від Нього і ви в Христі Ісусі, Який став для нас премудрістю від Бога, праведністю і освяченням та відкупленням» (1Кор. 1:27-30).
Так або інакше, але усе зводиться до того, щоб життя зробити яскравішим, безболісним і вічним. І треба чесно зізнатися, що тільки Христос розп’ятий, єдиний, Бог у тілі робить життя яскравим, наповненим сенсом, силою, любов’ю до людей. Тільки Христос розп’ятий, воскреслий з мертвих, дає життя вічне.
- «Істинно, істинно кажу вам: хто вірує в Мене, має життя вічне» (Ін. 6:47).
- «Бо слово хресне для загиблих безумство є, а для нас, що спасаємось, – сила Божа» (1Кор. 1:18).
